Ірина Бекешкіна: В України немає часу на еволюційні зміни. Бо все гниє

27 листопада 2015 р.

На владу тисне громадянське суспільство, з одного боку. З другого – Захід. Під спільним тиском їй доведеться робити певні речі, – каже соціолог Ірина БекешкінаЗа Януковича Україна проживала сірий період. Влада не переймалася країною, а українці – не переймалися владою. Як охарактеризувати нинішній період?

– Часи Януковича справді були сірим періодом. Але не тому, що українці переймалися чи не переймалися діями влади. Позаторік, перед Майданом, мали велику безнадію. Хоча здавалося б – усе спокійно, стабільна валюта, потроху зростає добробут. Але от Інститут соціології у своєму щорічному моніторингу ставить запитання: які почуття в людей, коли думають про майбутнє України? І стабільного 2013-го почуття надії та оптимізму виявилися найнижчими за всі роки дослідження.

2014-й був дуже важкий: війна на Донбасі, Крим втратили, невідомість попереду, але й надія, і оптимізм у людей стрімко зросли. Надія на краще. Цього року такі відчуття дещо знизились, але не до рівня 2013-го.

Зараз маємо всі кольори веселки. Хоча раптово зросла тривога. Якось безладно все рухається, такий собі “броунівський” рух. Це ще не хаос, але недалеко від такого стану.

Кожен раз, коли в Україні змінювалася влада, говорили: країна на роздоріжжі. Тепер, коли Росія анексувала Крим і захопила частину Донбасу, питання напряму руху вирішено: йдемо на Захід. Але разом із тим уперше після 1991 року постало запитання: бути чи не бути Україні взагалі. Якщо вона буде, то європейською і демократичною. Або ж її не буде.

Якби позаторік Янукович підписав Угоду про асоціацію з Євросоюзом, що було б із країною далі?

– Усе тривало б, як було. Для Януковича питання вибору не мало цивілізаційного характеру. Це був пошук грошей. Країну інтенсивно розграбовували. У грудні 2013 року, за свідченням економістів, в бюджеті вже не вистачало грошей на виплату зарплат. Яну­кович почав шукати – хто дасть? На торгах перемогла Росія: 15 мільярдів доларів обіцяла, а 3 дала одразу. Підозрюю, щось пере­пало декому і у власну кишеню. Тому Яну­кович поставив хрест на європейському виборі.

Ірина Бекешкіна, 63 роки, соціолог, директор фонду ”Демократичні ініціативи”, старший науковий співробітник Інституту соціології Національної академії наук. Закінчила філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка й аспірантуру Інституту філософії АН УРСР. Кандидат філософських наук. Працювала науковим редактором журналу ”Філософська думка”, науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року – в Інституті соціології НАН України. З 1996-го – заступник директора фонду ”Демократичні ініціативи”, з 2001-го – його науковий керівник. Науковий редактор бюлетеня ”Політичний портрет України”. Автор понад 100 наукових праць. Незаміжня
Ірина Бекешкіна, 63 роки, соціолог, директор фонду ”Демократичні ініціативи”, старший науковий співробітник Інституту соціології Національної академії наук. Закінчила філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка й аспірантуру Інституту філософії АН УРСР. Кандидат філософських наук. Працювала науковим редактором журналу ”Філософська думка”, науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року – в Інституті соціології НАН України. З 1996-го – заступник директора фонду ”Демократичні ініціативи”, з 2001-го – його науковий керівник. Науковий редактор бюлетеня ”Політичний портрет України”. Автор понад 100 наукових праць. Незаміжня

Майдан все одно був би – 2015 року, після президентських виборів. За даними соціології, Янукович вигравав перший тур, а в другому програвав усім, за винятком Тягнибока. Люди вийшли б через фальсифікації. Тим більше, економіка вже падала б. Важко сказати, чим би закінчився той Майдан. Могли би просто розігнати.

Маємо бути вдячні періоду Януковича за еволюційну переоцінку цінностей?

– Дуже дорого заплачено за все: втрата Криму, тисячі загиблих і поранених. Але Україна визначилася – куди йти. Рухаємося в бік Європейського Союзу. Думаю, це – остаточний вибір.

Тобто наші президенти вже не їздитимуть на поклон у Москву?

– Росія була нашим партнером, як і Європейський Союз. Так само можна сказати, що ми і в Брюссель на поклон їздили.

У Європи – інші цінності.

– Ну, і що? В нас різні цінності з Китаєм, але це не означає, що він не може бути нашим партнером. Українські президенти намагалися бути хитрішими за всіх. Від Росії хотіли тільки дешевого газу. Але прагнули бути князьками тут, не під егідою російських олігархів. Навіть Янукович. В Україні не було проросійської еліти, за винятком комуністів. Решта під Москвою бути не хотіли.

Отже, люди прагнуть інтегруватися до Європи. Але якщо будемо європеїзуватися такими темпами, як зараз, то взагалі невідомо де будемо. В України немає часу на еволюційні зміни через покоління. Бо все гниє: і прокуратура, і суди, і податкова, і митниця – усе, де можна зірвати куш. Це – як дуже запущена ракова пухлина, яку можна видалити тільки хірургічним шляхом. Або пацієнт помре. Якщо буде третій Майдан – він знесе все. В історії України вже були такі часи. За Богдана Хмельницького, наприклад. У результаті, пішли на поклон до Росії. В нашому випадку, Україна може розділитися навпіл.

Влада розуміє ці процеси?

– У неї зараз навіть інстинкт самозбереження не спрацьовує. Вона налаштувалася на довгий еволюційний шлях і боїться різких рухів. Якщо торік це було виправдано, то зараз очевидно: ця прокуратура не здатна боротися з корупцією. А судді втратили всю довіру. Це треба змінити.

Україна потребує інвестицій. Доводиться час від часу спілкуватися з представниками бізнесу з різних країн, які приїжджають “на розвідку” – придивитися, як тут і що. А їм натякають: треба платити. І з нашими судами вони не мають ніяких гарантій взагалі. А без інвестицій Україна не виживе.

Це влада розуміє. Але в неї все пов’язано: куми, брати, свати, знайомі, однокурсники, люди, що фінансують партію. Тому бояться незалежної прокуратури, бо та почне застосовувати закон – “один для всіх”. А вони зараз борються з корупцією серед своїх ворогів. Чому людей обурив арешт Геннадія Корбана? Зрозуміло, що все інкриміноване йому – мало місце. Але суспільство запитало: чому почали саме з нього? Про вишки Бойка, наприклад, давно забули. Зрозуміло, що домовилися з Опозиційним блоком, який інколи дає голоси. Тим більше, вони отримали непоганий результат на місцевих виборах і з ними треба дружити. І тут виникає запитання: закон справді один для всіх, чи тільки для тих, із ким не домовилися?

Для людей це – очевидні речі. Вони ще довго терпітимуть постійний обман з боку влади?

– Соціального вибуху поки що не буде. У людей спрацьовує здоровий глузд, вони розуміють: якщо вийдуть – тарифи меншими не стануть. От був тарифний майдан, але хто туди побіг? Ніхто. У людей зараз стан невизначеності й розгубленості. Але є ще третя сторона – ми дуже залежимо від кредитів Заходу. Це теж серйозний важіль. З одного боку, маємо тиск громадянського суспільства, з другого – Заходу. Під спільним тиском владі доведеться робити певні речі.

Захід вже прямо говорить – потрібно змінити прокуратуру і суддів. Однак реакції нема.

– Із Шокіним вони точно дотиснуть. Очевидно, це – не та людина. Але залежного прокурора влада відстоюватиме до останнього. Він – ключова фігура в боротьбі з корупцією. Небезпека саме у його незалежності.

У нас вплив особистості на політику дуже великий. Президент – людина з бізнесу. До різких рухів не звик. Тому домовляється, йде на компроміси. У політиці це – не завжди доцільно. Якщо корупція не здається – її треба знищувати, хоч би кого вона стосувалася. Влада це розуміє, але закривати всі корупційні шпарини не хоче. Бо доведеться позбутися і своїх. От є спонсор партії. Як його посадити або перекрити прибутки, щоб вони йшли в казну, а не йому в кишеню, а з кишені – частково на партію, на вибори?

Навесні є ймовірність дострокових парламентських виборів. Влада може таким чином очиститись?

– Ці вибори нічого кардинально не змінять. У Верховну Раду зайде велика кількість популістів, які спекулюватимуть на нетерпінні народу і їх так само фінансуватимуть олігархи. Краще йти вперед із тим, що маємо зараз. Головне, щоб у влади запрацював інстинкт самозбереження. Стрепенути її може Захід – якщо припинить кредитування або ж видаватиме його під певні умови. Наприклад, “дамо гроші, якщо збалансуєте бюджет”. Це – цілком коректно. Думаю, так і буде, бо терпець у Заходу вривається. А це – небезпечно. Може почати дружити з Росією, скасувати санкції щодо неї. Скільки можна підтримувати Україну, яка ніяк не здатна дати собі раду?

Перспективи – не дуже хороші.

– Чому ж? Ми вийшли із сірої зони. Зараз усе крутиться, є багато активних людей, які, на відміну від ситуації після помаранчевої революції, не склали руки й не мають особливих сподівань на владу. Тоді, розчарувавшись в Ющенкові, люди розчарувалися у всьому. Нинішнє суспільство розуміє, що саме від них усе залежить. Демократичний світ – теж за нас. Ще б трохи розуму нашій владі… Але там розум затьмарюють інші цінності. Не думаю, що вони хочуть тільки хапати, як було в часи Януковича. Їм шкода свого оточення, яке доведеться саджати. Однак хірургу теж буває шкода різати – боляче, однак доводиться.

Якщо подивитися на Майдан із відстані двох років, що він дав людям?

– Відчуття власної гідності. За даними опитування, третина громадян вважають, що тепер вони більш готові захищати свої права і свободи. Збільшилась кількість тих, хто ідентифікує себе насамперед українцями – за рахунок східних і південних регіонів. У складних ситуаціях люди або рятують кожен сам себе, або об’єднуються. Українці обрали друге. Стали давати гроші на АТО, армію, допомагають переселенцям. І минулого, і цього року таких набралося майже 40 відсотків.

Україна може нормально співіснувати з Донбасом?

– Абсолютна більшість населення України вважає, що Донбас – наш. За відокремлення територій самопроголошених ЛНР та ДНР на заході країни виступають 8 відсотків, у центрі й на півдні – по 9, на сході – 10 відсотків, а на самому Донбасі – на території, що контролюється Україною – лише 2. Не хочуть вони відділятися. Хоча минулого року таких було 35 відсотків. Якщо буде політика реінтеграції, люди там стануть проукраїнськими. За умови, що звільнені території стануть успішні.

Крим у такому випадку захоче повернутися в Україну?

– Цілком можливо. Перед анексією 40 відсотків кримчан виступали за об’єднання з Росією. Не 90 і навіть не 50, а 40. Але відверто проросійська партія “Русский блок” на парламентських виборах 2012 року в Криму набрала 1,2 відсотка – лише на 0,1 біль­ше від “Свободи”. Це значить, що жителі півострова виступали не так за “русский мир”, як за російські пенсії і зарплати.

Тому в перший рік під Росією значна частина бюджетників були щасливі. Зарплати зросли в два-три рази, а ціни ще залишались українські. Зараз ці зарплати зменшилися вдвічі, надбавку зняли, а ціни виросли. Тепер багато кримчан тримаються за Росію, бо бояться донбаського сценарію на своїй території. Кажуть: хай краще буде так, як є.

Цілком можливо, що в разі, якщо Україна динамічно розвиватиметься, то після зміни режиму Путіна в Росії вони через референдум, але вже законний, попросяться назад. Однак це – у перспективі 15–20 років. За Путіна такого буде.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Бекешкіна Ірина

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s