Чат з Сергієм Рахманіним

16 червня 2015 р.

Заступник головного редактора газети “Дзеркало тижня”, автор та ведучий програми “Гра в класику” на телеканалі ZIK

  • Мені пропонували брати участь у парламентських виборах, починаючи з 1998 року. Єдина кампанія, коли я не отримав жодної пропозиції, була дочасная кампанія 2007 року. Що пропонують? Чесно кажучи, нічого конкретного не пропонували. Просто пропонували приєднатися до політичної сили. Мені ритуально пропонували, а я ритуально відмовлявся.
  • 16 июня, 10:04

    Як аналітик, скажіть, чи стануть колись Донбас і Крим колись по-справжньому українськими не тільки за формою, але й за суттю? Коли і за яких умов люди на тих територіях, почнуть відчувати себе українцями?
    Прекрасне питання, шкода, що бракує місця і часу відповісти на нього розлого. Мені чомусь здається, що велика кількість людей, які сьогодні підтримують нашу державу своїми плечима, насправді відчули себе українцями за суттю, а не тільки за формою власне віднедавна. Для мене головна перемога Революції Гідностя якраз і полягала в тому, що велика кількість людей, для яких патріотизм був буденним, а не усвідомленим, тільки зараз відчули, що для них не є байдужими прапор цієї країни, її земля, люди, які тут мешкають, і майбутнє цієї країни. Можу помилятися, але проблема мешканців Донбасу і Криму полягала якраз у тому, що вони ніколи не усвідомлювали себе часткою України. Київ та владу могли критикувати у Вінниці, на Закарпатті, у Сумах чи Кіровограді, у Тернополі чи в Ірпіні, їм могло щось не подобатися, але вони асоціювали себе з цією країну. А в Криму і на Донбасі відчували себе, перш за все, мешканцями Криму і Донбасу, а Україна існувала просто поруч. Тому не є дивним те, що наших вояків під час бойових дій регулярно запитують: “А вы к нам с Украины приехали?”. Я сам неодноразово був свідком, як мешканці Донбасу, судячи з усього, цілком лояльні до Києва, називають українську владу, українську армію і українських журналістів “вашими” і не бачать у цьому нічого дивного чи негативного. Можливо, війна нам знадобилася саме для того, щоб значна кількість мешканців України вперше замислилася над тим, чи відчувають вони себе українцями, і яку Україну вони хочуть бачити. Якби не війна, на Донбасі, певно, такого питання ніхто ніколи б собі не ставив. Від того, якою буде відповідь на це питання, і залежить перспектива повернення Криму та непідконтрольної зараз Києву території Донбасу, а головне — чи відчують люди, які населяють ці території, себе українцями.
  • Дві найбільш поширені точки зору стосовно людей, які вирішили поміняти редакційне посвідчення на депутатський мандат: це подвиг або зрада. Я не вважав і не вважаю це ані подвигом, ані зрадою. Можу помилятися, але на сьогодні Україна фахових журналістів потребує не менше, а, можливо, і більше, ніж фахових політиків. Нині ситуація, коли зовні впливати на ситуацію не менш важливо, ніж зсередини. Поки зарано говорити про реальний ефективний вплив нещодавних журналістів на українську політику. Дещо вдається, дещо — ні. Якщо хтось з них стане неабияким політиком, особисто я буду цьому тільки радий. Але мені здається, що багатьох із них об’єктивно бракує по цей бік.
  • В різний час українській журналістиці були притаманні різні вади. Якщо говорити про нинішній стан, то я би виокремив дві хиби. Перша — це певна самовпевненість і поверхневість. Друга — намагання виконувати невластиві журналістиці функції. Як на мене, журналісти мають інформувати, акцентувати увагу на тих питаннях, які потребують розв’язання, та розтлумачувати явища і події, справжній зміст яких не зрозумілий пересічному громадянинові. Натомість сьогодні чомусь велика кількість медіа та журналістів намагаються бути полководцями, адвокатами, прокурорами, суддями, проповідниками, пропагандистами. А це, на мій погляд, призводить тільки до підвищення рівня недовіри читачів, слухачів та глядачів до медіа.
  • Думаю, що немає у світі людини, яка могла б більш-менш точно відповісти на це питання. Розв’язання цього конфлікту залежить від багатьох чинників, зокрема, зовнішніх. Єдине, про що можна, на жаль, говорити більш-менш впевнено: цей конфлікт на роки.
  • Я, звісно, не військовий, але можу висловити власну суб’єктивну точку зору. 1. ДАП не був надважливою позицією з огляду на те, що не планувався подальший наступ. Аеропорт мав цінність виключно як плацдарм для подальшого наступу. 2. Згідно з домовленостями, територія ДАПу мала відійти інший стороні. Але Росія з сепаратистами вирішила його захопити достроково, і після цього для українських військовослужбовців стало питанням принципу захищати його і надалі. 3. Навіть попри це, напевно, була потреба і можливість відвести бійців, аби зберегти людські життя і вирівняти лінію фронту. Тим більше, було зрозуміло, що найближчим часом там захищати не буде чого. 4. Не думаю, що варто говорити про провину журналістів у тому, що врешті сталося з ДАПом. Військові виконували свій обов’язок і чесно захищали позиції. Журналісти чесно виконували свій обов’язок і писали про мужність наших військовослужбовців. Якщо говорити про провину, то про провину військового і політичного керівництва, яке своєчасно не дало наказ про відхід, що б зберегло людські життя.
  • Я би не узагальнював, тому що насправді треба говорити про різний підхід різних медіа та різних журналістів. Я би не сказав, що має місце поширена практика перекручування фактів. Я би радше говорив про певні помилки. А щодо міфів, мені здається, є два джерела продукування міфів: соціальні мережі і політикум. Журналісти точно не входять до топ двійки продукування міфів. І суб’єктивно, завжди, коли є війна, є людська потреба творити міфи. Це неминуче під час будь-якої війни в будь-якій країні.
  • Це надто складне питання, щоб відповісти стисло і точно. Аби прогнозувати, скільки років знадобиться для реабілітації, треба приблизно уявляти, скільки років триватиме війна. А достеменної відповіді не знає ніхто. Наскільки адаптуються до мирного життя люди, які повернуться з війни, залежатиме від того, наскільки адекватною буде влада і до цих людей, і до суспільства, яке має право вимагати від влади більше, ніж вона робить.
  • Єдине, що я можу сказати точно: українська журналістика протягом 24 років постійно змінювалася. За моїми суб’єктивними враженнями, позаяк журналісти знаходилися на вістрі подій через особливості своєї професії, вони першими відчували розчарування. І це в різні періоди новітньої української історії неминуче позначалося на якості їхньої роботи. Але після кожного розчаруванння починалася нова хвиля, і щоразу в українській журналістиці знаходилося достатньо молодих людей, які штовхали журналістику вперед, незважаючи на те, що поруч були колеги, які переживали певне розчаруваня. Думаю, якщо в Україні справді відбудуться принципові докорінні зміни, а натяк на це у суспільстві прослідковується, то журналісти в цьому процесі відіграватимуть суттєву роль.
  • 16 июня, 09:47

    Вітаю. Що думаєте про роботу російських пропагандистів, і яка їхня вигадка вас найбільше вас розсмішила чи здивувала своєю неймовірністю?
    Насправді російські пропагандисти послуговуються різними методами. Якщо оцінювати їхню роботу відсторонено, то є дуже фахова цинічна робота, а є дуже незграбна і неохайна. Насправді мене дуже важко чимось здивувати, коли йдеться про пропаганду чи журналістику. Але розіп’яти снігурі і корова, що плакала — це надто навіть для мене.

 

 

  • Віднедавна дивуватися призначенню будь-кого будь-куди є моветоном. Стосовно Саакашвілі можу поділитися лишень припущеннями. 1. Треба було швидко прибрати Палицю з Одеси, аби послабити Коломойського, а кадровий резерв у Порошенка досить обмежений. 2. Саакашвілі без роботи може бути навіть небезпечним, тому було логічно його працевлаштувати. 3. Відсутність реальних структурних перетворень треба прикрашати певними вітринними реформами. Вони теж потрібні, але для влади вони виконують роль допоміжного інструмента, який дозволяє відволікати увагу від наявних проблем. Тому так багато уваги приділяється створенню патрульної служби, тому так багато очікувань стосовно намірів Саакашвілі перетворити Одесу на українське Батумі. Щодо його намірів подолати корупцію та контрабанду в окремо взятому місті, це залежить не тільки і не стільки від його енергії, скільки від того, чи дозволять йому подібні речі нагорі.
  • Не дуже зрозумів, про переспективи якого органу йдеться — Антикорупційного бюро чи Громадської ради. Ефективність роботи Антикорупційного бюро залежить від якості фахівців, які приходять туди працювати, а їхню якість можуть підтвердити лише час і робота. Стосовно Громадської ради, то вона не здатна поліпшити роботу бюро — вона здатна лишень допомогти зберегти його незалежність. Це допоміжна функція. Але якщо комплектація Антикорупційного бюро виявиться не дуже фаховою, ніяка Громадська рада, на жаль, не допоможе зробити його діяльність більш ефективною.
  • По-перше, нічого не пропало, а все тільки починається. Можете вірити, можете — ні, але у мене не було відчуття, що все тільки починається ані в 1991 році, ані, приміром, у 2005-му. Українська держава як така тільки збирається зіп’ятися на ноги і з “невеличким” часовим запізненням. А подібний процес завжди є дуже болісним. На жаль, якість еліт не відповідає масштабам очікувань суспільства. Сподіваюся, це тимчасове явище. Стосовно безнадії, є такі підходи до дійсності, до висвітлення фактів: можна не помічати негативу, можна зосереджуватися виключно на негативних явищах та оцінках. Я ж намагаюся бути критичним, але мені не подобається критиканство. Головна думка, яку я намагався вкласти в статтю, про яку Ви згадали, полягає в тому, що Порошенко — це ще не вся Україна. Є інші люди, які, з моєї точки зору, уособлюють нинішню Україну набагато точніше. І поки ці люди є, у нас є шанс на майбутнє. Кількість таких людей збільшилася, відповідно збільшилися наші шанси на появу лідерів нової якості.

Джерело: Главрєд

 

 

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Рахманін Сергій

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s