Сергій Лещенко: Журналістом бути набагато комфортніше, ніж політиком

12 листопада 2014 р.

Відомий український журналіст, а віднедавна й депутат Сергій Лещенко в інтерв’ю розказав про те, чому українські олігархи так люблять відмивати свої «кровні» в Австрії, а ще зізнався, що готовий покинути політику в будь-який момент

Сергій Лещенко завітав до Відня у справах і при нагоді вирішив презентувати свою нову книжку, що має назву «Межигірський синдром. Діагноз владі Януковича». Значна її частина – документація, що викриває корупційні схеми українських олігархів за кордоном. Саме тому українцям, що прийшли послухати відомого журналіста, було особливо цікаво дізнатися про нечисті справи колишніх можновладців, що робилися фактично в них під носом, у законослухняній Австрії. Але основним лейтмотивом книжки став колишній маєток президента-втікача Януковича в Межигір’ї, який автор називає не так нерухомістю, як соціальним явищем.

– Сергію, що ж таке Межигір’я як явище?

Межигір’я – це не просто державна власність, яку Янукович у нечесний спосіб прибрав до своїх рук. Межигір’я – це відображення самого Януковича, його суті. Ми можемо туди зайти й побачити не тільки його потяг до розкішного життя, а й усі його комплекси, всі його дитячі травми, його бажання мати все найбільше й найвеличніше, все в золоті. Спостерегти його вдавану релігійність на прикладі «домашньої» церкви і в той же час його спробу бути схожим на західних лідерів: поле для гольфу, тенісний корт… Межигір’я характеризує його як людину не дуже освічену, але попри це людину, яка дісталася найвищої влади. Межигір’я Януковича є символом корупції. На прикладі цього маєтку ми бачимо, як корупція функціонує: спочатку державна власність переходить до однієї політичної особи, потім до іншої, потім «виводиться» із державної власності взагалі, потім ідуть фіктивні судові процеси, потім фірма, що була першим власником, стає банкрутом, друга фірма отримує цей об’єкт і «ховається» в офшорних зонах в Австрії, Британії, Ліхтенштейні. Також це є прикладом безкарності, бо все що Янукович набудував, він набудував не сподіваючись, що колись це втратить.

– Відомо, що до вашої книги увійшло багато матеріалів стосовно українських олігархів, що мають свій бізнес в Австрії. Розкажіть про них більше.

Я писав про австрійські активи Клюєва та Азарова. Зокрема про фірми, які, за моїми даними, заснувала родина Азарова. Одна з них займалася видавництвом журналів та газет для найзаможніших. Друга  галереєю, яку відкрила у Відні дружина Азарова. Крім того, в них було підприємство, яке, за моїми даними, володіло активами в Україні і ще різноманітна нерухомістю в Австрії.

Стосовно Клюєва, то його австрійські статки для мене особисто вперше «виринули на поверхню», коли я писав про передачу державної матеріальної допомоги обсягом 200 мільйонів гривень запорізькому «Заводу напівпровідників». За даними мого розслідування, 75% підприємства належать австрійській фірмі Aktiv

Solar

, яка, на мою думку, входила у бізнес-імперію Клюєва. Виходить, що Клюєв, як тодішній віце-прем’єр, сам «витягнув» із держбюджету собі цю «матеріальну допомогу».

 

Чи зацікавлена, на вашу думку, австрійська прокуратура в тому, щоб викрити і покарати українських олігархів, що мають активи у Австрії?

Я знаю, що між прокуратурою України й Австрії на даний момент існує певна дискомунікація. Українська прокуратура просить Австрію надати інформацію про всі рахунки Азарова і Клюєва, в свою ж чергу, австрійська прокуратура відповідає, що не може цього зробити, і просить Україну назвати конкретні рахунки, які її цікавлять, і конкретні злочини, які цим олігархам інкримінують. Тому вже кілька місяців тягнеться такий безплідний діалог, де сторони намагаються переконати одна одну, але в результаті нічого не виходить.

Чим, на вашу думку, Австрія так приваблює українських олігархів?

Ця країна є дуже зручною для українських бізнесменів завдяки ряду сприятливих факторів. З одного боку, це все ж таки західноєвропейська, респектабельна країна. З іншого – Австрія, так би мовити, найменш «перебірлива» стосовно того, яким чином гроші «приходять» на її територію. Також вона є географічно близькою до України, а ще тут дуже ліберальне законодавство щодо компаній, які не здійснюють діяльності в Австрії, але є тут заснованими. Це дозволяє мати австрійську реєстрацію, але не платити податків. Можна сказати, що Австрія також є своєрідною офшорною зоною.

Як матеріали ваших викривальних статей вплинули на реальне розслідування корупційних схем українських олігархів? І чи вплинули взагалі?

Я знаю, що великий масив інформації, яку я публікував, використовували австрійські журналісти, можливо, вже потім вона була використана австрійською прокуратурою, бо, як відомо, активи Клюєва й Азарова в Австрії все ж заморозили. Стосовно української прокуратури, то я надавав їм документи, в тому ж числі ті, які стосуються засновників компаній в Австрії, але оскільки я не є членом слідчої групи, то, звісно ж, я не можу знати, на якій стадії слідство зараз.

Чи будете ви вже зараз, як політик, щось робити для того, щоб унеможливити відмивання грошей українськими олігархами закордоном?

Я не знаю чи є якийсь ще спосіб, щоб публікації журналістів були використані прокуратурою, бо вже зараз будь-яка стаття є автоматичною підставою для порушення кримінальної справи, це вже є нормою законодавства, яку треба хіба що посилювати. Крім того, вже ухвалено законодавство «про заочне засудження». Воно має допомогти, щоби злочини Януковича, Клюєва, Азарова та решти людей, які втекли, були доведені до логічного завершення.

 

 

Як ви себе зараз відчуваєте в ролі новоспеченого політика?

Я відчуваю, що в мене стало менше свободи. Але я не скажу, що це якось вплинуло на мої погляди чи на мої цінності, просто я усвідомив, що журналістом бути набагато комфортніше, ніж політиком. Займатися журналістикою, будучи політиком, законодавство не забороняє, тут радше діють якісь етичні обмеження. Але я повністю із журналістикою зав’язувати не збираюся, навіть зараз, тут у Відні, готую чергову статтю для «Української правди», яка стосується «новоявленої» нерухомості сімейства Азарових.

Хвилю обурення викликали заяви вашого колеги Мустафи Найєма про мізерність депутатської зарплати. Чи зможете ви працювати за 6,5 тис. гривень?

Я вважаю, що така зарплата є прямим запрошенням до корупції, оскільки люди, які оперують багатомільярдними грошовими потоками, мають спокусу вступити у корупційні зносини. Я особисто корупцією займатися все одно не буду, незалежно від того, яка в мене зарплата буде, але, по-перше, я не можу бути впевненим у решті депутатів, а, по-друге, якщо ти живеш у Києві, то тобі потрібні якісь гроші для існування, тому 6,6 тисяч це теоретично навіть менше, ніж може отримувати помічник депутата, бо зарплата в помічника депутата 12 тисяч. Це саме по собі створює абсурдну ситуацію. Це був популістський крок уряду Яценюка, який перед виборами вирішив показати, що він бореться з привілеями і корупцією.

Якщо в майбутньому буде якийсь гучний скандал у партії Петра Порошенка, до якої ви зараз належите, чи готові ви скласти мандат?

Я завжди до цього готовий. Мої душевні протиріччя мене не полишають. Я вже зараз дуже гостро відчуваю різницю між тим, якою політика має бути і якою вона є насправді. Для мене ніколи не було самоціллю бути політиком. Я не думаю, що треба все життя хотіти бути депутатом, бо потім домігшись цього, дуже легко стати заручником цього статусу.

Фото Ігоря Дзюбенка

Спілкувалася Юліана Матусова, Відень, для «Телекритики»

 

Джерело: Телекритика

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Лещенко Сергій

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s