Юрій Сергєєв: Наше завдання — добитися визнання Росії стороною конфлікту

15 листопада 2014 р.

З початку вторгнення Росії в Україну вітчизняна дипломатія спробувала мобілізувати на підтримку нашої країни міжнародну спільноту, вимагаючи від неї підтвердження її територіальної цілісності та осудження агресора. Майданчик ООН якнайкраще годиться для цієї мети. 

Бурхливі дебати на засіданнях Ради Безпеки ООН привертають увагу. Але, незважаючи на жорсткі й аргументовані виступи постійного представника України при ООН Юрія Сергєєва, організація не тільки не зуміла посприяти у стабілізації ситуації на сході, а й не вжила жодних рішучих заходів до Росії. І все-таки, як випливає з відповідей Юрія СЕРГЄЄВА нашому виданню, Київ не втрачає надії досягти в ООН своєї мети — добитися покарання агресора.

— Юрію Анатолійовичу, під час останнього екстреного обговорення в Раді Безпеки ООН українського питання деякі країни вживали абстрактні формулювання й, уникаючи називати Росію агресором, говорили про громадянський конфлікт в Україні. Інші ж прямо називали події в Україні війною, яку веде Росія. Посол Литви в ООН Раймонда Мурмокайте, наприклад, звернула увагу на те, що російська агресія зростає і за межами України, зокрема літаки РФ дедалі частіше порушують повітряний простір інших держав. Скажіть, у представників країн — членів ООН є розуміння, що світ стоїть на порозі третьої світової війни? 

— У кожної країни своє розуміння глобальних проблем, своє бачення розвитку ситуації в нашому регіоні. Відчуття тривоги від того, що відбувається в Україні, висловили всі, тільки в різній формі.

Держави, які розміщені ближче до регіону й усвідомлюють небезпеку для себе кризи в Україні, говорять із більшою тривогою про неї. Ті, які далі, — розуміють, що криза не омине і їх, оскільки потягне за собою шлейф проблем. Фактично, ми вже бачимо, що світовий порядок порушено. Відновлювати його буде вкрай складно.

Я не драматизував би те, що окремі країни не говорять так само, як представник Литви в ООН: у кожного своя форма вираження розуміння проблеми.

Для нас же важливіше було одержати на засіданні РБ ООН підтримку. І ми її одержали від усіх постійних і непостійних членів, за винятком Росії: країни ще раз повторили свою позицію про неприпустимість порушення територіальної цілісності України та втручання у внутрішні справи нашої країни. Для нас це принципово важливо.

Важливо й те, що всі без винятку оратори наголошували на необхідності дотримання мінських домовленостей, у яких вони бачать шанс на вирішення конфлікту. На засіданні РБ ООН звучало розчарування, що, як із російського боку, так і з боку бойовиків, ці домовленості було порушено. Практично всі країни говорили про необхідність повернутися до мінських угод, відновити довіру і пропонували свою допомогу в цьому процесі.

— Крім пропозицій допомоги у “відновленні довіри”, в кулуарах ООН обговорюють інші варіанти, як розв’язати “українську кризу”? Які звучать рецепти (якщо вони взагалі є), коли немає камер і диктофонів журналістів?

—Ніхто не плекає великих ілюзій, що конфлікт має якесь одне вирішення. Всі розуміють, що в нього немає військового шляху вирішення. Але є політичні механізми, які можуть зіграти свою роль. Про це саме і йдеться в кулуарах. Ці політичні кроки можуть бути різного характеру. Одні ведуть до ізоляції Росії. Що ми й бачимо: Росію, наприклад, уже відсторонили від участі в засіданнях “великої вісімки”.

Політичні кроки важливі й тоді, коли лідери країн, які мають можливість звернутися до російської сторони, закликають її виконувати свої зобов’язання у рамках ООН. Заклик до країни, котра порушує статут ООН, має стримуючий характер. Росія повинна розуміти, що дальше порушення статуту ООН, зобов’язань у рамках інших міжнародних організацій вестиме до її ізоляції.

Географія санкцій розширюється, а нації — консолідуються. Погляньте, крім ЄС і США, до санкцій приєдналися навіть такі маленькі країни, як Албанія та Хорватія. Можливо, це невідчутно для агресора, але в такий спосіб консолідується світ, що демонструє Росії проблеми, з якими вона може зіштовхнутися. Хоча, на жаль, це не зупиняє агресора.

— Але чим ще ООН може бути корисною для України, окрім того, що в рамках організації відбувається “консолідація націй”? Ми дивимося по телебаченні обговорення українського питання в РБ ООН, слухаємо дискусії дипломатів із російським представником, які в результаті нічим конструктивним не закінчуються. Яка користь від цих дискусій, коли продовжують гинути люди, частину української території окуповано, а на сході Росія веде бойові дії?

—Ми не переоцінюємо можливості Ради Безпеки ООН і Генасамблеї ООН. Але не хочемо й недооцінювати їх, оскільки політична та моральна підтримка переноситься, зокрема, й у фінансові інститути.

Росія всіляко намагається уникнути того, щоб її визнали стороною конфлікту, оскільки це моментально призведе до позбавлення її права голосу з цього питання в Раді Безпеки відповідно до ст. 27 Статуту ООН. На мою думку, члени РБ ООН дедалі більше зближують свої позиції, щоб визнати те, що відбувається, агресією Росії.

— Що ж заважає визнати Російську Федерацію агресором? Хіба докази, пред’явлені міжнародній спільноті Україною, місією ОБСЄ, НАТО, непереконливі? Чи в країн немає політичної волі для прийняття такого рішення?

—Поки що всі факти розглядаються, перевіряються. Бачите, яка ситуація з тим-таки малайзійським “Боїнгом”? Неначе всі все розуміють. Але рішення прийматиметься за остаточними результатами розслідування. А остаточні висновки будуть тільки наступного року. У цьому саме й складність процесу: все мусить бути доведеним, кожен факт.

Росія ж усіляко намагається ухилитися від відповідальності, уникнути того, щоб її визнали стороною конфлікту. Російська делегація маніпулює фактами, щоб якимось чином виправдати себе в очах світової спільноти. Як це, наприклад, відбувалося на засіданні РБ ООН, коли я навів факти про кількість і якість російських озброєнь та збройних сил на наших кордонах.

— Хто може офіційно визнати Росію стороною конфлікту? Рада Безпеки ООН? Але Росія має там право вето…

—Це може відбутися в будь-якій міжнародній організації, яка вирішить, що для цього достатньо фактів, котрі свідчать про пряму чи непряму агресію. Наприклад, визнати Росію стороною конфлікту може Міжнародний комітет Червоного хреста. Тоді рішення цієї авторитетної організації візьме до уваги РБ ООН. Складність полягає в тому, що при прийнятті рішень у Раді Безпеки має бути консенсус, а Росія має право вето.

— Як його подолати? Чи реально позбавити Росію права вето в Раді Безпеки ООН?

Питання доволі складне. Я вже згадував ст. 27 Статуту ООН, у якій сказано: якщо буде доведено, що член РБ ООН є стороною конфлікту, то спочатку країна втрачає право голосу з цієї теми, а далі можливе застосування санкцій. Тільки Статут Організації прописаний так, що постійні члени Ради Безпеки захищені з усіх боків.

До речі, щоб змінити такий стан речей, три чверті членів ООН об’єдналися для проведення докорінної реформи Ради Безпеки. Дискусії тривають роками. Але останні кризи, зокрема і в Україні, дають більше мотивацій для руху в цьому напрямку. Навіть деякі власники права вето — наприклад Франція — кажуть, що вони готові обмежити його застосування.

— Однак поки що немає жодних шансів подолати право вето Росії?

—Якщо буде надано факти, з якими погодяться всі члени Ради Безпеки, то в цій ситуації щось може відбутися.

— Міністр оборони Степан Полторак вважає, що Україна мусить готуватися до непрогнозованих дій Росії і терористів на Донбасі. Експерти попереджають про можливий початок активної фази бойових дій уже в найближчі тижні, якщо не дні. Чи доцільне звернення України до ООН про направлення на Схід у зону конфлікту миротворчих сил ООН? Якщо ні, то чому?

—На це запитання важко відповісти однозначно.

ООН може вводити свої миротворчі сили. Але, як ми бачимо на прикладі африканських та інших конфліктів, ці сили малодієві. До того ж, щоб був задіяний механізм миротворчості, рішення зобов’язана прийняти виключно Рада Безпеки ООН. Але організація не може прислати свої “блакитні каски” самостійно. Це питання, яке узгоджується з урядами самих країн.

— Україна готова ставити питання про направлення миротворців ООН на Схід?

—На сьогодні так питання не стоїть. Цей варіант треба розглядати з усіх точок зору. Рішення в Україні мають приймати ті, хто бачать у цьому і тактичну, і стратегічну необхідність.

— Чим ви пояснюєте таку стриману позицію Китаю у питанні агресії Росії проти України? Адже сам Пекін жорстко кладе край будь-яким спробам сепаратизму в себе в країні і різко реагує на дипломатичному рівні, коли офіційні особи інших країн мають контакти з представниками Тайваню чи Далай-лами? 

—Це можна пояснити багатьма причинами. Але, передусім, така позиція китайській стороні вигідна з погляду своїх національних інтересів. Не вдаючись у подробиці, зазначу: мої китайські колеги на всіх засіданнях РБ ООН говорять, що Китай є традиційним прибічником невтручання у справи інших держав і принципово виступає за повагу територіальної цілісності будь-яких країн.

 

Автор: Володимир Кравченко

 

джерело: ДТ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s