Руслана Лижичко: Коли виходжу на мороз, дивуюся, як минулого року ми могли вистояти…

10 грудня 2014 р.

Руслана ЛИЖИЧКО: «Коли виходжу на мороз, дивуюся, як минулого року ми могли вистояти...»

З листопада 2013 року Руслана – одна з активісток Євромайдану. Стояла на морозі цілодобово, підтримувала мітингувальників. Коли ситуація у країні докорінно змінилася, почалися воєнні дії, Руслана продовжила свою громадську діяльність.

Про враження від нового парламенту, про те, чи не шкодує, що не стала депутатом новообраного парламенту, та про те, що їй допомагає не опускати рук, – у інтерв’ю з Русланою.

Перш ніж будуть помітні кардинальні зміни у нашій країні, потрібно, аби вони відбулися у наших головах, – переконана Руслана. – Це ненормально, що минув рік, як під час Революції гідності по-звірячому було вбито понад сто ні в чому не винних молодих людей, а СБУ ніяк не знайде злочинців і не посадить їх за ґрати. Мені це болить.

– Руслано, у новий Парламент прийшло багато активістів Майдану. Не шкодуєте, що не стали депутатом нового скликання та нової країни?

– Зараз дуже довіряю своєму серцю. Вже один раз там була і не хотіла б знову побути у тій же ролі. Велика політика – це не моє. Прагну реалізувати свій потенціал у громадських ініціативах, безпосередньому спілкуванні з пересічними людьми, у яких ціную щирість, чесність, незалежність.

Поки що таких рис у нашій політиці не помічаю. Сподіваюся, що сучасна молодь це змінить, адже вона активна, цілеспрямована. Організовувати розвиток громадянського суспільства набагато відповідальніше, ніж іти працювати до зали засідань. Там і без мене вистачить представників Майдану. Тому залишаюся у тому, єдино правильному та ефективному, як на мій погляд, вимірі.

– Для багатьох було несподіванкою побачити деякі одіозні імена у списках партій, котрі пройшли до Ради…

– Те, як працюватиме парламент, побачимо згодом. Коли поспілкуюся з молодими політиками, що прийшли у ВР, тоді визначу, на що вони здатні. А їм потрібно бути морозостійкими та непохитними. Була у Раді і знаю: якщо твій голос не можна купити, тебе просто проігнорують чи відсунуть. Дехто з молодих не очікували такої хвилі агресії та спеціальних технологій, які на них зараз впливають. Україна була б найбагатшою країною у світі, якби монстр корупції просто встав і пішов у небуття. Не вірте у те, що це чудовисько само себе знищить…

– Майдан до цього часу лякає політиків?

– Так, адже вони іншої мови не розуміють. Боюся лише, що занадто скоро піде у небуття пам’ять про те, яку ціну ми заплатили за звільнення країни від диктатури. Україну врятує лише сильний народний спротив.

Знаю, що говорять про новий Майдан. Проте зараз немає того градуса, щоб щось подібне відбувалося. Дуже боляче, що багато з тих, хто стояв на Майдані, його всерйоз вже не сприймає, – люди вкотре побачили, що одні обстоюють свободу, інші користуються її благами. Чому дали втекти десяткам високопосадовців з награбованими мільйонами, а то й мільярдами? А наша армія – це більшість студентів, які стояли на Майдані і тепер воюють в АТО.

– Можете пригадати найсвітліший момент свого перебування на Майдані?

– Пам’ятаю, тільки-но молодь зібралася на студентський Майдан, як ми почали виконувати Гімн України. Не знаю, коли виникло це бажання, але ми співали його кожну годину. Коли сьогодні виходжу на мороз, дивуюся, як минулого року ми могли витримати і вистояти? Потреба у молитві з’явилася відразу після того, як почали співати Гімн. Підходили деякі люди і говорили, скільки вже можна співати, давайте діяти більш радикально. Але це було нашою духовною потребою, ми не діяли за попередньо написаним сценарієм. Усе йшло від серця, а люди співали тому, що у цьому була їхня потреба.

– Ви їздили кілька разів на схід. Ваші враження від поїздки і спілкування з Захарченком сколихнули громадськість… Багато хто засуджував це спілкування.

– У Донецьку була чотири рази, сучасні події сприймаються там гостро й боляче. І на Майдані, і на сході ми бачили кров, бачили, із якою жорстокістю вбивали людей. Коли поїхала на Донбас, ми потрапили під обстріл. За три метри від мене було вбито охоронця Захарченка, і це було дуже страшно. Коли їхала туди, думала, що побачу звірів з рогами та копитами, монстрів. Навіть моделювала ситуацію, що й очей не буду піднімати, а якщо загребуть у полон, буду триматися до останнього і їсти не попрошу. А приїжджаю і чую: можна з вами сфотографуватися? А можна автограф? Ні, кажу, наступного разу…

– Ви їхали туди визволяти наших хлопців з полону?

– Думала, що буду нахабною і вимагатиму, щоб відпустили наших хлопців. Та тоді ми лише домовилися, що вони перестануть катувати полоненних… Як там побачила ситуацію, так і розповіла. Іншим разом вже не буду на таке здатна. Після того мене зашугали, на мене було стільки наїздів. Перебуваючи там, почула важливу стратегічну інформацію, але її не захотіли почути в адміністрації президента. Що це за інфа, не можу вам озвучити, адже це стосувалося безпеки держави. Вони не почули мого крику душі, хоча я за три дні до трагедії у Іловайську стояла під АП… Можливо, це емоції, які маєте мені простити, але від цього правда нікуди не дівається. Мені було б значно простіше думати, що на сході з нами вою­ють ті, що мають роги і копита.

– Може, ви їх ідеалізуєте?

– Не ідеалізую і не відмазую, не кажу, що вони класні. Адже наробили багато біди. Навіщо було брати до рук зброю. Ми на Майдані її не брали. Це була їхня помилка. Ідею так не обстоюють, свій край так не захищають, до того ж їм нічого не загрожувало. Відверто говорила Захарченку, що про них думаю, дивуюся, як відпустили мене живою. Знала, що коли відверто не скажу їм те, що про них думаю, то іншого шансу у мене може не бути.

– За останній рік ми багато втратили, хоча дещо і отримали, – нову країну. Проте багато людей кажуть, що втомилися…

– В умовах агресії проти України усі події мають проходити не лише через нашу душу, а насамперед – через розум. Через “здачу” наших інтересів та кордонів ми отримали неконт­рольовану «дірку» протяжністю понад 400 кілометрів, через яку нині йдуть так звані гуманітарні конвої, завойовуються наші території. Іноді це робиться не ракетами, і не танками, а через промивання мізків.

Тому нам потрібно бути у тонусі. Часто чую, як люди кажуть, що вони змучені, і навіть новини не хочуть дивитися та читати. Слова “змучені” не повинно бути в Україні! Не можу говорити це нав’язливо… Хто скільки хоче, той хай стільки і займається тим, щоб нарешті запанували у нас мир та спокій. Треба забути це панічне слово “змучився” і не опускати рук, щоб не повторилося те, що мали у 2005- 2006 роках.

– А ви не почуваєтеся знесиленою?

– Треба триматися. Ми простояли не лише Майдан, вже вистояли цілий рік! У мене ще такого нелегкого і напруженого року не було. Це не лише нерви та стреси. Це багато благодійних концертів, прес-конференцій, живих спілкувань з прихильниками і тими, хто не поділяє твою точку зору. Буває, поговориш годин зо п’ять з людьми, послухаєш їхні проблеми, – виходиш трясучись.

– Зараз реалізуєте себе як громадський діяч. А як щодо вашої творчості?

– Якщо, не дай Боже, почуємо, що через три дні танки пішли у наш бік, ніхто вже мене про це не буде питати. Коли все налагодиться, повернемося до співів.

– Як ставитеся до зірок, які їздять виступати на території, зайняті агресорами?

– Ніяк. Цим не переймаюся, мені не до цього. Це не є темою, яку мені потрібно аналізувати. Кожна людина робить те, що вважає за потрібне. Це її власний вибір. Не аналізувала цього ані на Майдані, ані тепер.

– Але це популярна тема…

– Що вдієш, коли людям хочеться попліткувати про зірок. А ще вони хочуть послухати хорошу пісню, музику, просто відпочити… Якби це були політичні речі, була б значно вимогливішою до своїх колег. Просто суспільство не повинне пробачати зраду. Тут потрібно бути принциповим, адже пропустимо це – пройде і все решта.

 

Спілкувалася Тетяна Коняєва

 

Джерело: ВЗ

1 коментар

Filed under Лижичко Руслана

One response to “Руслана Лижичко: Коли виходжу на мороз, дивуюся, як минулого року ми могли вистояти…

  1. меня убило ваше звернення!по нашей машине стреляли украинские военные—откуда они знали–кто в машине–откуда–флагом укр часто и диверсанты пользуются—захарченко меня принял-порошенко-нет–я еще с мая знаю–то чмо—но допустить–что при орт канале и сепартв показать руслану-то клево–приехала мириться–а порошенко–прикинь–глава гораздо большего государства чем донецкая–у вас что звездная болезнь–ну так идите к путину

    Подобається

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s