Юрій Андрухович: Звільнили Україну від Яника – звільнимо і світ від Путіна

10 грудня 2014 р.

 

 

Юрій Андрухович отримав премію імені Ганни Арендт “за політичне мислення в інтелектуальній та культурній діяльності”. Вручення премії відбулось у німецькому місті Бремен. На початку тижня письменник повернувся до рідного міста. «Галицький кореспондент» зустрівся з паном Юрієм.

– Насамперед, від душі хочу привітати тебе з премією Ганни Арендт, це ще одна добра новина в такі часи. Розкажи, будь ласка, детальніше про цю історію.

Я не зовсім точно вивчив історію цієї премії. В будь-якому разі її заснували Фонд ім. Гайнріха Белля та місто Бремен. Вона присуджується з 1995 року, тобто я двадцятий лауреат. Разом зі мною цього року лауреатками стали дві учасниці панк-гурту «Pussy Riot» – Альохіна і Толоконникова. Серед попередніх лауреатів такі люди, як Юлія Крістева, Тімоті Снайдер. Премію присуджують “за політичне мислення в інтелектуальній та культурній діяльності”.

– Цього року нагороду дали тобі і російським панк-акіцоністкам «Pussi Riot», тут є ознаки світового антипутінізму чи це тільки у нас так сприймається?

Я думаю, що так, антипутінізм – це ключове слово для цьогорічної премії. У німецькому суспільстві багато т.зв. “путін-ферштеєрів”, тобто тих, які кажуть, що “його слід зрозуміти”. І тим ціннішими є середовища, в яких Путіна гостро й справедливо критикують. Середовище навколо цієї премії є значною мірою таким.

– Ми востаннє розмовляли в липні, динаміка розширення антипутінського середовища зростає?

На жаль, ні. Я сказав би, що пропорції залишилися незмінними. Днями розповсюджено чергового “відкритого листа” про “припинення антиросійської істерії” та “діалог з Росією”. Мені байдуже, що його підписав корумпований негідник і кумпель Путіна Шредер. Але цей же лист підписали, на жаль, і Вім Вендерс, і Роман Герцоґ, і мій колишній приятель, письменник Інґо Шульце. Інґо – одне з найбільших розчарувань мого життя.

– Фантастика! Такі імена… Як це пояснити? Це ж не «вата» під пресом кісєльовського ТБ, а відомі європейські інтелектуали. Я не про Шредера, звичайно…

Пояснити це можна, перш усього, тим, що вони дуже не люблять Америку. Їм здається, що нас, українців, проти Путіна веде Америка, бо вона хоче світового панування. Точніше, вона звикла до світового панування, а тепер хоче знищити Росію, знищивши Путіна. А Путін лише захищається, тобто захищає мир в Європі (сміється). Це, звісно, цілковитий маразм. І взагалі, цим антиамериканізмом німецької культурної еліти мав би займатися доктор Фройд.

– Тобто відчуття, що Путін може натиснути червону кнопку, там нема? Це тільки нам тут здається, що ми уже в передпокої Апокаліпсису?

Їм здається, що якщо він і натисне, то тільки через цю незрозумілу “фашистську Україну” з її свастиками на прапорах батальйону “Азов”. Тобто Америка підігріває в Україні “хунту”, щоб знесилити свого ворога Росію. І для цього не гребує підтримкою “українських нацистів”. Фото з прапорами “Азова” розмножуються у найтиражніших виданнях, на найпомітніших місцях, ще починаючи з літа.

– Ну, от і зринуло питання, яке зараз активно мусується в суспільстві, і зокрема в середовищі медійників. Створення Міністерства інформації, яке уже, за Оруеллом, почали називати Міністерством Правди. Може, це і є результат того, що у Росії існує таке міністерство, а ми не усвідомлюємо, що у постіндустріальному суспільстві інформація – надпотужна зброя?

Та ми ніби й усвідомлюємо це, але з російською пропагандистською махіною все одно змагатися не вийде. Ти ж читав, що річний бюджет одного лише «Russia Today» становить півмільярда доларів? Де нам набрати таких потужностей? Ми, може, й повинні відповідати та атакувати, але тільки асиметрично. Нам не вдасться відреагувати на кожне речення, кожне слово російської брехні. Та й не потрібно цього робити. Нам треба говорити світові своє, не озираючись на Росію. На чиєму боці правда? А Ґеббельс усе одно програв, хоч який був успішний у своїй пропаганді.

– На твою думку, такі кроки, як голосування пакетом за Кабінет міністрів, призначення кума Порошенка міністром ще навіть не створеного міністерства – це що? Може, ми просто не розуміємо вищих замислів? Чим викликані такі проїзди?

Я думаю, там, усередині кожного діяча з нашої політичної верхівки, відбувається дуже складна внутрішня боротьба. Вони вже знають, що так не можна і що це кусається, бо буде багато несхвального шуму з цього приводу. Але, з іншого боку, як же так, щоб узяти й відразу позбутися старих навичок, інстинктів? Зв’язків, схем, комбінацій? Вони ж десятиліттями над цим працювали! Тому нам як суспільству слід, напевно, не спати, дивитися весь час їм на руки, ловити їх на слові, атакувати за всіх цих “кумів” якимись серйозними громадянськими акціями. Якби у відповідь на призначення кума міністром у Києві вийшло на вулиці 100 тисяч мирних демонстрантів, призначення було би скасоване.

– З перших днів роботи Ради вже чути нарікання, мовляв, ті, хто прийшов з Майдану в парламент, не проявляють себе. На твою думку, це нетерплячка розігрітого суспільства чи все-таки уже з першого дня мав би бути якийсь рух всередині цієї споруди?

Та вже був рух – сотник Парасюк уже й помахатися встиг (сміється). Нарікання суспільства – це нормально. Тільки щоб наріканнями все не закінчувалося, щоб був сталий громадянський контроль. У будь-якому разі такого хорошого парламенту в нас ще не було. Я це кажу при тому, що всі ми знаємо, який він насправді “хороший”. Але з усіх найкращий. Триста з гаком голосів проєвропейської більшості? Якщо це підтвердиться, то я скажу, що 23 роки мріяв про такий парламент.

– Ми говоримо в переддень зустрічі «Мінськ-2». Є версія, що Путін “зливає” “Новоросію” Україні на зиму. Чи буде це зрадою інтересів країни, чи це прийнятна тактика?

От якщо наш уряд знову візьметься їх фінансувати, то це буде все разом – і зрада, і дурість, і фінансовий злочин, і політична гра. Путін ніколи й не збирався їх від нас якось відібрати чи що. Він дуже зацікавлений у тому, щоб Донбас залишався у складі України, в’яжучи всю решту країни по руках і ногах. Ну це ж ясно! Тому на мінських переговорах сепарів треба давити й не погоджуватися ні на які їхні штучки. Вони під повним контролем Путіна, ніяких “народних республік” не існує, це тупе виконання путінських наказів. Тож хай він і дбає надалі про забезпечення пенсіями, жратвою і водкою тих, кого сам породив.

– Події, на твою думку, розвиваються з такою ж швидкістю, що й півроку тому, чи вже можна вживати слово «лавиноподібно»? І в який бік?

На мій погляд, війна ще у вересні перейшла у позиційну стадію. Лавини немає – свідчення цьому ну хоч би статистика втрат з нашого боку. Улітку йшлося про десятки й сотні. А сьогодні – про одиниці. Це все одно трагічно. Тому ці втрати, ці жертви мають принаймні не бути даремними. Путіна чекають дедалі серйозніші неприємності всередині Росії, передусім економічні, але не тільки. Його надовго не стане, мені здається. Нам треба протриматися на цьому відносно недовгому відтинку. Тобто треба довести цю нелегку справу до кінця. Звільнили Україну від Яника – звільнимо і світ від Путіна.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

 

Джерело: ГК

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Андрухович Юрій

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s