Валерій Харчишин: Я готовий вийти і сказати – так, ми супернація

13 березня 2015 р.

Cultprostir поговорив з лідером групи «Друга ріка» про віру в майбутнє, неоднорідність патріотизму, смерть телебачення та масштабні концерти команди в травні.

 

Група «Друга ріка» без особливого шуму і медійного пилу випустила в грудні минулого року альбом Supernation. Приблизно в тому ж негучному режимі вона їздить з концертами країною, в тому числі, в зону АТО. Подій у житті команди чимало – від відеофільму про студійну сесію з новими піснями до планів виступити в травні з ансамблем народних інструментів у Національній опері. Про все це, а також про мінливості долі і про те, чому пережиті потрясіння змусили його заспокоїтися, ми і говорили з Валерієм Харчишиним.

 

  • Відтоді, як я почув «ми заспівали в унісон и не очень» у пісні «Засинай», хочу запитати, навіщо вам знадобилися дві мови в одному рядку?

Для рими. Багато хто вирішив, що я вигадую слова, і як круто у мене вийшло: «унісоненні очі». Я говорив, що чітко заспівав «в унісон і не очень». «Не очень» − поєднання слів у російській мові, яке сьогодні стало окремим елементом, чимось звичним. «Як справи?» − «Ну, не очень».

  • Не було відчуття, що ви варварськи змішуєте дві мови?

У мене з самого початку не було сумнівів, що я залишу цей рядок. Пацани в групі не відразу мене зрозуміли, але я вирішив, що треба співати саме так. Нехай і по-варварськи. Навколо стільки суржику, що моє «не очень» легко загубиться на цьому тлі.

 

  • Група зараз у турі Україною, але виступаєте ви, наскільки я розумію, в гарячковому графіку.

В країні зараз мало порядку, так і з нашим туром. Ми проїхалися з кількома концертами, потім ще, тепер ось у березні кілька виступів. Усього з грудня виходить 17 концертів. Нормально, я вважаю. Були маленькі зали, середні. Заповнювалися добре, було кілька аншлагів. Стадіонів ми – ще або вже – не збираємо, але не це важливо. У нас була мета показати нові пісні людям. Ми не звертали особливої ​​уваги на розміри гонорарів.

 

Я раніше не писав стовідсотково соціальних текстів, в основному, лірику. Мені було дивно помічати: я хочу написати пісню про кохання, а вона закінчується якимось лайном.

 

  • Зараз, до речі, деякого бентежать ті музиканти, які стадіони в країні таки збирають. Вас ні?

Мене ні. Крім того, ми ж говоримо про одного-єдиного артиста. І він робив все правильно на шляху до цього. Робив вчора, позавчора і позапозавчора. В першу чергу, я про кроки в маркетингу та піарі. Він очолював найважливіші події в країні, проявляв себе як лідер. Така тактика рано чи пізно приречена на успіх. Це його абсолютна стовідсоткова заслуга.

 

 

  • Роз’їжджаючи по країні, що ви бачите на концертах такого, чого не було раніше?

Сильний емоційний заряд, патріотичну віру. Кожен виступ починається зі слів «Слава Україні!» Люди швидше звичайного вивчили слова пісень: альбом тільки вийшов, а я бачу, що більшість композицій співають від початку і до кінця. Коли бачиш таке, хочеться співати якомога більше. Згадувати те, що не грав по три-чотири роки. 6 грудня в Києві ми виконали, мабуть, 34 пісні. Це був найдовший концерт у нашому житті. І я майже не лажав, лише зрідка забував слова нових пісень.

  • Фільм про запис альбому Supernation, який ви зняли, подарував вам новий досвід?

Фільм – це голосно сказано. Ми просто відзняли студійну сесію, де виконали пісні з альбому. Спочатку задумували саме фільм – докладна розповідь про роботу над платівкою, з нашими внутрішніми розбірками, пошуками звуку. А так ми просто зіграли матеріал і розповіли на камеру про це. Але ми задоволені тим, що вийшло. У вітчизняних музикантів, до речі, ще не прищепилася традиція показувати, як вони створюють музику. У нас як і раніше вважається за важливіше зняти кліп, тобто показати себе тим, ким ти насправді не є, за допомогою вітродуя і вигаданої історії, яка нікому не потрібна.

 

 

  • Хоча рух помітно. З’явилися студії з каналами на Youtube, які запрошують музикантів показати себе в закулісному форматі.

І це здорово. Все це рано чи пізно затьмарить телебачення. Я маю на увазі музичні телеканали.

  • Для того, хто стежить за живим процесом, ТБ уже зараз, в принципі, пішло в маргінальну зону.

Ми − група доросла, у нас є шанувальники, які все ще дивляться телевізор і сподіваються побачити там наші кліпи. Але радує, що ці люди приводять нерідко на концерти своїх дітей, які поняття не мають, як виглядають музичні телеканали. Принаймні, нічого там не шукають.

 

Не хочеться бути ідіотом у шароварах і вишиванці, який кричить: «Вставай, пішли херачить сепарів!» Не хочеться приймати героїчну позу і закликати всіх ставати в чергу любити Україну, оскільки час настав.

 

  • Зміна технологій індустрії вимагає змін і від самих музикантів. Що б ви хотіли змінити в собі?

Потрібно відходити від архаїчних форматів. Забувати про стандартні схеми на кшталт: записав альбом, значить, треба підтримати його трьома кліпами. А може, не треба жодного кліпу? Може, краще зробити незвичайний концерт? Або флешмоб? Чим більше здійснюєш вільних рухів, тим більше сил і бажання перебувати в човні творчості. Ми намагаємося так робити. Групі цього року виповнюється двадцять років, і, напевно, найпростіше було б дати п’ять-шість великих ювілейних концертів по країні. Ми цього робити не будемо. Не будемо грати з симфонічним оркестром, як це модно зараз. Ми зіграємо з народним оркестром – Національним академічним оркестром народних інструментів. Вони кращі в своєму жанрі.

  • Так, я вже бачив афіші – 13-14 травня, Національна опера України. Нетривіально виглядає.

Я щойно з репетиції. Це дуже незвично звучить. Така подача нагадує мені про українське кіно радянського періоду, яке озвучували величезні народні колективи людей на вісімдесят – хор, оркестр. Жодних наворочених аранжувань, стандартні пісенні форми, але зіграні на бандурах, цимбалах та ін. А коли ця величезна маса ще й окроплюється зверху металофончиком, це приголомшує. Починаєш відчувати себе не автором пісні, а композитором Максимом Березовським.

 

 

  • На якій стадії процес зараз?

Звичайно пишуться аранжування, оркестр розучує їх дистанційно, а потім, у кращому випадку, проходить кілька репетицій напередодні концерту. Ми пішли іншим шляхом. За два місяці до виступу ми репетируємо разом, багато чого змінюємо по ходу. При такому підході ми, можливо, переживемо перше блаженне враження і вже більш усвідомлено додамо в програму перцю.

  • Повернуся до Supernation. В альбомі є пісні з чіткою соціальною тематикою, і є романтика. Мені здалося, що ви дві ці лінії в рамках платівки так і не змогли звести в одну.

Я раніше не писав стовідсотково соціальних текстів, в основному, лірику. Мені було дивно помічати: я хочу написати пісню про кохання, а вона закінчується якимось лайном. Я не міг зрозуміти, що відбувається, намагався абстрагуватися, але часто повертався до сумних тем. Уникли цього тільки ті пісні, тексти яких були написані швидко, на сильному пориві. Тоді мене не встигали зачепити ані свіжі погані новини, ані обстановка в країні в цілому. Так, наприклад, з’явилася пісня «Париж (дай мені вогню)». Її текст я написав по дорозі з дому до машини і після двох кіл, зроблених навколо машини.

 

 

  • Важко писати про соціальне?

Так. Текст пісні «Хто, якщо не ти» я складав близько року. Коли підбираєшся до таких тем, не хочеться бути ідіотом у шароварах і вишиванці, який кричить: «Вставай, пішли херачіть сепарів!» Не хочеться приймати героїчну позу і закликати всіх ставати в чергу любити Україну, оскільки час настав. Не хочеться писати про це пісню, тому що так треба. Коли я чую пісню «Повертайся живим», до речі, не знаю, хто її співає…

 

Ми неодноразово виступали в зоні АТО, і щоразу я думав: ну, що я, людина, яка посиділа в Фейсбуці, можу заспівати про війну хлопцям, які знають її в обличчя?

 

  • Є пісня з такою назвою у «Тельнюк: Сестри» та ще у якоїсь співачки.

Може, я зараз ображу авторів, але мені дуже не хотілося слухати цю, безумовно, патріотичну пісню, коли я неодноразово стикався з нею на радіо. Це не може бути хітом, на мій погляд. Цю пісню потрібно заспівати воїнам, віддати її як частину себе і сказати, щоб вони поверталися живими. А з цього роблять шлягер. І чимало артистів йде цим шляхом. Може, я не правий, і зараз треба прославляти Україну, хто як може, піднімати патріотичний дух. Але я не можу так. Ми не можемо написати пісню про «укропа».

  • Ретельно підбираєте слова?

Так, вони настільки важливі для мене… Ми неодноразово виступали в зоні АТО, і щоразу я думав: ну, що я, людина, яка посиділа в Фейсбуці, можу заспівати про війну хлопцям, які знають її в обличчя? Коли ми виконували пісню «Я чую», де ця тема вперше в нашій творчості була заявлена, солдати підходили до нас, дякували, і я розумів, що для них не важливо, про що ми співаємо. Важливий сам факт нашої присутності. Поки ми співали, вони були з нами, а не на війні. Це головне.

 

 

  • І все ж, ваш альбом називається Supernаtion. Досить патетично.

Коли ця назва була вигадана, ми не знали, який сенс за нею стоятиме в майбутньому! У нас ще в 2013 році була пісня – з назвою Supernation, але без тексту. Все, що мені приходило в голову, – зануритися в самоіронію і постібатися над нами. Заспівати про українців як про інертних, ні на що не здатних людей, які паскудять навколо себе і звинувачують у цьому інших. Мовляв, винні всі, але тільки не ми. Потім я подумав, що, напевно, це занадто. Навіть якщо це стьоб і над собою, це не привід так висловлюватися про всю країну. Тоді ми вирішили, що пісня буде англійською. Ура, начебто. Але ми стали згадувати, а що ж було з нашою єдиною піснею англійською Hello My Friend? А нічого, нікому не зайшло. Чому? Тому що ми англомовною групою були в 1996 році, а тепер ми україномовна. Нехай англійською співає молодь, яка відчуває себе в цьому адекватно. Тоді ми вирішили, що пісні не буде. І тут стався Майдан.

  • Не до стьобу стало.

Ми побачили, що щось змінюється – з великою кров’ю, але змінюється. Людьми. І фіксується, без відкату назад. Провели вибори – закріпили, провели другі – знову зафіксували. І після цього я вже був готовий вийти і сказати – так, ми супернація. Зрозуміло, що залишилися ті, хто як і раніше ходять під себе і кричать «я не винен». Такі будуть завжди. Але нація народилася. Ось так і вийшла у нас пісня з танцювальним ритмом і патріотичним текстом. Це ні в якому разі не гімн. Гімни такими не пишуться.

 

 

  • Як би ви назвали ключову зміну в собі, яка сталася з вами за останні півтори року?

Я заспокоївся. Мені хочеться тут жити, не хочеться кудись ховатися або втікати. Є віра у зміни. Раніше мені хотілося просто заробити і матеріально відгородитися від усіх, вибудувати з грошиків стінку і убезпечити себе. При цьому в майбутнє було дивитися страшно. Я дивився в це майбутнє з Януковичем, і мене нудило. Я розумів, що мої діти будуть жити в ньому, і це гнітило. А зараз у мене трохи відкрилось око, і я бачу хай не промінь, але хоча б іскру. Вона іноді майже гасне, але вона точно є. В України є майбутнє. Це мене і заспокоїло. Зараз дехто кричить, що «пропало все», і нас знову затискають в лещата. Але тепер у нас є досвід того, як можна цьому опиратися. Плюс підросла молодь. Саме вона буде через 10-15 років будувати країну, а не ті, хто зараз при владі.

  • Але є ще війна.

Я найгірший у світі геополітик, але я не вірю в повномасштабну війну. Донбас зроблять замороженою котлетою, як Придністров’я. Але якщо ми будемо будувати країну, то років за десять відкусимо цю котлету назад. Ті, хто зараз там живе, самі захочуть повернутися. Головне, щоб ми марно не базікали, а працювали.

 

Фото: mainpeople.ua

 

Розмовляв Ігор Панасов

 

Джерело: Культпростір

Залишити коментар

Filed under "Друга ріка"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s