Наталія Дзюбенко-Мейс: Джеймс казав мені, що його вибрали наші мертві

10 березня 2016 р.

Дружина американця, який розповів світу про Голодомор, – про те, чому чоловік присвятив життя трагедії українського народу.

Як американець Джеймс Мейс зацікавився українською трагедією, Голодомором, та так, що про неї довідався увесь світ? Чому Захід встромляв досліднику палиці у колеса? Про це — розмова з Наталією Дзюбенко-Мейс, дружиною Джеймса Мейса, авторкою та упорядницею численних книг, досліджень, аналітичних статей. Вона приїхала до Львова із лекцією на запрошення Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка”.

— Пані Наталю, у чому бачите основні причини того, що американець Джеймс Мейс так ґрунтовно зайнявся вивченням українського Голодомору?

— Хтось із західних учених був зобов’язаний підняти цю непросту тему. У США політики цінують голоси своїх виборців. А голоси згуртованої української громади, особливо у місцях компактного її проживання, дуже важливі. Саме тому сенатори і конгресмени свого часу підтримали ідею створення Комісії президента і Конгресу США з вивчення причин і наслідків Великого Голоду в Україні.

Проти був президент Рейган і чимало політиків, які побоювалися, що можуть проявитися не надто привабливі епізоди суто американської історії (у 1934 році США визнали СРСР, уклали торговельні і економічні угоди). Загалом, ніхто Комісією не переймався. Скільки їх таких створюють у парламентах різних держав, у тому числі у сучасній Україні? Що знаємо про їх діяльність? Сподівалися, все обійдеться загальною декларацією, можливо, брошурою, яку приймуть, покладуть під сукно і забудуть… Тут і вступив у силу суб’єктивний фактор — виконавчим директором цієї комісії призначили молодого науковця Джеймса Мейса. На початку 1988 року підготували остаточний звіт, який представили Конгресу США 22 квітня. Його написав Джеймс Мейс. Трирічна дослідницька робота Комісії дозволила сформулювати у цьому звіті 19 висновків. Серед них і такий: Йосиф Сталін і його оточення здійснили у 1932—1933 роках геноцид щодо українців.

— Коли Джеймс Мейс почав вивчати українську? 

— До неї прийшов через російську. Студент Мічиганського університету займався вивченням марксизму і його своєрідною російською адаптацією – ленінізмом. Мейс збирався створити щось на зразок критики марксизму Чеслава Мілоша. Ще тоді підмітив ненависть класиків цієї теорії до селян. І Джеймс саме під час лекції професора східноєвропейської історії Романа Шпорлюка почув про масовий голод 1932-33 років в Україні. Про трагедію “біблійних масштабів” у центрі Європи, про яку світ знає — і яку свідомо замовчує. Амбітний студент не повірив цій інформації, вирішив перевірити. Викладачів української у Мічигані не було, тож він самотужки виписав у бібліотеці книги і почав зі словником перекладати. Першу книгу про історію української революції Христюка він читав майже місяць, наступну – тиждень, потім стало легше. Захопився українською історією. Захистив докторську дисертацію з історії національно-визвольних рухів 20-30-х років в Україні. Усі його дослідження були спрямовані на розкриття причин і наслідків Голодомору-геноциду 32-33 років.

— Що спонукало Джеймса Мейса переїхати зі США в Україну?

— Джеймс вважав, що історик має бути там, де віють історичні вітри. Що потужний вітер історії нині віє над Україною, і що доля Європи і цілого світу вирішується саме тут, в Україні. Це привело його у Київ, де ми зустрілися. Чим пильніше Мейс приглядався до життя українців, тим глибше усвідомлював, у якій небезпеці, на краю якої безодні стоїть новостворена держава. Він казав, що незалежність отримала не нова державна формація з новітніми структурами, а стара УРСР — з усталеними закостенілими і віджилими формами управління. Суспільство несе на собі шрами пережитих лихоліть, затиснуте у лещатах корупції…

Джеймс детально розписав причини і наслідки, політику і технологію Голодомору, винуватців і командирів Великого Голоду. Він назвав це явище геноцидом, а українське суспільство — постгеноцидним.

Як науковець, він знав усі деталі суспільно-політичного розвитку царської Росії, Європи, України. Міг вибудувати причинно-наслідкові зв’язки, вказати на помилки того чи іншого політичного діяча. Та все ж щоразу у ньому прокльовувалося якесь моторошне дитинне здивування. Він не міг збагнути, як людина може викинути опухлу від голоду дитину на сніг. Як директор дитячого будинку може ґвалтувати своїх підопічних, як можна стріляти у голодний нарід?.. Часами плакав від безсилля, я ж, зціпивши зуби, намагалася перевести розмову на іншу тему.

— Чому Джеймс залишився в Україні?

— Якось він мені з гіркотою сказав, що своєму народові (йшлося про плем’я черокі, до якого належав) він уже нічим не допоможе. Є вивіски на будинках цією мовою, але немає самої мови, нею вже ніхто не розмовляє. Є прекрасні зразки культури і духовності, але це музейні експонати… В українців є майбутнє, поступ, розвиток, якому він може сприяти і допомогти. У цьому вбачав сенс свого життя. “Ваші мертві вибрали мене”…

— Знаю, що дослідження Голодомору не проходило гладко. Хто та чому встромляв палиці у наукові пошуки дослідника?

— У США проти нього широким фронтом йшли виступи славістів, орієнтованих на Москву, так званих русистів. Джеймс писав: “Нинішня Росія, незалежно від орієнтації її політичних сил, сприймає існування України як смертельну образу. Політична культура та історична пам’ять Росії ніколи не сприймає Україну інакше, як неподільну частину спадщини Росії”. Те, що досі тривають нападки з боку проросійськи налаштованих політичних кіл, не дивина. Інша річ, що самі українці-патріоти ніколи до кінця не розуміли важливості праці Мейса, масштабу його особистості. За життя Джеймс не дочекався визнання ні від своїх наукових колег, ні від українських політиків.

— Ідея із запалюванням свічки у роковини трагедії належить Джеймсу Мейсу? 

— Часто і з обуренням писав про масові дійства — паради, демонстрації, марші, практиковані у “совдепії”. Повертаючись з церемоній вшанування жертв Голодомору, він бідкався, що у незалежній Україні відсутні людяні ритуали, на яких головними дійовими особами були б не промовці, а люди. Якось, коли я читала йому Шевченка, про що він часто просив, Джеймс, гортаючи Кобзаря, побачив відомий автопортрет зі свічкою. Тоді проговорили до ранку…

Далі була тяжка хвороба. Він вийшов з лікарні і, майже не тримаючись на ногах, усе ж поїхав у Верховну Раду, щоб виступити там з короткою промовою про важливість відновлення історичної пам’яті. Саме тоді озвучив ідею про вшанування полеглих у роки Голодомору свічкою у вікні — об’єднавчим вогником для всіх поколінь, “живих, і мертвих, і ненароджених”. Хтось плескав у долоні, а комуністи, як зазвичай, проявилися зі своєю кричалкою “Янкі, геть з України”…

Джеймс писав, що, не осмисливши своєї історії, українці приречені на тупцювання на місці. Але ще більша небезпека у поверненні у минуле… Що йому вдалося зробити за своє коротке життя? Існує Інститут національної пам’яті, створення якого він домагався. Повільно, але все ж знаходять свого читача його книги. Існує день пам’яті, день скорботи. За наполяганням Джеймса він був встановлений. І горить свіча пам’яті у душах і у вікнах мільйонів українців.

— Ви якось сказали: “Джеймс Мейс з фінансистами міг розмовляти як фінансист, з істориками як історик, з економістами як економіст”… Де черпав час на такий всесторонній розвиток? 

— Джеймс мав феноменальну пам’ять і рідкісне, навіть унікальне історичне чуття, інтуїцію. Досить мені було поділитися якимось творчим задумом, як він окуповував комп’ютер — і виходила стаття чи колонка на тему, над якою я довго сушила голову. Його формулювання були короткими, різкими.

Свої ідеї він випробовував на мені. Це були дотепні лекції, і я проходила швидкісний курс Гарвардського університету. Маючи унікальну пам’ять, міг по роках проговорювати історію Франції, Великої Британії, Росії, Давньоримської імперії, та ще й з такими деталями, яких я не могла вичитати у жодному науковому трактаті. А ще у нього було своєрідне відчуття часу і простору. Це тільки здавалося, що він живе в Україні. Тут і тепер. Насправді він періодично жив із хуту й тутсі, знаючи історію ворожнечі цих двох племен, або у Мексиці, або був учасником засідання римської курії, або йшов дорогами творців Старого і Нового Заповіту. Знав проблеми, які виникали перед Фомою Аквінським чи святим Августином. Його вживлення в історію цивілізації було унікальним.

— Ваш покійний чоловік похований у Києві. Це був його заповіт?

— Ми розмовляли про це. Іноді я просила: їдь в Америку, бо тут можеш просто не вижити. Він усміхався і говорив, що буде зі мною завжди, навіть на тому світі. Його заповіт — бути похованим в Україні – продиктований вибором життєвої долі.

— Свого часу ви сказали: “Надто поважаю чорний хліб журналістики, адже сама його “гризу”… Чому саме цей “сухарик”?

— Люблю журналістику. Некуплену, інтелектуальну, чесну. Не вірю, що справжня журналістика можлива без громадянської позиції людини, яка пише. Для мене свобода преси – це пошук істини. Дуже переживаю, що журналістське слово перетворюють на словесну клоунаду, жонглювання ідеями, фактами.

З досьє «ВЗ»

Наталія Дзюбенко-Мейс народилася у 1953 році на Львівщині. Поет, прозаїк, журналіст. Член Головного проводу Української асоціації дослідників голодоморів та Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Олеся Гончара, премії імені Дмитра Нитченка, заслужений працівник культури України.

Джеймс Мейс (1952 рік, Маскогі, Оклахома, США — 2004 рік, Київ, Україна) — історик, політолог, доктор історичних наук. Завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор 1932—1933 років в Україні. Посмертно нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого II ступеня (2005 року).

 

 

Розмовляла Орися Хом’як

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s