Марися Рудська: Диваки допомагають розбивати стереотипи

28 жовтня 2014 р.

Художниця 23-річна Марися Рудська розповіла Gazeta.ua про дитинство, любов до біології і прототипи монстрів, яких зображує.

– В дитинстві значно частіше підпадала під вплив чужої думки, ніж зараз. Раніше не проводила кордону між своєю особистістю та іншими людьми. Могла прийняти на віру багато нісенітниць або жартів дорослих.

Яких, наприклад?

– Цікавилася біологією, але бажання вступати на біологічний факультет відбили чиїсь слова про те, що для цього треба знати хімію. Це, звісно, була брехня. Але я була довірливою дитиною.  Коли знаєш цікаві факти з біології, геології і з фізики, світ здається значно більшим. Не просто сидиш в парку на лавці, а розумієш, що поруч камінець, якому кілька мільйонів років, а це побігла горихвістка, а це дуб червоний. Птахів є 10-11 тисяч видів, комах значно більше. Знайшла маленького симпатичного павука-скакуна. Стало цікаво його визначити. Заходжу на Вікіпедію, а там таких скакунів 5 тисяч видів. Захопливо виловлювати з болота сачком равликів та личинок і розглядати їх під мікроскопом. Звичайна водойма, а в ній цілий всесвіт живе.  На уроці географії і біології можна було розказати стільки цікавого про світ. Натомість ми заповнювали календар погоди – показники температури і куди дме вітер. Малювали страшенно нудні мапи, де позначали корисні копалини.

Школа поки що не може зацікавити дитину знаннями?

– Школа має пробудити інтерес, а не відбити його. А дітей привчають просто змагатися за оцінки, а не розвивати мислення. Щоб стати успішною, дитина входить у вузький коридор того, що від неї очікують, мислити шаблонами. І не завжди хочеться ризикувати. Я лише на 2 курсі університету почала знову слухати класичну музику. Вона для мене закінчилась у восьмому класі. Вчитель музики так змушував її любити, що мене аж пересмикувало від звуків органу. Пробудив інтерес до класичної музики мій хлопець. Він дуже любить орган.

Звідки з’являються фантастичні образи, які малюєш: з уяви, снів чи асоціацій?

– Малою часто уявляла собі монстрів. Частіше уяву збуджувало щось вночі в селі в бабусі. Там був якийсь простір невідомий. У Києві почувалася більш безпечно, бо тут усе знайоме. В дитинстві уявні монстри мене лякали, як все невідоме. А добрими почала уявляти їх тільки зараз. Дітям треба показувати світ амбівалентним, в якому немає чогось абсолютно злого. У нас і так в світі багато страхів, навіщо їх виховувати ще й з дитинства?
Цікаві образи з’являються з уяви. Їдеш у метро і бачиш фантастичну бабку, яка тримає три гриба. Починаєш думати, а чому три, а куди вона їде? Читаю статтю журналу “New Scientist”, бачу прикольну зірку і малюю її в несподіваному антуражі. Якось замислилася над виглядом пишних чоловічих вусів. Нагадали прикольну істотку – сороконіжку. Придумала історію, яку написала в коміксах: про те, що татові вуса вночі ішли мандрувати луками і лісами, а під ранок поверталися на своє місце.  Пам’ятаю, малою довго роздивлялася облущену стіну з плямами різного кольору у ванній гуртожитку. На ній мені ввижалися сотні фантастичних істот.

В реальному житті таких зустрічала?

Часто зустрічаю диваків. Думаю, ми одні одних притягуємо. Вони розвивають якісь мої маленькі стереотипи і бар’єри в голові, бо кидають хай невеликий, але виклик: ходять босоніж взимку, живуть відлюдьками в горах. Досі не розумію, чому до мене на вулицях українці заговорюють англійською. Під час Майдану біля барикади до мене підійшов хлопець з барикади і почав англійською пояснювати, що вони тут збирають гроші на самооборону. Був впевнений, що я іноземка. Іншим разом на золотих Воротах за мною побіг чоловік і англійською запропонував флаєр на концерт єврейської музики.

Як ставишся до критики?

– Багато художників впритул не бачать своїх помилок. Зі сторони люди краще бачать, що у тебе щось криво намальовано. Така критика корисна. Більше зачіпає критика несправедлива. Кинуть в тебе негативне слово, і ти починаєш над ним думати. Не варто. Треба вирощувати дзен і не звертати на це уваги.

Ти прискіплива до свого зовнішнього вигляду?

Краса людини – не так в зовнішності, а в тому, як вона себе подає, що одягає. Ми вже давно не використовуємо одяг лише для того, щоб зігрітися. Подобається, коли люди одягом підкреслюють свої родзинки. Але люди, які використовують речі суто утилітарно – теж цікаві. Тому що вони якось до цього прийшли. Один мій чудовий друг не надавав ніякої ваги своєму вигляду, але одягався дуже елегантно, тому що в секонд-хенді йому трапилися саме такі речі.  Бабуся іде у шубі й кросівках. Цікавий візуальний ефект. Наші люди старшого віку одягаються так незвично переважно з нужди. За кордоном – щоб самовиразитись. Колись бачила дівчину в жіночній шубі і з дредами. Насправді зачіски і мода – умовності, які легко можна порушувати. У першому класі мала коротке волосся по вуха, вирішила, що відрощуватиму довгу косу. Відтоді його не стригла. Зараз воно по коліна. Мені пощастило, що волосся легко розчісується, тому доглядати не складно, з кучерявим було б важче. Регулярно стрижу кінчики, але не частіше ніж раз на рік. На вулицю з розпущеним волоссям не виходжу, тому що це незручно і викликає забагато уваги. Моє волосся дуже подобається моєму хлопцеві, тому стригти його не буду.

Залишити коментар

Filed under Рудська Марися

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s