Ольга Герасим’юк: Україні потрібно не лише забороняти російські фільми та пісні, а й створювати та просувати власні

14 листопада 2014 р.

af90e19558b48301

 

 

Ні для кого не є таємницею, що за всі 23 роки незалежності інформаційною політикою в Україні мало хто опікувався. Тоді як північний сусід перетворив свої ЗМІ на потужну зброю ХХІ століття.

Із початком російської агресії проти нашої держави українці стали часто задумуватись над тим, що в країні слід обмежити, або й заборонити трансляцію того чи іншого російського контенту – фільмів, телепрограм, пісень. Пізніше ці думки перетворилися на вимоги. Стрічки, які героїзують російську армію, першими потрапили в «немилість» вітчизняного глядача й українських державних структур. Пізніше до «чорного списку» долучилася й фільми з акторами, які відкрито підтримують бойовиків на Донбасі та анексію Криму. Однак заборонити показ – це навіть не половина справи. Звільнений ефір треба чимось заповнити. А ще потрібно думати про російські пісні сумнівної якості на українських радіостанціях, проблеми сепаратизму, який неприховано пропагують деякі регіональні телерадіокомпанії, і більш глобально – про протистояння російській пропагандистській машині на світовій арені.

Про всі ці проблеми й про те, як виграти Україні в цій непростій інформаційній війні, Galnet поспілкувався з телеведучою, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольгою Герасим’юк.

– Зараз багато говорять про обмеження чи заборону показу тих чи інших фільмів в Україні. Пані Ольго, що ви думаєте з цього приводу? Чи потрібні обмеження або заборони?

Можу сказати, що коли дивлюсь пропагандистські канали, вони на мене не діють. Але це не буде до кінця правдою, бо ми всі люди. У нас є особливості настрою, психіки. І коли-небудь та отрута досягне якоїсь клітинки. Якщо сказати, що я можу повністю виставити блок і мені це не шкодить,  це буде зухвальством. Тому, вважаю, ми повинні допомогти людям захиститися настільки, наскільки ми здатні. А далі нехай вони дають раду самі. Тобто ми запропонували їм цей захист. Якщо вони проти нього, то ніхто не повинний їх змушувати. Я не за заборони, не за залізну завісу чи крейдяне коло навколо людини. Ти не можеш провести таке коло навколо себе чи когось іншого. Але треба дати людям можливості захиститися. Якби Росія думала, що це все дрібниці, вона би не витрачала стільки грошей на те, щоб інсталювати всю свою пропаганду в продукцію, яку нам передає. А отже нам треба з цим боротися.

Ви знаєте, колись помирилися між собою Франція й Німеччина після світової війни. Можливо, колись це станеться й з нами. Єдине, що я точно знаю, що ми ніколи більше не будемо такими, якими ми були раніше. Ми ніколи не будемо жити так, як жили раніше. Тепер ми будемо завжди зважати на те, хто живе поряд з нами. Проте це не означає вічної боротьби, а радше обачність.

– Яким чином ви визначаєте, трансляцію яких фільмів слід обмежити на телебаченні? Чи існують певні критерії «шкідливості»?

Ми обмежуємо ті, які точно порушують наше законодавство та про які говорить аудиторія. Критерії визначає не Нацрада, бо в нас немає відповідних повноважень. Ми вступили членами до експертної ради при Держкіно. І там виробляємо критерії, за якими потім голосують члени цієї експертної ради. Фільми не повинні порушувати основні засади прав людини, які записані в нашому законодавстві. Якщо це прославляння вбивць, то ми будемо голосувати проти таких фільмів і проти подібної продукції. На жаль, у членів експертної ради можуть бути різні думки. Але я, як її повноправний член, стою на цьому.

– Чи здійснюєте заходи щодо тих регіональних телерадіокомпаній, які пропагують сепаратизм?

Якщо це телерадіокомпанії, які перебувають на визволених територіях, то вони абсолютно підпадають під дію законів України. Ми працюємо в цьому відношенні і з МВС, і з СБУ. Якщо ці телерадіокомпанії порушують українське законодавство, вони мають справу із законом. Таких випадків, на щастя, не дуже багато. Їх приблизно всього три-чотири. Порушено кілька справ проти тих компаній, які все-таки хотіли робити такі речі. Але зараз у мене даних про те, що це (пропаганда сепаратизму регіональними ТРК, – ред.) триває, немає. А щодо територій захоплених, то там зовсім інша ситуація. Там під дулами автоматів люди змушені ретранслювати російську пропаганду. Щойно бойовики захоплювали міста й селища, перше, що вони робили, – заходили на ретранслятори й перекомутовували їх. Легковажити цією історією ніяк не можна. Але ми не можемо карати тих наших людей, які там працюють, які змушені це робити під страхом смерті для них та їхніх сімей. Ми розуміємо, у яких обставинах вони живуть. Але ми при цьому вшановуємо тих, хто попри страх опирається бойовикам. На жаль, задля безпеки не назватиму їхні імена.

– Що робить Нацрада задля боротьби із засиллям російської «попси» на українських радіостанціях?

Зараз прораховується всеукраїнська FM-мережа, для того, щоб дати ще одну можливість українському радіо поширитися в FM, адже дротове радіо занепадає.

Щодо музики, ми обговорювали це питання із багатьма зацікавленими сторонами. І з митцями, і з громадянами, і самі так думаємо, що нам потрібно з цим щось робити. Нам потрібно негайно змінити законодавство. Раніше, наприклад, ми могли відібрати ліцензію в тієї радіо- чи телекомпанії, яка, наприклад, порушує мовний принцип, а закон Ківалова-Колісніченка «Про засади державної мовної політики» такої можливості позбавив. Нові депутати, які прийшли, – журналісти, громадські активісти, – я впевнена, що вони повинні з цим щось робити.

Ми маємо зараз «вибити» в бюджеті можливість давати українським виконавцям змогу розвивати ринок, бо ми не маємо, що ставити в ефір. Адже заповнити ефір шансоном 60-х років не можна, як би я його не любила, бо час інший.

Крім того, визначення поняття «національний продукт» у нас досі не існує. Національний продукт – це що? Продукт українською мовою? Чи зроблений українським виконавецем? Тому, наприклад, дуже багато російських фільмів можна вважати національним продуктом, тому що там грає український актор або озвучує український працівник студії.

Я отримую в соцмережах багато повідомлень про те, що немає української музики. Я хочу це змінити. Але чи є в мене така можливість? Я навіть до суду не можу подати, тому що в мене немає законних підстав. Зараз модно говорити, що Нацрада нічого не робить. Але давайте подивимося на закон про Нацраду і на те, як ми хочемо його змінити. Ми зараз хочемо внести свої пропозиції. У нас три тисячі громадських організацій, і вони всі критикують. А коли кажеш «Давай свій проект закону», його нема. Легко обрати собі об’єкт для критики. Але спочатку треба почитати закон, а потім критикувати.

– Яким чином наша держава має протистояти антиукраїнській пропаганді в світі, яку веде Росія?

Нам треба не боротися з пропагандою Росії, а давати інформацію про себе. І це питання створення іномовлення, яким ми зараз займаємося. Так, уже з’явився телеканал Ukraine Today, але це приватна компанія. Нам потрібен державний телеканал. У нас є УТР (державний телеканал, який веде супутникове мовлення на Євразію та Північну і Південну Америки, – ред.), у якого немає ні грошей, ні можливостей. І краще було б, аби його ніхто не дивився.

Ми зараз думаємо над тим, як створити потужне іномовлення російською мовою, бо нам треба подавати правдиву інформацію до Росії, а також англійською та німецькою мовами. Це надзвичайно актуальна тема, я щодня про це говорю.

Постійно виїжджаю на зарубіжні форуми, де розповідаю про те, що в нас відбувається. І я бачу, як колеги, навіть із ближніх країн, говорять про нас те, що почули по РТР-Планета, наприклад. Я недавно була в Тбілісі та подивилася там РТР-Планету. Добре, що в Україні його вже не побачиш. Бо коли бачиш, що там показують про Україну, тебе починає трусити. А вони це дивляться й слухають щодня.

Тому нам потрібно не розказувати в програмах про те, що російські канали збрехали й що вони сякі-такі, а виходити зі своїми меседжами, розповідати про себе. Що в світі знають про нас? Ми досліджували, що про Україну пише преса Європи. Про певних політиків знають. Знають про футбол, про бокс. Раніше знали про Чорнобиль… І все. Треба розповісти, вивести в ефір нормальних людей. Повести туди студентів, акторів, художників, щоб вони бачили, що в нас все це є. І нам потрібно цим займатися, це є в планах. Але це залежить від того, як політики між собою домовляться.

– Про що саме мають домовитися політики?

Потрібно створити профільне міністерство. Якщо воно буде створене, тоді воно буде щось вирішувати. Якщо не буде, то будуть інші механізми. У мене є в Нацраді доручення проект іномовлення рухати, і я ним займаюся. Знаю базу, на якій це можна робити, знаю людей. У мене вже написані бюджет і концепція іномовлення. У мене все це є, тепер треба, щоб склалися зірки.

 

Розмовляла Ірина Рєвунова

 

Джерело: Галнет

Залишити коментар

Filed under Герасим'юк Ольга

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s