30 квітня 2016 р.
Іван Антонович Климишин – український астроном, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, доктор фізико-математичних наук. Його підручники з астрономії та з космології вважають найкращими для студентів. Особливу популярність Іван Климишин здобув у 2010 році, коли вп’яте перевидав свою книгу “Вчені знаходять Бога” і запропонував власну формулу Творця. Запитань до вченого було дуже багато, а його відповіді нерідко спотворювали. Відтоді Іван Антонович уникає спілкування з журналістами. У свої поважні 83 роки професор щонеділі допомагає правити у церкві й не перестає шукати відповіді на теологічні питання. Серед останніх праць ученого – “Календарно-пасхальні проблеми” про основи календарів та їх реформи.
Чому Церкви східного обряду відмовляються перейти на григоріанський календар, чи варто вірити гороскопам, та що відбувається із Сонцем на Великдень, Іван Климишин погодився розповісти кореспондентові Укрінформу.
– Іване Антоновичу, у своїй останній книзі ви спробували дати відповіді на запитання людей про народження та життя Христа. А як поясните проблему розбіжності релігійних свят у католиків і православних?
– Усе це переплетене з політичними амбіціями окремих спільнот. Так, є дуже давня проблема календаря, бо з ним пов’язані моменти відзначення релігійних свят. У часи імператора Костянтина, на початку 4-го століття, коли християнство в Римській імперії ставало державною релігією, майже відразу в користування увійшов юліанський календар: у трьох роках – 365 діб, у четвертому – 366. Тобто приймали, що середня тривалість року – це 365,25 доби. Насправді ж ідеться про співставлення двох цілком не пов’язаних процесів: обертання нашої планети навколо осі, а це – доба, і тривалості її одного оберту навколо Сонця, що становить трохи більше доби. Різниця між цими двома величинами наче й мізерна – 0,0078 доби. Але за 128 років через цю різницю набігала нова доба.
Шило з мішка вилізло, коли на “сітку” щорічних нерухомих свят, як ось Різдво, необхідно було накласти свята рухомі, тобто Пасху і пов’язані з нею Вознесіння, Трійцю та інші.
На 1-му Никейському соборі у 325 р. було прийнято рішення відзначати християнську Пасху в неділю після повні, яка настає у день, або відразу після весняного рівнодення. Але у єврейському календарі визначення дати весняного рівнодення нечітке, і тоді католики відзначали Пасху строго за астрономічною ситуацією, а православні такого допустити не могли.
У 1582 році Папа Римський виправив юліанський календар, за яким жив до того весь християнський світ. До цієї реформи весняне рівнодення випадало вже не на 21 березня, а на 11. А оскільки календарний рік був довший, ніж астрономічний, Папа звелів за кожні 400 років вилучати з лічби 3 доби. Тож тепер різниця в датах між юліанським та григоріанським календарями становить 13 діб.
У ХХ столітті постало питання: “Доки ж ми навіть Різдво не святкуватимемо разом?”. Відповідь на нього дав югославський астроном Миланкович у 1922 році. Він розробив календарну систему, за якою високосними слід вважати ті роки, в яких число року при діленні на 9 залишить остачу 2 або 6. Цей календар названо новоюліанським, і він до 2800 року не відрізняється від григоріанського. За ним і католики, і православні мали б усі нерухомі свята відзначати разом. З 1923 року на цей календар поступово перейшли 11 з 15 Православних Церков, які відзначають Різдво разом із поляками, 25 грудня.
Утримуються від цієї системи Єрусалимська, Сербська, Російська й Грузинська Церкви. Чому не переходять? Бо один раз на 9 років Пасха за цим календарем припадає між 2 і 8 травня, і посту Петрівки тоді немає. А це для них неприйнятно. Що це за Петрівка? Її ввели у 1166 році, у Константинополі. Коли турки поступово завойовували Малу Азію, люди там почали думали, що нищення Візантійської імперії та всі їх біди сталися через те, що вони мало постили. Тому й запровадили Петрівку, Спасівку і Пилипівку. Тих постів не було понад 1100 років. То якщо один раз на 9 років Петрівки не буде, невже це стане великим гріхом для християн? Адже вони упродовж тисячі років постили лише у середу, п’ятницю та перед Пасхою, у Великий піст.
Утім, якщо говорити про Російську Православну Церкву, то вона, мабуть, ніколи не погодиться святкувати, скажімо, Різдво разом із католиками. Адже в Росії вважають, що вони у такий спосіб зберігають “істінно нєповрєждьонную вєру”.
– А що відбувається на небі на Великдень?
– Те, що й завжди. Земля крутиться, Сонце сходить. Ніби нічого особливого. Втім, кажуть, що тоді тричі Сонце піднімається і опускається за горизонт – ніби “купається”. Одні кажуть, це відбувається на Великдень, інші – на Івана Купала. Справді, при деяких метеорологічних ситуаціях можуть формуватися повітряні лінзи, згущення, розрідження. Тоді здається, що Сонце ніби вискакує на горизонт раніше, ніж повинно.
– У своїх працях ви стверджуєте, що всі новозавітні книги були знищені, оригіналів не залишилось. Лише копії, де протягом століть були зроблені різні дописи. Деякі з них наука спростовує. А які факти народження і життя Христа, на вашу думку, мали б залишитися поза дослідженнями?
– Я витратив багато часу, щоб дослідити максимум можливого про календарі. Якщо говорити про рік народження Христа та про все, що з цим пов’язане, воно таки є умовним. Переконаний, що так і треба, бо, як сказав апостол Павло, “буква убиває, а дух животворить”. У християнстві головне не те, в якому році народився Ісус, а те, що він приніс у цей світ. Пов’язали рік народження Христа з певним часом від дня заснування Риму, так і повелося. А дата смерті Христа, певною мірою, записана в “Іудейських старожитностях” Флавія. Думаю, все це містить похибки, і їм не слід приділяти надто велику увагу.
Моя віра пройшла, як казав Достоєвський, через багато сумнівів. І в ній головне – це дух. Християнство повинно було мати певну духовну основу. Нею став Старий Заповіт. Насправді, треба міркувати не дуже приземлено, а трохи вище від своєї голови. Ніде не сказано, що Христос прийшов спасти українців, чи євреїв. Він прийшов урятувати світ.
– А як ставитись до формули Творця, яку ви запропонували раніше? Невже за формулою можна вичислити Бога?
– Вона показує, що сліпоглухоніма природа не може самотужки створити навіть найпростішу молекулу білка. Мусів бути Творець! Святий Василій Великий дав таке визначення: “Людина – це звір, якому звелено піднятися до неба”. Зростаючи духовно, ми піднімаємось до свого Творця. Спотикаємось, чинимо гріх. І оце Син каже: “Покайся і йди вперед, твій гріх Я взяв на Себе”. У цьому – незбагненна велич християнства!
– Знаю, що ви пережили клінічну смерть. Вона не змінила ваші уявлення?
– Від надсадної роботи, без канікул і навіть вихідних упродовж 40 років, я звалювався непритомним на три хвилини, чи й до півгодини, уже 17 разів. Одного разу мені стимулювали дихання і чавили серце. Але відразу скажу, того білого-світлого коридору я не бачив. Може тут щось лікар наплутав (сміється – авт.)
– Раніше ви заперечили і походження людини від мавпи…
– І досі так думаю. Уявіть, кожна жива істота має певний набір хромосом. У них закодована інформація про все – про кінцівки, вуха, очі тощо. У людини цих хромосом 46, у мавпи – 48. То аби з мавпи була людина, треба все перемотати і переписати з 48 на 46 хромосом.
Ось мушка дрозофіла. Її мордують уже більше сотні років. Опромінюють, годують і мочать хтозна чим. А вона як була, так і залишається мушкою і ніколи не буде хрущем. Еволюція відбувається, але лише всередині виду.
– А як ви ставитесь до гороскопів? Їм можна вірити?
– Мені довелося чи не 500 разів зустрічатися з учнями. Я просив їх заздалегідь формулювати питання у письмовій формі. І що виявлялося? З 10 питань до мене, 7 стосуються гороскопів, 2 – про життя на інших планетах і лише 1 – астрономічне. Оскільки гороскопом цікавились так часто, я склав його, насамперед, собі. Тут треба знати не лише день, місяць, а й годину і хвилини народження. Сміху ради, я вичислив, що двічі буду одружений, але то є властиво для всіх астрономів (сміється – авт.).
Насправді гороскоп – така ж казка, як і про Бабу Ягу. Але вони ж не випадково пережили три тисячоліття, бо таки мають раціональне зерно.
Ось недавно ми зі студентами спостерігали поверхню Сонця і побачили на ній велику пляму. Можна було б 3-4 кулі розміром Землі засиляти на шампур і вкинути в ту яму на Сонці. Але за тиждень, Сонце повернулося, і ми вже бачимо іншу пляму, значно меншу.
До чого я веду? Кількість плям на Сонці від року до року змінюється. Бувають періоди, коли Сонце рябе, наче теля чорно-білої породи. А буває, що жодної плямки нема. То це називається – мінімум сонячної активності. Її максимум повторюється кожні 11 років. Якщо на Сонці плям багато, тоді настає руйнування магнітного поля і трапляються спалахи – навіть до 10 за добу. Один такий спалах – це ніби вибух мільйона водневих бомб, протяжністю й глибиною у тисячі кілометрів. При цьому температура зростає до кількох мільярдів Кельвінів. Випромінювання, а воно аж рентгенівське, досягає земної атмосфери. І тут формується багато додаткових електричних зарядів. А якщо у верхніх шарах атмосфери дують сильні вітри, то рух цих зарядів створює своє магнітне поле. Отже, власне магнітне поле Землі, до якого ми вже звикли, взаємодіє з цим “випадковим” і настає збурення магнітного поля в цілому. Якщо глянути тоді на стрілку компаса, то вона так хитається, наче п’яна.
Оце збурення магнітного поля передається на людський організм, на судини мозку. Коли на Сонці вибухи, ми на них реагуємо вже за 8 хвилин. У ці періоди кількість інсультів, інфарктів, різних нещасних випадків збільшуються у 4-5 разів. Активність чи й роздратованість людей буває неймовірно високою. Кажуть, саме в такі роки відбувались революції, повстання і таке інше. Останній такий максимум ми пережили 2-3 роки тому.
– То це період Майдану?
– У нас так багато подій, що невідомо, які з них списувати на Сонце. Але я – про астрологію. Так ось у цей період, коли на Сонці багато плям, то, образно кажучи, від Лісабона до Шанхая дощів випадає дуже мало. А це – засуха і загроза голоду. Давні мудреці у Вавилоні це зауважили. Трапився дивовижний збіг зовсім не пов’язаних між собою явищ. Період обертання Юпітера навколо Сонця – дещо менший за 12 років. Період появи максимуму плям на Сонці – такий самий. Тодішні радники вавилонського правителя зауважили: як тільки Юпітер наближається, наприклад, до сузір’я Лева, на Землі перестають лити дощі. Тож щойно Юпітер потрапляв у сузір’я Тільця, мудреці йшли до царя і просили видати наказ, аби відкласти третину врожаю у запасники, бо наближаються роки неврожаю. Таким чином народилась і укріпилася астрологія, яка рятувала людей від смерті. І в цьому її заслуга, не більше.
– Американський Біографічний Інститут тричі визнав вас “людиною року”. Ви співпрацюєте з ними?
– Насправді “людиною року” мене називали чотири рази. Досі не знаю, звідки вони дізнались про мене. Що більше, той же Інститут у 2011 включив мене у список “Видатних мислителів початку 21 століття”. Як то кажуть, я в тому не винен.
Свого часу і Папа Римський Бенедикт ХVI передав мені до мого 80-річчя особливе апостольське благословення і побажання “щедрої Божої Благодаті та Небесних Ласк”. Я зберігаю у себе це послання, сприймаю його дуже добре, бо сам виріс у простій селянській родині. Брат мого діда упродовж років був дяком у нашій сільській церкві. Оскільки він мав проблеми із зором, то я з 11 років допомагав йому і вчився дяківського ремесла. Тож і тепер, щонеділі, дякую в церковці, що на території міської лікарні. Сюди приходять часом навіть підлітки з певними проблемами. І отець Володимир, вказуючи в мій бік перстом, переконує їх: “Ось, казали йому, що до 30 не доживе. Але ось – працює й тепер, бо цілковито здався на ласку Божу, і рука Господня дотепер підтримує його”
– А як сьогодні почуває себе мала планета “Климишин”?
– Зараз вона у сузір’ї Змієносця. Це камінець діаметром 11 кілометрів. Його відкрив Микола Черних із Кримської обсерваторії. Я з ним ніколи не зустрічався. Очевидно, це він запропонував Міжнародному астрономічному союзу назвати ту малу планету моїм іменем. Що сказати? Приємно.
– Ви вивчаєте зорі, спостерігаєте за Сонцем, планетами. А що для людини на Землі найголовніше?
– Чисте сумління. Я за рахунок студента жодного горнятка кави в житті не випив. А найбільш цінним є те, що ми бачимо і чуємо світ Божий, його красу.
– Після календарно-пасхальних, які ще проблеми маєте намір підняти?
– Я колись упродовж трьох років приліковував свій кавернозний туберкульоз і безмежно щасливий від того, що зумів перебороти свій страх перед майбутнім, бо мав певну програму – працювати над текстом докторської дисертації від першого до останнього рядка. Це було у 70-х роках, у Ворохті. Я бачив, як поруч люди впадали у розпач, зневіру. Якби тоді хтось дав мені книжечку типу “Вчені знаходять Бога”, я був би щасливим, цілував би йому руки.
Люди потребують всебічної підтримки. Може, передусім, психологічної, духовної. Але й осмислені праці їм теж необхідні. Бо ж і наука – це також дар Божий.
Аби допомогти розгубленим, нині працюю над текстом “Збагнути світ”, а усім допитливим раджу книгу болгарина Тихомира Димитрова “Вони вірували в Бога: 50 Нобелівських лауреатів та інші великі вчені”.
Розмовляла Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Інтерв'ю з України 
Здорово
ПодобаєтьсяПодобається