Ярослав Яцків, астроном, академік: В України є свої зорі, і вони як люди. І є люди – як зорі

2 січня 2016 р.

Ярослав Яцків, академік, астроном, дослідник зірок. Якщо ви хочете поговорити із вченим, який би не повторювався у своїм думках, який би не говорив радянськими штампами, знайдіть його профайл і почитайте, скількома мовами він говорить.

Але я звернулася до Ярослава Яцківа, одного з найвідоміших академіків та астрономів, астрофізиків не через те, що він знає десять мов, не через те, що його ім’я тісно асоціюється із поняттям Космосу. Я хотіла поговорити із ним про комету Галлея, яку він вивчав і до якої перший в світі підібрався так близько. Адже, кажуть, що саме вона – прообраз Віфлеємської зірки.

Я ЗАЗДРЮ ЛЮДЯМ, ЯКІ ВІРЯТЬ БЕЗ РАЦІОНАЛЬНИХ ЗЕРЕН

– Ярославе Степановичу, ключова фраза з вашого резюме – ви дослідник ядра комети Галлея. Кажуть, що саме вона, така яскрава, була Віфлеємською зіркою. Хоча дехто каже, що вона була прообразом, а дехто називає її натурщицею для Віфлеємської зірки. Деякі вчені богослови та астрономи досі сперечаються – чи ця комета була зіркою, яку волхви бачили на Сході і яка вказувала шлях до Єгипту Святій родині. Пишуть, що це неможливо для іншого небесного тіла, а для комети – можливо. Ви досліджували її в атеїстичні часи, але зараз ви думали про те, що це саме та зірка?

– Ні. Не хочу обманювати. Коли ми вивчали комету, я не мав того релігійного пієтету тоді і зараз маю сумніви, що комета Галлея – саме та зірка.

– Але ви миритеся з церковним Переданням, приймаєте Книгу, як історію людського роду?

– Так, я буваю в церкві, товаришую із патріархом Філаретом багато років, але я, скажімо так, раціонально віруючий. Бачите, який у мене хрестик, – безпосередньо розстібає верхній гудзик та гордо показує дерев’яний хрестик на шиї, – Це з гробу Господнього. Я повернувся три тижні тому з Єрусалиму. Я відновив хресні обіти, омився в святому Йордані, там де Христос хрестився. Був у храмі Гробу Господнього. Навіть людині, як я сказав раціонально віруючій, це величезне відчуття Божої присутності, коли ти знаходишся в храмі Гробу Господнього. Або коли я прийшов туди на Йордан, і на тебе надягають таку сорочку, і в цій сорочці ти йдеш туди в Йордан, хоча та вода така мутна. І коли бачиш цих людей, особливо африканських, марокканських, інших християн, бачиш, які вони віддано віруючі, це окремий досвід. Я завжди заздрю людям, які вірять без всяких там отих раціональних зерен, які є в мені. Я сам з Франківщини, у мене кілька родичів, які священики в Долині Івано-Франківської області. Вони часом до мене приїжджають, ми ведемо розмову. Я кажу: «Ти ж щасливіший, Богдане, ніж я, бо в тебе немає тої скептики, раціоналізму, який є в мене. Тому, що я знаю, скільки помилок у Біблії є, а ти віриш їй повністю».

– Ох, Ярославе Степановичу, я читала ваші інтерв’ю. У вас в житті все склалося з астрофізикою, а не склалося із метафізикою.

– Це чому?

– Ну, ви не здатні повірити, що Бог – першопочаток усього. Що тут незрозумілого у процесі Творення. Хіба не ясно сказано: “Бог підвісив Землю ні на чому”? Хіба Він не міг взяти і підвісити?

– Ну ми ж знаємо, що світові, нашому Всесвіту 13 мільярдів років. Що в Біблії є певні помилки, є певні суперечності. Так Бог створив, ми можемо домовити все те, що нас оточує навколо, але є питання. Пам’ятаю, що сказав при зустрічі Іван Павло II. Що науковці вивчають фізичний світ, ми його повинні зрозуміти, а богослови – духовний. Якби не було науки, якби не було віруючого Ньютона, якби не було віруючого Максвела, ми б не знали, що таке електроенергія. Якщо б не було Ейнштейна, ми б не знали, як супутники літають, і що таке теорія відносності, як ними управляти і т. д. Хоча різні вони: один – юдей, другий – католик чи протестант, третій – я навіть не знаю хто за юрисдикцією був Ньютон. Й вони вивчали крок за кроком цей світ, в якому ми живемо, а релігія вивчає духовний світ – той, який наповнює людину.

– А Ньютон казав: “Закони механіки я виводжу із законів Божих”.

– Лана, не вірте вигадкам, ну не міг він такого сказати, нащадки придумали. Богу не потрібні прикраси та легенди.

– Королівства наук – Кембридж й Оксфорд – створені монахами.

– Віруючі люди завжди більше всього творять тому, що у них є віра. Але не лише віра в Бога, а й віра в науку та відданість її дослідників рухають науку. Ось ми з вами сидимо, а мої співробітники йдуть, відкривають башти телескопу, спостерігають кожну ніч. І навіть 31 грудня, а є божевільні люди, які замість того, щоб святкувати, вели свої спостереження. Така наша професія. А тепер про наші зорі. Я видав книжку: 400 імен України, які мають власні назви в Космосі. 400 українських імен мають назви малих планет, об’єктів. А коли, скажімо прямо, Україну не дуже хотіли визнавати в ці радянські часи, ми малу планету назвали Україна. Планета “Україна” була відкрита ще за радянських часів.

– Напевно, науку роблять ті, хто так не закохується у Всесвіт.

– Якщо говорити про закоханість в науку… Ви знаєте, що в Україні є приватна обсерваторія на Житомирщині?

– Так.

– Ви уявляєте, як треба полюбити зорі, щоб створити обсерваторію та підтримувати її на власні заощадження? Ось такий у мене був співробітник Юра Іващенко, який працював у державній обсерваторії, але мусив у важкі часи в 91-му році покинути роботу. Пішов у фірму “Ніссан” працювати, заробив багато грошей. Не пропив їх, не проїздив кудись там на моря і океани, а на своїй батьківщині побудував приватну обсерваторію в Андрушівці Житомирської області. Я йому допоміг, дав вправний телескоп на певний час, коли треба було, встановили там. І він відкрив майже сотню малих планет. А тільки автор відкриття має право дати назви, зареєструвати в міжнародному астрономічному союзі. Це ж не якась халтура, не підробка. Юра Іващенко назвав малі планети всіма майже містами і селищами Житомирщини. Ще Юра Іващенко відкрив малу планету, яку ми назвали Богдан Ступка. Або була у мене пісня, улюблена “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю”. Завжди думали, що це Шевченко написав. А потім з’ясував – це написав клерк харківської мерії чи управи, чи як вона тоді називалася. І ми назвали теж малу планету Петренко і вручили вже праправнуку Петренка. Узагальнюючи, скажу: у нас є українські зорі, і ці зорі – як люди, і є люди – як зорі. Два рази в рік ми проводимо всенічну таку у обсерваторії, де люди приходять зі своїми телескопами. Вони вміють між собою спілкуватися, вони знають краще сузір’я, ніж я. Бо вони фантастичні, вони люблять це і мають на це такий хист і вдачу. А я астрономом став випадково.

– Не випадково. Господь повів…

– Ну, добре так Господь мене повів. Я ще здуру хочу багато встигнути.

Шанс на незалежність дає наш глибокий зв’язок із минулим. Ми не втратили його

– Запитання про фантастику. Космос – найбільше, що цікавить людство. Кіносюжети про телепортацію, про міжгалактичні війни та подорожі у часі найбільше затребувані. По-вашому, це абсолютна нісенітниця чи абсолютно реальна мрія?

– Якби нам із вами 20 років тому сказали, що ми, скажімо, зараз можемо отут сидіти і мати GPS-приймач і знати своє точне положення до сантиметрів, і що ми можемо по Інтернету і по скайпу зв’язатися з усім світом, я б цьому не повірив. Так же само я не можу зараз сказати, світ змінюється фантастично швидко, і я вірю, що людина досягне ще дуже великих висот, найбільше це пов’язано з мозком і розумом. Вже зараз відомо, що мозок може управляти речами, тобто є такі вже експерименти, вони проведені.

А колись я був піддослідним у Вольфа Месінга, фантастична людина. Він не знав звідки у нього ці здібності, але він вгадував мої думки абсолютно стовідсотково; коли я чинив опір, коли я не хотів, то він кричав мені “думайте, думайте”. Є такі речі, які не підвладні ще на цей час науці. І що буде з нами.

Є такий Мічико Кайку, великий японського походження фізик, пише прекрасні роботи. Якщо ви маєте дітей, то хай почитають Кайку. Він описує, як років через 50 роботи стануть розумніші, ніж ми, і що вони зроблять з нашою цивілізацією.

– То ви вірите, що є загроза від штучного інтелекту?

– Є. Тобто я не знаю, як вони будуть себе вести, якщо вони у своєму розвитку переможуть нас, але вже зараз є ті, хто переграє нас в шахи. Але ми з вами не знаємо, що буде через 50-100 років. От Кайку вірить, що це буде велика цивілізація: я не знаю, я не можу нічого сказати.

– Ви коли описуєте можливий кінець планети, то припускали, що маленький космічний корабель з нашими нащадками буде летіти на іншу планету. Але це неможливо: якщо буде кінець світу, то він буде кінець для всіх.

– Я не фахівець у таких гіпотезах.

– Але я не закінчила. Невже ви думаєте, що стільки мільярдів померлих людських душ десь подінуться, розчиняться у космосі, хіба це можливо?

– Чому? Вони знайдуть собі нове місце.

– Це і називається світло, рай, напевно так воно виглядає?

– Не знаю, може. Я в раю не був.

– Ви знайшли окрему планету, назвали її – Україна. Що буде з нею і з нами?

– Про планету не знаю. А про земну країну, думаю, що зараз ми маємо, може, останній шанс на незалежність. Це не пов’язано із Космосом, це пов’язано з людьми. Хоча… У тяглості та зв’язку із предками є своя містика та свій космос. Деколи я думаю, що шанс на незалежність дає наш глибокий зв’язок із минулим. Ми не втратили його. Я був радянський вченим, астрофізиком, але я знав, що в дитинстві не було того, щоб не піти до церкви чи сказати мамі щось погане. Тяглість та зв’язок із минулим, це як любов. А любов завжди перемагає.

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s