Максим Кідрук: Моя дівчина не сприймає моєї писанини…

11 жовтня 2015 р.

Відомий письменник і мандрівник з Рівненщини розповів про своє життя та творчість.

У книгарні дівчина запропонувала купити на подарунок для 18-річного хлопця книгу “Твердиня” Максима Кідрука. Сказала, що не пошкодую. Коли на Форумі потрапила на презентацію книжок молодого письменника, побачила море дівчат і хлопців років 18-20. У руках усі тримали по декілька книжок Макса. Він розмовляв з аудиторією зрозумілою їм мовою, використовуючи молодіжний сленг. Тож у ньому молоді люди бачили “свого пацана”. Серед присутніх багато дівчат — усі вишикувалися у довжелезну чергу за автографом та селфі. Журналіст “ВЗ” поспілкувалася з автором українських трилерів.

Максим має модельну зовнішність. Одягнений у джинси і модний піджак “з латками”…

— Максиме, чим ви “берете” молодь? Коли пишете книги, орієнтуєтесь на конкретного читача?

— Запитуйте у них… (усміхає­ться.— Авт.). Пишу те, що подобається в першу чергу мені. Багато читаю, тому в курсі, які тренди популярні у світі. Також має значення, як моя команда працює у питаннях просування моїх книг в Україні (зі мною за столиком сиділи студенти-комп’ютерники, вони розповіли, що Максим добре знає IT-галузь, тому їм подобаються його книги. А інший хлопець сказав, що читав “Жорстоке небо” у холі львівського аеропорту, щоб сповна відчути те, про що читає.— Авт.). Я росту. Ті книги, які були написані шість років тому, зараз мене “не вставляють”.

— Ви свого часу виграли грант на навчання у Стокгольмі. Вам пощастило? Це змінило ваше життя?

— Я би не сказав, що пощастило. Під час навчання в Україні мав багато перемог у всеукраїнських олімпіадах. Починаючи з математики, фізики і закінчуючи авіамоделюванням. В університеті два роки поспіль отримував президентську стипендію (4-5 курс). Звичайна стипендія на той час була 140-150 грн. (підвищена), я мав 900 грн. Це були величезні гроші. Коли подаєшся на грант, показуєш свої регалії. Це величезна робота. Чи змінило? Так. Це відкрило для мене подорожі. Те, що світ насправді не такий великий і страшний, яким він нам здається. Що люди можуть подорожувати, не маючи великих заробітків. Вони не женуться за якимись суспільними стереотипами, не намагаються щось довести оточенню. А йдуть за своєю мрією. Стають такими, якими вони хочуть стати. Навіть відмовляються від чогось більшого. Це була остання краплина, яка підштовхнула мене відмовитися від наукової кар’єри і взятися за свою мрію — стати професійним письменником.

— Cкільки мали грошей у кишені, коли почали мандрувати?

— Перші подорожі були, коли я ще навчався в “універі”. Не вважаю їх серйозними. Коли жив у Стокгольмі, почав подорожувати Європою. Їдучи до Мексики, мав у кишені 1,5 тисячі доларів. Це достатня сума у чужій країні, яка потрібна на місяць. Витрачав гроші максимально. Хотів побачити якомога більше. Звісно, обирав дешевші варіанти — це один з елементів підготовки до мандрівки.

— Як вас сприймали за кордоном, коли ви казали, що з України?

— Не сприйміть це за пафос… Європейці дивувалися з моєї англійської, думали, що я швед або голландець. Дивувались, що я взагалі подорожую. Тоді про Україну мало знали. Зараз знають, але, на жаль, не у тому контексті, в якому мали би знати. Україна асоціюється з терактами, сепаратистами, які збивають літаки… А я хочу, щоб за кордоном говорили про наші літаки Ан-148, наших спортсменів, письменників…

— У Намібії у 2012 р. ви зняли смішний кліп з африканськими аборигенами. Висміяли тодішнього прем’єра Азарова, який не знає української мови. Як вам спала на думку така ідея?

— Тоді це було актуально. Але зробити це було дуже непросто. Більшість з цих людей навіть англійською не говорить. Це так на відео виглядає весело. Я мусив зробити все, щоб вони мені повірили.

— А зараз що б ви попросили африканців сказати у кадрі?

— Мабуть, обіграв би Януковича і його прощальну промову: “В меня стреляли… Остановитесь!”. Якось Саакашвілі сказав, що Україна скочується до рівня Африки. Звідки ці стереотипи? Так, Африка контрастна. Але ви приїдьте в Намібію, і ви зрозумієте… Я був би щасливий, якби ми скотилися до їхнього рівня. Намібія як Фінляндія. Маленька країна з великою територією, з хорошими ресурсами, з різним міксом рас, яка має досить потужний індекс розвитку. Яка має шикарні дороги, інфраструктуру. Абсолютно комфортна країна для життя. Ангола — авторитарна держава. Зараз бути білим в Анголі — те саме, що бути негром в Америці на початку XX ст. Однак не варто робити такі порівняння.

— Ваша улюблена країна? Куди б ви хотіли ще поїхати?

— Не поділяю світ на країни, поділяю на місця. Найкраще місце — це острів Пасхи. Найбільш віддалена точка на планеті. Маленький острівець, на якому жила одна з найбільш загадкових цивілізацій за всю історію людства. Яка мала свою писемність і мову (рапануйську). До речі, їхня писемність досі не розшифрована. Маленька група людей, яка жила на цьому острові, збудувала ці загадкові статуї. Не зрозумілі до кінця способи їх будівництва. Щоб відчути цю атмосферу, їх треба бачити. На жаль, це те місце, куди не можна приїхати автостопом. Де не можна знайти дешевий хостел. Весь острів Пасхи за рік відвідує 32 тисячі людей. На Мачу-Пікчу піднімається вдень 50 тисяч. На Пасху всі продукти доставляють з материка. Там все дуже дорого.

— Ви кілька років тому балотувалися до Верховної Ради. Зараз вас не запрошують у політику?

— Не будемо про це… Я не уникаю цієї теми. Мені і зараз пропонують йти у політику. Починаючи від кандидатів на посаду мера міста Рівного, закінчуючи народними депутатами. Політика — це бруд… (на парламентських виборах 2012 р. Кідрук балотувався до Верховної Ради від партії “Удар” В. Кличка. У результаті виборів посів третє місце. Виграв висуванець від “Батьківщини” Андрій Табалов, який у новому парламенті став першою “тушкою”.— Авт.). Ви розумієте, скільки лайна на мене лилося, коли я відмовився знятися з виборів. Ви навіть не уявляєте. Це перший досвід. Але нічого в цьому хорошого немає.

— Про ваше особисте життя мало що відомо. Знаю, що ви неодружений. Маєте дівчину?

— Маю дівчину, з якою зустрічаюся два роки. Ми познайомилися на презентації першого “Бота” у Києві, в університеті Драгоманова. Потім виявилося, що вона теж з Рівного. Я написав їй, ми зустрілися. Вона досить довго думала над моєю пропозицією. Вважала, що я не маю серйозних намірів. Але потім врешті-решт ми почали зустрічатися. У той період я боровся за своїх шанувальників. Презентації з читачами не були такими багатолюдними, як зараз.

— Вона ваша шанувальниця?

— Точно не шанувальниця. До нашого знайомства Тетяна не читала моїх книжок. Тепер читає, але скептично ставиться до моєї писанини і до творчості усіх сучасних письменників загалом. Вона любить класичну літературу. Людина має право на свою думку, і це жодним чином не впливає на наші стосунки. Вона не повинна обожнювати мою творчість, щоб бути моєю дівчиною.

— Про одруження ще не думали?

— (Замислився.— Авт.). Думаю, поки що питання не на часі.

— Яку з написаних книг вважаєте найвдалішою? Кажуть, ви у жахах переплюнули самого Кінга…

— Не люблю ні з ким порівнянь. Кінга дуже поважаю. Але ніколи не намагався писати як він. Хоча не заперечую його впливу на мою творчість. Є багато інших авторів, яких у нас, на жаль, не знають. Той самий Майкл Крайтон, який вплинув на мою творчість більше, ніж Кінг. Найвдаліша моя книга та, яку зараз пишу: “Зазирни у мої сни”. Наступної осені у вас буде можливість у цьому переконатися (усміхається.— Авт.). Ідея виникла ще чотири роки тому. Після того, як я прочитав статтю у науковому журналі. У ній вчені досліджували, яким чином мозок формує візуальні образи. Щось, зокрема, приходить до нас у снах. Адже очі — це примітивні інструменти… Це історія про двох підлітків 13-ти та 14-ти років. Але деталей не розповідатиму.

Довідка «ВЗ»

Макс Кідрук — письменник, мандрівник, автор статей у чоловічому журналі “XXL” (пише про літаки, кораблі, зброю). Народився у 1984 р. на Рівненщині. Батько — український письменник-гуморист Іван Кідрук. Закінчив механіко-енергетичний факультет у Рівненському технічному університеті (спеціальність “Теплоенергетика”). Працював програмістом. Загалом побував більш ніж у 30 країнах, зокрема у Мексиці, Перу, Бразилії… Автор першого українського технотрилера “Бот” (2012 р.). У 2015 р. світ побачило друге видання “Бота”. Відомі твори автора: “Твердиня”, “Жорстоке небо”, “Небратні” (у книзі аналізується історія відносин України та Росії від визвольної війни під проводом Б. Хмельницького до Євромайдану та війни на сході)

 

Фото автора.

 

Розмовляла Сюзанна Бобкова

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under Кідрук Максим

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s