Олексій Коган: Життя занадто коротке, щоб слухати музику, яка вам не подобається

21 травня 2015 р.

Олексій КОГАН: «Життя занадто коротке, щоб слухати музику, яка вам не подобається»

Він точно знає, чи справді “у джазі — тільки дівчата”, без чого не можлива музична імпровізація та який український композитор удостоївся чотирьох “Оскарів”. Олексій Коган 40 років життя присвятив пропагуванню джазової музики. Не без його творчих потуг обходиться й найбільша джазова подія країни – Alfa Jazz Fest у Львові.

Цьогоріч фестивалю, що відбудеться з 25 по 29 червня, виповнюється п’ять років. Олексій Коган як арт-директор Alfa Jazz обіцяє море вражень не лише від іменитих хедлайнерів (Хербі Хенкока, Вейна Шортера, Майка Стерна), а й від суперталановитих українських джазменів. А поки що говоримо з джазменом про те, як виховати в собі меломана, про вітчизняну джазову історію, про те, як музиканти розмовляють із Богом…

– Олексію, однакове прізвище з видатним українським скрипалем Леонідом Коганом – співпадіння?

– Ми не родичі, хоча з Леонідом Борисовичем був знайомий особисто. З п’яти років грав на скрипці і часто відвідував його концерти. У мене вдома досі “на чорний день” висить та скрипка, а у чохлі – маленький календарик з написом: “Юному скрипачу Лёше Когану от почти тёзки”.

Скрипаля з мене так і не вийшло – соромився інструменту. Ріс подольським босяком, а Поділ у Києві був, м’яко кажучи, не найкращим районом. Влітку лазили з хлопцями у дальні печери Лаври, взимку на дошках з Анд­ріївської гірки з’їжджали просто під колеса авто. Я був кращим півзахисником дворової футбольної команди, і коли вибігав через чорний хід зі скрипкою в руках, хлопці кричали мені: “Льоха, що ти робиш?!”.

Страшенно вдячний чудовому викладачу з музики Веніаміну Григоровичу Зельдісу, який не допустив мене до вступних іспитів у консерваторію…

– З бас-гітарою стосунки склалися краще?

– Це ви зможете дізнатися, якщо прийдете на мій концерт у Львові (23 травня “Джазові історії” Олексія Когана зазвучать “Під Арсеналом”. – О. Г.). Власне через бас-гітару у мене й нема консерваторської освіти. Замість готуватися до вступу та вчити влітку концерт Венявського, я захопився джазом: купив бас і поїхав давати концерти від Києва до Одеси на пароплаві з промовистою назвою “XXV съезд КПСС”.

– З радянських часів про джаз пригадую висловлювання: “Сегодня слушаешь ты джаз…”. Як за таких умов вам вдалося не лише побувати на концерті джазмена Дюка Еллінгтона, а й регулярно слухати радіоефіри Уілліса Коновера?

– Завдяки дядькові, який все життя пропрацював на заводі торгового машинобудування, був затятим меломаном і записував на магнітофон «Дніпро-9» іноземні музичні програми. Я мав досвід класичної музики, а якщо взяти до уваги, що джаз є класикою ХХІ ст., то перехід до джазу відбувся легко. Уілліс Коновер – символ антикомунізму у Східній Європі – став моїм кумиром і залишається ним до сьогодні.

У передачах Коновера не було політичної прокламації, не було довгих реплік – тільки джаз. Але для тоталітарного режиму Уілліс був страшним, бо давав слухачеві можливість вибору. У Польщі Коновера нагородили найвищою нагородою в галузі культури – “хрестом заслуги”. Вже не пригадую, скільки років тому я отримав таку ж нагороду, чим дуже пишаюся.

– Як і кумир присвятили своє життя радіо…

– За майже містичних обставин зустрів на вулиці знаменитого радійника Миколу Аммосова (автора першої в Україні передачі про джаз “25 хвилин джазової музики”), який запропонував мені роботу. До того шість років працював як позаштатний автор: писав тексти для видатних радіожурналістів Олега Горського, Вероніки Маковій… А з 1992 року почав виходити в ефір “Радіо Промінь” зі щоденною передачею “Година меломана” (це стало десятирічною традицією). Перед журналістами було поставлено завдання: переманити слухачів з російськомовного “Маяка” на україномовний “Промінь”.

– Оскільки провадили “музичну українізацію”, то можете точно сказати, яка була ситуація з українським джазом на початку 90-х і якою є тепер…

– Якби на початку 90-х мене змусили працювати тільки з українським матеріалом, його б вистачило на 3-4 години ефіру. Довелося б ставити “прохідні” речі, а це неприпустимо… Як казав мій вчитель Олег Горський: “Олексійчику, коли виходиш в ефір, пам’ятай, що серед твоїх слухачів можуть бути люди з вищою освітою”.

Але якби мені сьогодні запропонували використовувати виключно український матеріал, я б міг працювати тиждень нон-стоп без жодного повтору… І мені було б несоромно за кожен трек, який представив.

Тішить, що українські артисти навчилися створювати авторську музику, а не лише перегравати світові джазові стандарти. На радіостанціях Бельгії, Німеччини, Польщі, Канади, Угорщини нерідко можна почути музику наших виконавців, яка займає непогані позиції у хіт-парадах. Ніколи не забуду успіх ліричної балади “Синя сукня” Сергія Овсянникова (гітариста, лідера київського джазового гурту Lush Life. –

О. Г.) – ця композиція півтора року трималася на перших сходинках хіт-параду фламандського радіо. Справжнім хітмейкером є наш земляк Ігор Закус. Юрій Шепета, Сашко Павлов, Наталя Лебедєва… зробили українську пісню музичною картиною.

– За місяць у Львові розпоч­неться найбільший джазовий фестиваль країни – Alfa Jazz Fest. Кого з українських джазменів можна буде побачити?

– Однозначно будуть львів’яни. 27 червня почуємо квартет Юрія Середіна. 26 червня презентує новий альбом прекрасна харківська співачка Аня Чайковська разом з Acoustic Quartet. Аня сиділа в архівах, досліджуючи українську світську музику XVIII-XIX ст. У Львові ви почуєте її у новому аранжуванні. Багато українських музикантів приїжджають на Alfa Jazz як слухачі, тому все різноманіття українського джазу можна буде почути на джем-сейшнах, у неформальній обстановці.

– Джаз – інтернаціональна музика чи все-таки має націо­нальні ознаки?

– За 30 років роботи на радіо навчився відрізняти польський джаз від французького, сербських виконавців від японців. У журналі “Джаз Таймс” є рубрика “Тест наосліп”: музикантові дають прослухати сім композицій, пропонують вгадати автора і оцінити їх. Коли піаністці Елен Санг ввімкнули одну з композицій, вона сказала: “Це грає слов’янин. Дуже схоже на українця Вадима Неселовського”. А Вадим Неселовський – це одеський піаніст, який живе то в Штатах, то в Німеччині… Він, до речі, минулого літа відіграв фантастичний концерт на площі Ринок. Коли надійшла страшна звістка про загибель сорока наших десантників і дев’ятьох членів екіпажу у збитому терористами літаку, Вадик миттєво змінив програму, люди ридали просто під сценою.

На мою суб’єктивну думку, будь-яка культурна людина, котра цікавиться джазовою музикою, має знати її витоки. Чому ж тоді ніхто з українців не знає, що відомий голлівудський композитор, володар чотирьох “Оскарів”, який створив музику до кінофільму “Доктор Живаго”, – це Дмитро Тьомкін з міста Кременчука. Ніхто не знає, що київський бандурист Роман Гриньків записав диск із всесвітньо відомим гітаристом Елом Ді Меолою (був гостем Alfa Jazz у 2013 році. – О. Г.). Ніхто не знає, що українські дів­чата з гурту “Древо” у 1994 році створили суперуспішний проект з французькими перкусіоністами. Коли вмикаю провідний український телеканал, там іде сюжет не про того, хто є єдиним володарем “Греммі” в Україні, а про трьох фанаток Ірини Білик, які на день народження розмалювали їй під’їзд. Підбадьорюю себе думкою, що, викладаючи у Київському музичному училищі імені Глієра на вищому факультеті джазу, хоч трохи змінюю ситуацію на краще.

– Вважаєте джаз елітарною музикою?

– Стосовно джазу є багато стереотипів. Сім років тому, на 50-річний ювілей, мені вручали медаль від ООН за захист прав людини: пояснили, що я є захисником прав меншин – вузького кола людей, що слухають джазову музику. Яка ж це елітарна музика?

Або приклад ще одного стереотипу: кажуть, джазова імпровізація народжується на сцені. Особливо цим зловживають панянки, що коментують джазові події. Так ось, нема імпровізації, усе це “домашні заготовки” музикантів. Так само як чоловік, що прочитав за життя дві книги (буквар і телефонний довідник), не зможе написати вам любовного листа, так само й музикант не зможе зімпровізувати мелодію без “домашньої роботи”.

– Готуючи програму Alfa Jazz Fest, як намагаєтеся задовольнити смаки і естетів від джазу, і тих, хто знає лише Don’t worry, be happy Макферріна?

– Методом плюралізму думок. Я маю право голосу як арт-директор та ведучий. Також у нас є наглядова рада, куди, до речі, входить Слава Вакарчук.

Люблю порівнювати джазовий фестиваль з тарілкою, наповненою пиріжками із різною начинкою: хтось обирає пиріжки тільки з однією начинкою, а комусь подобається понадкушувати усі… Джаз – не просто музика вільних людей, це музика людей, які захотіли бути вільними! Можна підвестися і піти геть, якщо вам не подобається концерт, — життя занадто коротке, щоб слухати музику, яка вам не подобається, — але джазмен зробить інтелігентно, дочекавшись оплесків. Жванецький колись казав: не подобається книжка — закрийте, не подобається фільм — вийдіть із кінозалу… Шукайте спокою зі самим собою, бо обдурити можна кого завгодно, крім себе.

– Ви неодноразово висловлювали захоплення Боббі Макферріном. Чим вразили інші учасники Alfa Jazz Fest?

– Кожна людина – зі своїми тарганами, тому кожна співпраця є спробою подружити цих тарганів. Найбільший комплімент за чотирирічну історію фестивалю мені зробив Джон Маклафлін (перший лауреат премії Alfa Jazz Fest Awards. – О. Г.) – запросив нас з організаторами у свою гримерку, дістав пляшку дорогущого шампанського і сказав: “Хочу з вами випити”. Виявляється, після свого виступу він одягнув бейсболку, окуляри і пішов під одну зі сцен Alfa Jazz Fest — у двір палацу Потоцьких, де готувалися до виступу молоді українські музиканти. Маклафліна вразило, що не було різниці між тим, як готували сцену для нього і для “студентів”.

За що люблю Макферріна? За те, що найперше виносить зі свого номера телевізор, аби не заважав йому молитися. Боббі й справді розмовляє з Богом. Ми познайомилися у 2002 році, коли я працював у журналі “Нота”. Попросив Боббі підписати мені журнал. Він написав: “Коли ти співаєш,
Довідка «ВЗ»

Олексій Коган народився 10 листопада 1957 року у Києві. Закінчив Київський інститут культури. Майже 30 років присвятив роботі на радіо, був автором і ведучим понад 5 тисяч радіопрограм, що виходили в ефір з моменту зародження українського радіо (1989 р.) і донині. Дев’ять років працював у Центральній науковій бібліотеці. Автор програми “Jazz з Олексієм Коганом”, що виходила на каналі ТВі. Нині веде програми на «Промені» та власне шоу «Jazz Time» на Радіо Аристократи. Продюсер і арт-директор компанії Jazz in Kiev. Арт-директор Alfa Jazz Fest у Львові. Представник України в Європейській джазовій федерації, член Міжнародної джазової асоціації журналістів.

Розмовляв Олена Гутик

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

3s коментарів

Filed under Коган Олексій

3 responses to “Олексій Коган: Життя занадто коротке, щоб слухати музику, яка вам не подобається

  1. неймовірно. Навіщо ж було в статтю про таку непересічну людину пхати такий штамп як дівчата в джазі.

    Подобається

  2. заманюють темою статті, а штампами – навпаки

    Подобається

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s