Любко Дереш: Мрію, щоб українська література навчилася давати відраду душі

4 грудня 2014 р.

 

 

 

Сучасному українському письменнику Любку Дерешу всього 30 років, але на рахунку цього романіста вже більше 10 книжок. Прозаїк, публіцист, журналіст – і це тільки початок переліку іпостасей письменника. Поспілкувавшись із Любком, ГУРТ дізнався про його плани та проекти, над якими працює, а також про те, що його надихає на творчість. Читайте інтерв’ю, якщо хочете дізнатися трохи більше про цього талановитого майстра пера.

 

– Починаючи з 2008 року, ви вели програму «Книжкова полиця» на одному з українських телеканалів. Зараз цього продукту більше немає. Чому ви залишили журналістику?

– Не те, щоб я сильно в цій журналістиці був, аби говорити про те, що я її «залишив». Для мене це нагода бути поруч із книжками, а також можливість додаткового заробітку. Зараз я сфокусувався на тому, щоб отримувати доходи винятково від письменницької діяльності. Це мені ближче по природі і дає більше відчуття самореалізації. Хоча на прохання тих чи інших людей іноді пишу щось «а ля журналістика».

– Над чим працюєте?

– Є декілька проектів, якими зараз займаюся. Серед них – Марафон читання. Десь рік тому я взяв обітницю прочитати 100 книг зі списку «100 найкращих книг всіх часів і народів» за версією журналу «Ньюсвік». Першопочатково я планував прочитати ці 100 книг за 400 днів, поступово викладаючи свої враження від прочитаного в блозі, але у зв’язку з революційними подіями і подальшим розвитком ситуації Марафон розтягується на трохи довший час, ніж я сподівався. Все ж слідами кожної прочитаної книжки я пишу есе, в якому намагаюся віднайти «іскру Божу», яка змусила читачів світу помістити ту чи іншу книгу в топ-100 книг людства.

– Де ви черпаєте натхнення?

– У чистих людях, у глибокому спілкуванні, у природі, у великих книжках та ідеях.

– Як відобразилися події останнього часу у вашій творчості?

– Зрозумів, що пора радикалізуватися в плані самовираження. Зараз творчість може вижити тільки в тому разі, якщо буде максимально чесною з читачем.

– Кому ви в першу чергу зачитуєте нові уривки? Чи є у вас «піддослідна» аудиторія?

– Так, є. Але це не зовсім «кролики» (сміється, – авт.). Близькі люди, чоловік 5-7, котрим я довіряю в плані щирої реакції. У Філліпа Рота я навчився, що не потрібно очікувати на хорошу оцінку від цього кола експертів. Скоріше, йдеться про те, чи правильно розуміють мої читачі те, що я хотів сказати цією книгою. І хоча багато письменників дратується, коли їх запитати, що вони хотіли сказати своєю книгою, я не вірю, що письменник не знає, що він хотів нею сказати. Або він ідіот, або, скоріше, просто лукавить.

– Головними героями ваших романів часто є молодь студентського віку. Звідки ви берете натхнення для створення персонажів? Чи є у них прототипи?

– Я прихований вуайєрист. Я підглядаю за людьми, навіть якщо ззовні здається, що я до них індиферентний. В багатьох героїв є, звісно, свої прототипи. Я ж не Господь Бог, щоб творити «з нічого».

– Ви надаєте перевагу комп’ютерному набору чи рукописному тексту для написання власних творів?

– Комп’ютер ідеальний для повноцінної роботи. Вручну я записую якісь ідеї, спостереження або шматки тексту, які приходять спонтанно, десь у метро чи на вулиці.

– Який письменник для вас є еталоном? І рецензію чи відгук кого ви би хотіли побачити на своїх роботах?

– У мене багато письменників, котрих я шаную. Зараз, коли розпочав Марафон, цей список суттєво розширився. Для мене прикладом працьовитості та чіткості в роботі залишається Стівен Кінг. У плані незалежності позиції письменника шаную Фолкнера. В плані відважності задуму інспіруюся Джеймсом Джойсом. Масштабністю полотна мене надихає Лев Толстой. В плані здатності зачіпати вічні теми мені імпонує Гомер (посміхається, – авт.). Щодо відгуку, думаю, отримати відгук від Філліпа Рота було б саме воно.

– Чи присвячуєте ви свої книжки близьким або знайомим? Якщо так, то які?

– Майже кожна книжка має свою присвяту. Просто потрібно уважно вивчити початок тексту – як правило, я намагаюся, щоб присвяти були непомітними. Присвячую книги людям, котрі зрушили моє серце. Думаю, це найчесніша відповідь.

– До чого ви прагне й про що мрієте?

– Це секрет. Але для вас привідкрию завісу: мрію, щоб українська література навчилася давати відраду душі і щоб змогла дати цю відраду цілому світові.

 

Спілкувалася Крістіна Собко

 

Джерело: Гурт

Залишити коментар

Filed under Дереш Любко

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s