Тарас Тополя. Знайомий незнайомець

29 грудня 2015 р.

Становлення групи «Антитіла» відбулося на наших очах. Відтоді, як юнак Тарас Тополя в ефірі талант-шоу «Шанс» співав підліткову драму «Я не забуду першу ніч», минуло 8 років. І за цей час «Антитіла» встигли кілька разів змінити свій склад, підписати та розірвати контракт із лейблом, випустити 4 альбоми, зняти 19 кліпів, отримати престижні музичні нагороди та об’їхати з концертами кілька разів усю Україну. Сьогодні ці музиканти не лише популярні артисти, а ще й авторитетні волонтери, які допомагають українській армії. Ця розмова з Тарасом Тополею відкриє читачеві зовсім іншу Людину, мало схожу на хлопчика з талант-шоу. Приємного знайомства!

 

  • Вже 5 років «Антитіла» у «вільному плаванні». Ви самі, без лейблу і зовнішнього менеджменту, займаєтеся гуртом. Чому вас навчив цей досвід і як воно – бути незалежним артистом?

Як ніби вчора пам’ятаю той момент, коли ми розірвали контракт з Catapult Music. Сталося то влітку 2010-го. Але те рішення було прийнято не спонтанно. До того все йшло протягом майже року. Коли ми почали співпрацю у 2008-му, все виглядало досить цікаво. Були оговорені певні плани, обіцяли, що будуть зреалізовані цікаві ідеї і творчі задумки. Але поступово стало зрозуміло, що у лейблу своє бачення розвитку колективу, і дуже часто воно суперечило здоровому глузду і законам природи. Наприклад, нам могли відзняти дорогий кліп, але не розмістити його на телеканалах. Забити наш офіс двадцятьма найманими робітниками, дев’ятнадцять з яких цілими днями не вилазили з «ВКонтакті» і не приносили жодної користі групі, окрім безглуздих порад, а потім взяти і зекономити на мастерингу пісень.

Досвід самостійного плавання навчив нас розраховувати лише на свої сили і нести відповідальність за кожен наступний крок. Були помилки і були навпаки дуже вдалі рішення. Було різне, але головне те, що в такій ситуації ти робиш все так, як ти хочеш і відчуваєш, і радишся лише зі своїм колективом.

 


Виступ групи «Антитіла» на концерті шоу #Селекція

 

  • Коли працюєш сам на себе, що швидше за все змінюється: психологія чи графік життя?

І те, і те. Навіть тоді, коли співпрацювали з продюсерським центром і були не зовсім самостійними, ми все одно викладалися на повну! Переживали за кожен крок, творили щиро, віддавалися справі. Тому психологія залишилася незмінна. А графік – то він наразі 24/7. Буває по два-три концерти на добу, а буває штиль, як після Нового року, наприклад. А війна на сході додала ще й волонтерську діяльність, тому спокою в житті нема.

 

Моє життя – діалог із Творцем. Тому кожен мій новий стан, навіть пограничний, сприймаю як нове завдання і новий відлік.

 

  • «Антитіла» через сім років після старту – це бізнес чи компанія друзів?

Я ніколи не розглядав гурт «Антитіла» просто як хобі. Із самого початку хотів зробити це справою свого життя, реалізовувати себе, колег, і заробляти на це все достатньо коштів. А ще я за своєю натурою не можу довго займатися тим, що не приносить задоволення. Тому сьогодні «Антитіла» – це і команда друзів, і самодостатня творча та фінансова одиниця, і задоволення. Все в одному флаконі.

 

 

  • Багато людей зупиняються у творчому розвитку, коли починають миритися з умовами і пристосовуватися до них. Що робите ви, щоб не стати заручниками обставин і рутини?

Я ненавиджу коли хтось стверджує, що він поза системою, весь такий вільний і впевнений у своїй винятковості. Вільних від обмежень і умов організмів я бачив лише в одному місці, в тому, де зникає свідомість і підсвідомість і під наглядом патологоанатомів починаються незворотні біологічні процеси. До того моменту, як ми відходимо на «той світ», кожен – частина біосфери з її законами і обмеженнями, а якщо пощастить – і частина соціуму. І в цій матриці всі ми певною мірою пристосовуємося до зовнішніх умов і обставин. Всі певною мірою стаємо заручниками рутини і форс-мажорів. Але якщо реальність кардинально конфліктує з моїми життєвими цінностями, я ніколи не можу адаптуватися. Я починаю протистояти. В цьому також є творчість.

 

  • Інколи в кожної людини наступає момент «все, досить». Як ти виходиш з таких ситуацій?

Сплю. Мовчу. Думаю. Приймаю зважене рішення. Зазвичай. Але кілька разів були винятки. Я певною мірою фаталіст. Моє життя – діалог із Творцем. Тому кожен мій новий стан, навіть пограничний, сприймаю як нове завдання і новий відлік.

 

 

  • Якщо зараз підбити підсумки, то які б п’ять досягнень групи «Антитіла» ти перерахував у першу чергу?

Найперше – це наші слухачі. Я пишаюся аудиторією групи. Освічена молодь з яскравою життєвою позицією і високими моральними цінностями.

Пісня і кліп «Невидимка» (режисер Олександр Образ). Хедлайнерство на фестивалі Sziget 2010 (MTV-Headbalgners stage). Два успішні всеукраїнські тури («МОВА», «Над полюсами»). Потужне живе звучання за будь-яких обставин.

 

Настала якась епоха Кучми, лише під демократичними макаронами на вухах. Щось роблять лише задля кон’юнктури, реактивно, на поталу настроям у фейсбуку і задля ситуативного рейтингу.

 

  • Після 20 лютого 2014 року наше життя ніколи не буде таким, як колись. Як Майдан і війна змінили тебе?

Я став менш терпимий до всього, що уособлював у собі гопник Янукович. На жаль, здається так, що нова «стара» влада в чомусь продовжує його справу. Вибіркове правосуддя і ручне керування судовими процесами. Настала якась епоха Кучми, лише під демократичними макаронами на вухах. Часи, коли щось роблять лише задля кон’юнктури, реактивно, на поталу настроям у фейсбуку і задля ситуативного рейтингу. Іноді мені здається, що якби не оця остогидла для них публічність, то ми б давно вже жили в режимі «Янукович дубль два». А так зверху вимушені показушку і цирк влаштовувати, шоу для плєбєєв…

Майдан змінив мене і сотні тисяч людей, а війна додала ще більше. І якщо до верхівки небожителів це не дійде, буде лихо. І ніяка нацгвардія не захистить. Мені іноді дуже страшно стає. Як уявлю, на якій тонкій грані ми балансуємо. Я всім нутром проти кривавих сценаріїв і нових майданів. Бо чітко усвідомлюю, що це буде останній акт народу в рамках держави Україна. Після – хаос.

Але ми фейсбучна «інтелігенція», живемо в своєму ліберально-толерантному світі і в дещо викривленій покращеній реальності. А більшість людей… у них вже червона лампа алярм горить. А скоро поприходять платіжки за тепло… Ох.

 

Відкриття виставки «Ukraine EXISTS». Фото: uacrisis.org

 

  • Вже два роки ти є активістом волонтерського руху. Разом із Сергієм Вусиком ви займаєтеся організацією допомоги армії та добровольцям. Що змушує вас, попри втому, не зупинятися і далі займатися волонтерством?

Там, на передку, наші друзі. І втома наша, порівняно з втомою там, під кулями, – то дитячий садок. І якщо зрадити їхні надії, очікування, не привезти, не приїхати, не підтримати… соромно потім в очі буде дивитися всім. Хто, як не ми, артисти, люди, яких слухають і яким вірять, повинні допомагати вижити. Я можу точно стверджувати, що завдяки зібраним людьми коштам і закупленим на ці кошти нами засобам захисту десятки батьків повернулися додому живими. Не загинули в бою.

 

  • Часто буваючи в зоні АТО на Донбасі, ти багато чого бачиш. Про що б ти хотів забути назавжди, а про що розповідати на кожному кроці?

Забути байдужість. Розповідати про віру. Вона тримала і тримає все там. Бували випадки, коли ми приїжджали до зневірених людей, з понурими очима. Підбадьорювали, як могли. Так от це найстрашніше. Коли солдат не відчуває підтримки від держави, заради якої бореться.

 

 

Виховання дітей і освіта – це питання виживання народу. На жаль, я давно не зустрічав у цій державі політиків зі стратегічним мисленням.

 

У січні ти разом зі своїми колегами представиш у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку виставку «Ukraine EXISTS». Що це за проект і яка його мета?

Взимку, на початку 2015-го, я потрапив до стін ООН. Уявіть собі, в Україні запеклі бої на сході, палає Дебальцеве. Я перебуваю в місці, де засідає Радбез ООН, де приймаються геополітичні рішення й озвучуються важливі меседжі.

Мабуть, кожен, хто потрапив би туди так, як я, щойно з волонтерського мікроавтобуса, як то кажуть, – вчинив би те саме. І почав настирливо шукати можливість розказати про Україну, про наше мистецтво і нашу війну всім, хто був там, у тих стінах. На противагу роспропаганді, на противагу скептикам і заангажованим країнам-сателітам Росії в ООН.

Я був настирливий і отримав сигнал, що зробити виставку досить реально. Потрібно лише багато попрацювати. І знайти кошти. Я повернувся додому в Київ і почав. Через певний час поруч зі мною була команда волонтерів і небайдужих людей, які загорілися ідеєю виставки. Виставки в ООН під назвою «Ukraine EXISTS». «Україна Є».

Наразі над проектом плідно працюють Аліна Гаєва, Руслан Горовий, Лесь Панчишин, Сергій Вусик, Катерина Нечаєва-Скорук.

Вже великий шлях пройдено. Зарезервовано місце і підібрано роботи. Потрібно лише назбирати коштів, щоб усе полетіло в Нью-Йорк. Робимо це на «Спільнокошті».

 

http://www.facebook.com/v2.1/plugins/post.php?app_id=691593994247688&channel=http%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fconnect%2Fxd_arbiter.php%3Fversion%3D42%23cb%3Df2205cbb891d57%26domain%3Dcultprostir.ua%26origin%3Dhttp%253A%252F%252Fcultprostir.ua%252Ff2833673335982a%26relation%3Dparent.parent&container_width=0&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fphoto.php%3Ffbid%3D958480160898391%26set%3Da.353762791370134.81950.100002092491392%26type%3D3&locale=en_US&sdk=joey&width=500

 

  • У тебе не виникало бажання зайнятися професійно громадською діяльністю чи піти в політику?

Колись, можливо, це станеться. Єдине, заради чого я можу влізти в цю історію, – це виховання і освіта дітей. Нам потрібно змінювати підхід до дошкільного і шкільного виховання. Наголошую: саме виховання. Це чи не єдиний інструмент, який може щось змінити в цій державі і її майбутньому. Він не тактичної, він стратегічної дії.

Я навіть більше скажу, виховання дітей і освіта – це питання виживання народу. На жаль, я давно не зустрічав у цій державі політиків зі стратегічним мисленням і підходом до розвитку країни. Таке щось… сировинні бандити, при них дрібні рвачі і бюджетні п’явки… Новий парламент поповнився плеядою гарних світлих людей. І вони вселяють надію.

Хоча якщо бути відвертим. У нас у народу стереотипи певні… артисти і спортсмени не сприймаються у політиці серйозно. Тому є певний скепсис щодо політичної кар’єри таких персонажів, як я, «по умолчанію».

  • Минуло 2 роки після Євромайдану. Про що ти жалкуєш, а чим пишаєшся?

Не жалкую ні про що, окрім жертв на Інститутській і Грушевського. Пишаюся тим, що я частина сильного народу. Сильного, але дуже довірливого. Тим і користуються пройдисвіти.

 

 

  • Мені здалося, що деяким людям важко влаштувати Майдан самим собі і жити за законом, тому вони досі миряться з хабарами, чорною зарплатою, брехнею в новинах і всім тим, що гальмує розвиток суспільства. Від якого минулого вдалося позбутися тобі?

Я вперше в житті не заплатив за рентген у державній поліклініці. При чому з мене не вимагали. Зайшов із сумою, вийшов – з тією ж сумою.

Але, знаєш, природу не обдуриш. У нас генетично закладено, що має бути лідер, який авторитет, сила і приклад. Лідер не зробить – народ тим більше. Приведу яскравий приклад в історії. Уявіть собі Володимира, який примусово хрестить народ, а сам сповідує язичництво? Так само і зараз. Поняття хабара, відкату, кумівство і право сили у нас генетично закладені. Щоб від цього відірватися, потрібно здійснити неймовірний, енергетично затратний, якісний зсув, змінити парадигму! І зсув цей не вниз, а навпаки, проти усталеного порядку – вгору. І якщо верхівка його не зробить, – народ не повторить. І я наразі не про один відсоток свідомих і активних, а про 99 відсотків інших. А тепер уявіть, як ми далеко від такого зсуву…

 

 

  • Твій дім твоя фортеця?

Мій дім – то мій корабель.

 

  • Як змінився твій світ із появою Альони, а потім і дітей?

Досить кардинально. У сім’ї вже троє мужчин. А взагалі відповідь на це запитання – то окреме інтерв’ю.

 

  • Сім’я істотно вплинула на твої життєві пріоритети?

Так. Хоча іноді я не приділяю достатньо уваги рідним. Адже щодня купа справ. Музичних, волонтерських, а відтепер ще й виставкових. Але мене ще поки що з дому не вигнали, значить, люблять.

 

  • Тобі 27, в тебе є сім’я, діти, друзі, популярна група. Про що ти мрієш?

Мрію встигнути зробити все, для чого я тут.

 

 

 

 

Фото із архіву групи «Антитіла»

 

 

Розмовляв Олександр Стасов

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "Антитіла"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s