Тарас Возняк: Найтовща тека компромату в Путіна є на Юлію Тимошенко

3 жовтня 2015 р.

Політолог і культуролог Тарас Возняк: ”Шоком для Путіна стала консолідація українців. А ще більшим, коли виявилося: понад половина бійців української армії розмовляють російською і добрих 20 відсотків із них — етнічні росіяни, однак воюють із режимом Путіна”

Політолог і культуролог Тарас Возняк: ”Шоком для Путіна стала консолідація українців. А ще більшим, коли виявилося: понад половина бійців української армії розмовляють російською і добрих 20 відсотків із них — етнічні росіяни, однак воюють із режимом Путіна” Автор: ФОТО: Ярослав Тимчишин

— На даному етапі російсько-української війни військовий спосіб тиску Путіна на Україну не виправданий. Бо зашморг на шиї Росії у вигляді обмежень та санкцій ще більше затягнеться, — говорить політолог і культуролог 58-річний Тарас Возняк. — Торік практично не було української армії. Тепер вона не лише зросла вдвічі, а й набула бойового досвіду. Стала третьою за чисельністю в Європі — після турецької та німецької. Зараз російська армія не зможе так легко пройти 100 кілометрів, як могла зробити це півтора року тому.

В кращому випадку, її вистачить на 20–30 кілометрів. Що це дасть Путіну? Ще кілька десятків тисяч ротів, які доведеться годувати. Тому він шукає інші інструменти тиску — економічні, політичні, дипломатичні, ідеологічні, інформаційні.

Зустрічаємося в редакції журналу “Ї” на вул. Грушевського у Львові. Возняк є його головним редактором.

— Ідея “русского мира” вичерпала себе, — продовжує Тарас Степанович. — Дала зворотний результат — приз­вела до прискореної консолі­дації української політичної спільноти й утворення нового політичного народу в центрі Європи. Путін передозував кількість брехні. Всі його “прийомчики” вже добре знають — і в Україні, і в світі. Хоч півтора року тому було інакше.

Зараз інформаційні інструменти діють лише на я­ких­о­с­ь­ “бабушек” на Донбасі або в ­Криму.

Економічні — не давати газу, забороняти експорт українських продуктів до Росії — мають зворотний ефект.

Щодо дипломатичних засобів, то після того, як Путіна “опустили” на саміті “Великої вісімки”, потім — в Австралії на саміті “Великої двадцятки”, російська дипломатія стала кривенькою качечкою. Зараз пробують компенсувати це за рахунок Сирії. Заодно обміняти якісь послуги Кремля там — на невтручання Заходу в українські справи.

Постсовєтська імперія Путіна все більше втрачає силу. Але цей процес — тривалий.

На початку війни Путін розраховував на швидку перемогу над Україною?

— Анексію Криму го­ту­­ва­ли протягом усього існування Російської Федерації та дер­жави Україна. Цей хапок вдався в лютому 2014 року, коли в нас не було уряду, армії, спецслужб. Що стосується Дон­басу, то Путін повірив у казки, які собі ж розповідав про “русский мир”, єдиний народ, Євразію. Здалося, настав час, коли це все можна реалізувати. Він кинувся на Східну Україну. Але, крім оцупків Донецької та Луганської областей, дальше не просунувся. Шоком для нього стала консолідація українців. А ще більшим, коли виявилося: понад половина бійців української армії розмовляють російською і добрих 20 відсотків із них — етнічні росіяни, однак воюють із режимом Путіна. Він зрозумів, що сім-вісім українських областей, які планував хапонути у революційний час, не будуть його. І тоді почав використовувати Донбас як димову завісу чи розмінну монету. “Ну, я рано чи пізно вийду з Донбасу. Але про Крим уже нічого не говоріть”. Тепер міжнародна спільнота мовчить про півострів. Але не відступає від принципу, що це є суверенна українська територія, просто окупована.

Яких подальших дій слід очікувати від Путіна?

— Щодо Донбасу теоретично можливими були три сценарії розвитку.

Перший: регіон включать у склад Росії, як Крим. Цей варіант зараз неможливий з фінансових та політичних міркувань. Москва вже не може довісити на свій бюджет ще 2,5 мільйона населення. І остаточно себе дискредитувати у світі.

Другий варіант: Донбас перетворюється в “незалежну” територію на зразок Придністров’я. Він теж незручний для ­Росії, бо все одно доведеться годувати 2,5 мільйона людей.

Третій — найкращий для Путіна: запхати в Україну ці оцупки Донбасу зі всіма брудними чоботами та закривавленими руками. Щоб це була гангренозна територія в нашій державі, яка гальмуватиме рух України в напрямку Євросоюзу, реформ, співпраці з НАТО. Такий Донбас може стати дуже ефективним інструментом для Кремля всередині України. Це — най­імовірніший варіант. Бо якби Путін хотів забрати собі цю територію, так люто не знищував би її.

Україні потрібно до кінця відвойовувати Донбас? Краще буде з ним чи без?

— Наприкінці 1940-х Сталін звернувся до канцлера Німеччини Конрада Аденауера: “Ви будуєте федеративну республіку, то заберіть собі Східну Німеччину — разом із совєтською армією, НКВД, комуністами”. На що мудрий канцлер відповів: “Ні, дякую, не тепер. Німеччина і так об’єднається рано чи пізно. Але всі ці брудні чоботи й криваві ваші руки не хочемо бачити у федеративній Німеччині”, — у Возняка дзвонить телефон, він вимикає звук. — Донеччину й Луганщину можна формально повністю повернути в Україну. Але тоді в Німеччині пройшли процеси денацифікації та декомунізації. Подібного потребуватиме Донбас.

Найкращий спосіб перевиховання — це реформи в Україні, успішність неокупованої території. Такий шлях пройшла Німеччина. Західна її частина почала активно розвиватися, а східна так і залишилася убогенькою. Те ж пережила Хорватія. Але за три роки провела реформи, почала бурхливо розвиватися — і частина, що “відсепарувалася”, побачила свою безперспективність.

Які перспективи України з Донбасом?

— Він був і залишається рештками старої совєтської індустрії, яка мала шанс у 1930–1960 роках. Він потребує модернізації — багато виробництв сьогодні просто непотрібні.

Німеччина під час повоєнної модернізації позбулася Рурської області, де теж були шахти, застаріла індустрія. Велика Британія позбулася таких шахт і підприємств у Вельсі. Польща ­зараз позбувається цього у Шльонську. Проте жоден український президент чи прем’єр не наважився здійснити таку ж модернізацію в Україні. Вона була б болісною, але необхідною.

Путін допоміг Україні. Зруйнував на Донбасі індустрію, старі совєтські підприємства, затопив шахти, які віджили своє. Його бандити вивозять обладнання на брухт. Путін фактично виконує ту роботу, яку мав би виконати хтось із наших політичних лідерів. Не так брутально, звісно.

Це перша частина процесу. Але там є ще й друга — населення. Раніше його було близько п’яти мільйонів. Понад 1,5 перебралися на неокуповану територію. Якщо окупація триватиме роками, то більшість не повернуться. Ще тисяч 300–500 виїхали до Росії. Проросійський електорат розпорошився. Це теж Путін зробив.

Тепер потрібно людей, які залишилися, забезпечити роботою. Побудувати нові підприємства.

Які важелі впливу на Україну ще може використати Путін?

— Порошенко невигідний для Путіна. Той завжди прагнув поставити в Україні свого президента або лояльного до себе. Таким був Леонід Кучма. Зручним президентом був Віктор Янукович. Та ще й прем’єр-міністри подібного типу. Юлія Тимошенко — одна з тих, які зараз залишилися на плаву. На даний момент вона прагне стати главою уряду. А як доб’ється цього, то може зробити з Порошенком те ж, що у свій час — із Ющенком. Такий варіант для Кремля — надзвичайно вигідний. Тому він його проштовхуватиме. У Путіна є величезна тека компромату на всіх українських діячів. Усіх без винятку. На Тимошенко — найтовща.

Йому потрібен розкол всередині України, що призведе до політичної невизначеності. Знову матимемо “новую песню о старом”. То ми вступаємо в НАТО — то не вступаємо. То йдемо в Європу — то ні. Кремлю треба, щоб ми топталися на місці, як останні 24 роки.

Які можливі сценарії розвитку України?

— Україна достатньо швидко дрейфує в правильному напрямку. Незважаючи на корумповану політичну еліту і вади народу — постсовковість, лінь, егоїзм, небажання змінюватися, скоро наша держава стане знаковою в цілому європейському проекті.

Коли реформи стануть відчутними?

— Деякі вже діють. Як от нова поліція. Ми вже всі зрозуміли, що реформувати старе не можна. Треба будувати нове. Так само і з судовою системою, спецслужбами. В Естонії, Латвії і Литві збудували абсолютно нові розвідку, контррозвідку. А ми СБУ будували на основі КДБ, от і отримали КДБ-2.

Возняку двічі дзвонять на мобільний. Розмовляє російською. Домовляється про зустріч біля пам’ятника Шевченку в центрі міста. Каже, телефонували латвійці.

150 орденів часів Української Народної Республіки, Західно­української ­Народної Респуб­ліки та ­Української повстанської ­армії є в колекції культуролога Тараса ­Возняка. Також — відзнаки країн, в яких були українські військові формування.

Організовував перші страйки в Україні

Тарас Возняк народився в селі Сваричів Рожнятівського району на Прикарпатті. Освіту інженера-програміста здобув у Львівському політехнічному інституті. Працював за фахом на заводі фрезерних верстатів.

1987-го заснував культурологічний журнал “Ї”, який очолює досі. Активіст громадського руху. Один із організаторів страйку на Львівському заводі фрезерних верстатів 1989 року. Це був перший у країні протест на підприємстві. З 2005-го — співзасновник та голова правління Фундації українсько-польської співпраці.

Працював у міжнародному фонді “Відродження”, у комітеті з національної премії ім. Тараса Шевченка. З березня 2013 року — координатор громадсько-політичної ініціативи Юрія Луценка “Третя українська республіка”. Був помічником Михайла Цимбалюка, коли той очолював Львівську облдержадміністрацію.

На останніх виборах до парламенту балотувався в окрузі №122 від “Блоку Петра Порошенка”. Програв Володимиру Парасюку, сотнику Майдану. У цьогорічних місцевих виборах участі не бере.

— Зрозумів, що в політику йдуть переважно злодії, — пояснює.

Дружина Ірина працює фінансовим менеджером журналу “Ї”. Мають дочок Марту і Христину.

Залишити коментар

Filed under Возняк Тарас

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s