Геннадій Москаль: Буду особисто присутнім на похоронах «ЛНР» і заб’ю останній цвях у її труну

15 листопада 2014 р.

 

 

Відставний генерал-лейтенант, народний депутат двох скликань Геннадій Москаль – людина, яка на все має власну думку і при цьому активно її висловлює. Саме це коштувало йому багатьох посад. Такої цілеспрямованої впевненості не завжди витримували й  однопартійці. 25 серпня 2014 року  на закритому засіданні  Геннадій Москаль  був виключений з партії «Батьківщина» та її керівних органів. До того, що сталося, вигнанець поставився філософськи, і прокоментував з долею гумору: «Від сьогодні я повністю деполітизований, департизований і безпартійний маленький українець, з чим себе і вітаю!».

Та з деполітизацією та відпочинком не склалося. Вже за три тижні указом Президента Г.Москаль був  назначений головою Луганської  областної  державної адміністрації. Що турбує губернатора, чим він незадоволений та про що мріє?

На ці питання він відповідає кореспондентам Укрінформу, «Голосу України», «Урядовому кур’єру» та «Країни».

– Пане Геннадію, на Луганщині зараз найбільш активно (звичайно, крім перебігу військових подій) обговорюється ухвалення Урядової постанови №595 про припинення соціальних виплат мешканцям «ЛНР». Адже вона   відрізає від пенсійного та бюджетного забезпечення значну частину мешканців Луганщини, які залишаються на окупованій території. Яке у вас до цього ставлення?

– Український уряд прийняв абсолютно правильні, адекватні рішення про припинення соціальних виплат мешканцям  «ЛНР». Якщо їх керівництво узяло на себе всю повноту влади, і люди так масово стояли в чергах, щоби проголосувати за це  на референдумі та на виборах – то, певно, вони таку владу й заслуговують.  Ви взялися вирішувати долю людей?  Отже, фінансуйте, утримуйте, виплачуйте пенсії.

Натомість  люди приходять до мене и питають: а що нам робити? Кажу їм: повставайте, як ми повстали проти Януковича.

Я сім років був в опозиції до Ющенка і Януковича. Але ж ми подолали цей режим, хоча в нього було міцна армія, міліція, СБУ, Генеральна прокуратура на чолі із Пшонкою. Ідіть, кажу тим, хто голосував за «ЛНР»,  по такому шляху.

Адже безглуздо сподіватися, що будете за 5% соціальної картки отоварюватись у торговій мережі, у так званих «соціальних магазинах», які вкрадені у АТБ ? На вкраденому ніхто далеко не поїде. Тому державні установи, які ще вагалися – їхати чи не їхати – повинні зробити вибір.

Я не розумію, чому засуджених там варто утримувати, годувати. Хай «ЛНР»  бере на себе. Якщо вона не справляється, то нехай народ її  скине. Якщо «ЛНР» своєю «Народною радою» прийняла, як терористична організація, рішення про фінансування тероризму, то це є кримінальний злочин.

– Переселенці з Луганщини, які зараз об’єднались у Конгрес сходу України, ухвалили резолюцію на своєму з’їзді про те, щоб просити Президента України відкликати це рішення.

– Ніхто нічого відкликати не буде. Я перший жорстко ставив це питання – про повернення всіх державних структур до підконтрольних українській владі територій. Хто не хоче – нехай лишається на блокованій території. Але вони повинні чітко усвідомлювати: там не платять ні пенсії, ні зарплати, не оплачують комунальні послуги.

Наведу приклад: на  окупованих територіях Донбаса діє мережа мобільного зв’язку. Але якщо ти не купив картку, не заплатив за можливість спілкуватись, ніхто тобі цей зв’язок не дасть. Така ж схема повинна діяти і при інших розрахунках.

А ті, хто проводив референдум,  мають  бути за це покараними. До речі, їх і сьогодні тут чимало.

Кожного дня  я приходжу і масово виганяю з різних зібрань тих, хто досі за референдум, за Партію регіонів, за федералізацію і різну дурницю. З цього маразму треба вже виходити. Я був у Міловському районі, де  25% виборців проголосували за Компартію.  Звертаюсь до Симоненка:  якщо його народ тут так любить, нехай він очолить Міловську районну організацію і покаже втілення комуністичних ідеалів на одному маленькому районі.

Люди  голосують за комуністів, а українська влада повинна їм все давати – такого не буде. Я сказав: ідіть в райком Компартії і вирішуйте там усі свої проблеми.

– Повернемося до соцвиплат. Стосовно реєстрування у встановленому законом порядку. Який тут порядок?  Потрібна прописка?

– У нас 95 % працівників облдержадміністрації – це вимушені переселенці. Вони втікали через вікна під час штурму сепаратистів і ледве не загинули. Інші ж  захопили  нашу адміністрацію. То що,  ми тих бойовиків будемо ще й фінансувати? Ми маємо їм надсилати гроші, а вони кожен день будуть бити по нас «Градами» і знищувати нашу інфраструктуру? Підпалювати наші будинки? Станицю Луганську за два дня знищили майже повністю. То як ми повинні діяти – адекватно чи аморфно? Крапку поставлено – ні копійчини. Я сказав: хто тільки вишле гроші, відразу ж направлю матеріали в прокуратуру, СБУ для порушення кримінальної справи. Все прописано в рішенні Кабінету міністрів.

– На території «ЛНР» живе багато людей, які настроєні проукраїнські, але з різних життєвих причин вимушені залишатись в Луганську. В той же час вони обслуговуються в лікарнях. Мова йде не про бойовиків, а про простих мешканців, їхніх маленьких дітей та літніх людей, в решті- решт, про українців. Медики порушують це питання і прохають його вирішити.

– Ми сьогодні створюємо свої лікарні. Ми ж не їздимо лікуватись в «ЛНР»? Там є своя влада, вона взяла на себе відповідальність, вона і повинна платити медикам зарплату. Луганчани вибрали собі лідера – пана Плотницького, «Народні збори»,  так званий парламент, сформований уряд – з них нехай і запитують. Вони мають дбати про людей, а якщо вони не дбають, то нехай люди їх скинуть. Ось така проста відповідь. Чому ми повинні фінансувати терористів?

– В той же час така позиція українського уряду ще більше віддаляє людей від  себе, кількість невдоволених  зростає. Луганчани, як ви знаєте,  в цілому погано ставляться до української влади. Як ви це прокоментуєте?

– Якби населення краще думало, то нічого б цього не було. Хто розв’язав цей конфлікт на Донбасі? Хто ходив на референдум? На вибори «ЛНР»? Народ цього хотів. Отже, маємо, що маємо.

– Найгарячіша точка – це Кримське?

– Найгарячіша точка сьогодні – це Станиця Луганська. А взагалі таких точок у нас – по всій лінії фронту.

– Ви інколи виглядаєте досить стомленим. Вас ще надовго тут вистачить?

– Вистачить. Я тут усіх ще переживу. Ще буду особисто присутнім на похоронах «ЛНР» і заб’ю останній цвях у її труну.

– Я  багато спілкувався  з людьми і бачу, що до вас тут ставляться дуже шанобливо. Не чув, щоб хтось був проти вас. А от Київ не люблять…

– А тепер скажіть мені – чим заповнити оцю порожнечу? Я про це говорю у Києві, але мене ніхто не розуміє. Між мною і людьми пустоти немає, а з Києвом є. До мене приходить багато людей просто поспілкуватись, висловити свою думку. Але ж я не священик. Сповідей не приймаю, не маю на це часу.

– А ви самі ходите до церкви?

– Каюсь, ні. Не має на це часу.

– Так у чому, на вашу думку, проблема, що Київ не чує регіон? Навіть через вас…

– Якщо раніше говорили, що Київ не чує Донбас, то я сьогодні перефразовую: Київ мене не чує. Офіційний Київ сьогодні живе коаліцією, курсом долара і таке інше. А якби прислуховувався до того, що ми тут говоримо, пропонуємо, радимо – картина, певно, була б іншою. Я всім пропонував і пропоную: зробіть незалежне соціологічне опитування. У нас в країні є прекрасні соціологічні центри. І тоді всі побачать те, про що я говорю. А так я лише піддаюся критиці за те, про що говорю. У нас є такі регіони, як Станично-Луганський, Попаснянський, інші, які налаштовані проросійськи за межами критичного. Манія федералізації, «Рассеи». Крім критики, що я все занадто драматизую, нічого немає. Але я говорю те, що є. Повторюю, 25% виборців Міловського району проголосували за Компартію. Яку навіть «ЛНР» виключила зі списків на своїх виборах парламенту. Досі чую, що «нам надо идти в Россию, а не в Евросоюз» и таке інше. Я вже і лектор, і пропагандист, і адміністратор. З цими людьми мені немає про що говорити. Я їх просто виганяю із зали. Хто хоче в «ЛНР» чи в Росію – я обіцяю пустити спеціальні рейсові автобуси, які будуть ходити від адміністрації – і нехай їдуть. Хай лише дадуть нам можливість працювати.

Київ не розуміє ситуації, яка у нас склалася. Ту пустоту, яка з’явилась між мною і Києвом, треба чимось заповнити. Я асоціююсь як представник української влади. Але сам Київ народ Донбасу не сприймає і того, хто проросійськи налаштований, й хто налаштований проукраїнськи. Чим заповнити цю порожнечу, я не знаю. Скажу, що до нас ніхто не приїздить крім Президента. Порошенко був, зустрічався з людьми. Не було жодного міністра чи його заступника, хоча ми їх запрошуємо постійно. Зараз за вказівкою президента до нас приїздять керівники областей. Вони привозять гуманітарну допомогу, відвідують свої батальйони та беруть собі якийсь соціальний об’єкт, що постраждав  під час воєнних дій, для відновлення. Це може бути лікарня, дитячий садок, школа тощо. Такий список у нас є. Ми пропонуємо, люди обирають.

Але поки ми ці соціальні об’єкти відновлюємо, з’являються інші – воєнні дії продовжуються.

 

Спілкувався Михайло Бублик, Луганськ.

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s