Володимир Рутківський: З минулої війни дорослі нічого так і не навчилися

31 серпня 2014 р.

Володимир Рутківський: «З минулої війни дорослі нічого так і не навчилися»

Про новинки на Форумі видавців, про дітей у час війни та трагедію Донбасу, про написання дитячих книжок та знайомство із Всеволодом Нестайком – у розмові з письменником Володимиром Рутківським.

Дитячий письменник Володимир Рутківський давно відомий найменшим прихильникам літератури в Україні.

Його знамениті повісті розкуповують як гарячі пиріжки, а сам письменник, попри поважний вік, продовжує працювати і готує до випуску четверту частину знаменитого циклу «Джури».

– Пане Володимире, у вересні ви приїдете на Форум видавців у Львові. Що привезете?

– Збираюся приїхати передусім як експонат (сміється). Відомий український книгознавець Наталя Марченко буквально днями видала більш ніж чотиристасторінковий біб­ліографічний нарис «Володимир Рутківський: тексти долі», який вийшов у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан». У нарисі я розповідаю про ті дурниці, які вчинив протягом свого життя, а пані Наталя доводить, що не все так вже й запущено. Також моє улюблене «Видавництво старого Лева» до Форуму збирається видати пригодницьку повість для дітей «В гості до лісовика». Це – продовження повісті «Ганнуся», що вийшла у цьому ж видавництві.  Ганнуся з друзями підросла на один рік. Тож, гадаю, юним читачам нудьгувати не доведеться.

– У видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшла дитяча повість на недитячу тему «Потерчата», де ви описуєте спогади дитини у час війни. Розкажіть про цю книгу.

– Чому – «Потерчата»? Як відомо, так називають безневинних дітей, біда яких полягає лише в тому, що померли нехрещеними. Я ж включив до цієї категорії ще й дітей, які загинули чи постраждали під час війни та голодомору. І тепер вони, холодні і неприкаяні, рояться стовпами мошкари над землею і нечутними голосами волають до дорослих: «Людоньки, навіщо ж ви так з нами вчинили?»… Інколи мені здається, що я став письменником лише тому, щоб написати про це.

– Ваша повість якось перегукується із сучасними українськими реаліями?

– Вона має підзаголовок «Дитяча сповідь для дорослих, які нічого так і не навчилися». Події на Донбасі підтверджують це. Мені невтямки, як можуть мої ровесники нагнітати ненависть і вже беззубими ротами шемрати на мітингах: «Да их всех надо расстрелять!» Невже забули, що під час перестрілки в першу ж чергу постраждають саме вони та їхні онуки? А виходить, що таки забули.

– Як вплинули на вас революційні події в Україні?

– Я все життя чекав на те, щоб Украї­на здобула незалежність. Але тепер ні-ні, та й чухаю потилицю і згадую відомий вислів, що революцію творять романтики, а її плодами користуються негідники. Якби моя воля, то я б слово «революційний» викинув з сучасного вжитку і замінив його на «інформаційний». Сьогоднішні події спричинив саме брак інформації.

Ось подивіться. По суті, іде боротьба між прихильниками Євросоюзу і прихильниками Митного союзу. Я, скажімо, щирий прихильник євроінтеграції, але навряд чи знаю, з чим її їдять. А що вже казати про мешканців сходу, які зомбовані російськими телеканалами! Для них євроінтеграція все одно, що насильницька зміна сексуальної орієнтації. Якби наше керівництво не ховало голову в пісок, а бодай років з десять тому вкинуло у кожну поштову скриньку інформаційний листок, в якому на одній сторінці мовилося про плюси і мінуси євроінтеграції, а на другій – про плюси і мінуси Митного союзу, то, переконаний, подій на Донбасі не сталося б. Люди у нас розумні і можуть розібратися у всьому самі.

– Ви якось говорили, що з Одесою живете немовби паралельно – ви окремо, і місто окремо. Сьогодні, коли Одеса вдягнула блакитно-жовті кольори і демонструє сильну патріотичну позицію, це відчуття зникло?

– Ну, говорити, що вся Одеса вдягнула блакитно-жовті кольори, ще зарано. Нещодавно, коли одеські активісти прийшли протестувати проти концерту невідомо на що орієнтованої Ані Лорак, наша “доблесна” міліція кийками розігнала їх. Як мені казали хлопці, дехто з нападників при цьому примовляв: «Что, захотелось майдана? Получай, с…ка!» Хоч дехто з них полетів з роботи, факт залишається фактом. Для мене Одеса сьогодні швидше нагадує хворого, який тільки-но переніс важку операцію і починає одужувати.

– За часів Радянського союзу вас звинувачували у надмірному націоналізмі. Як пояснюєте собі та іншим, що вибух патріотичної позиції українців стався саме зараз?

– Не буває такого, щоб за одну ніч вчорашні сталіністи та сексоти стали щирими поборниками демократії. Чимало мешканців Донбасу продовжують мріяти про приєднання до північного сусіда. Доведеться докласти чимало зусиль, аби їхня думка змінилася. Для цього політичними гаслами не обійтися. Треба працювати так, аби навіть найбільші скептики побачили, що ми живемо заможніше, аніж сусіди, що українська книжка цікавіша за сусідську, ковбаса пахне звабливіше, а український хліб з салом взагалі не мають рівних. І тоді все стане на свої місця.

– За вашою книгою “Сторожова застава” планували зняти фільм. На якій стадії перебуває процес втілення цієї ідеї в життя?

– Робота над фільмом майже припинилася. Але я не враждую на це, бо розумію, що в зв’язку з подіями на сході України кожна копійка повинна йти на зміцнення нашої обороноздатності. Дочекаємося кращого часу.

– Часто письменники занурюються у написання дитячих книжок, бо щось у їхньому дитинстві склалося не так, як хотілося. Особливо це стосується покоління, яке пережило війну. А як у вас?

– Ви бачили обличчя сучасних дітей з Донбасу? Вони ще не можуть збагнути, яка трагедія сталося на їхніх очах. А вона, наче ракова пухлина, все більше й більше роз’їдатиме їхній розум і душу. І якщо ти чесний письменник, то зробиш все, аби пережите тобою стало пересторогою для інших.

– Нещодавно не стало видатного українського письменника Всеволода Нестайка. Чи були знайомі з ним? Чи любили його твори?

– Завжди із захопленням читав твори Всеволода Зіновійовича і переконаний, що його «Тореадори із Васюківки» радуватимуть серця юних читачів ще довгі й довгі роки. На жаль, близькі стосунки між нами не склалися, бо він працював у видавництві «Веселка» в ті часи, коли мене й близько до неї не підпускали. Тому ми з ним при зустрічах обходилися хіба що стриманими кивками голови. А тепер, коли його не стало, я картаю себе: чому я, молодший за віком, перший не підійшов до нього і не заговорив про те, що нас обох безмежно хвилювало – про нашу дитячу літературу, про її майбуття і взагалі про те, чим живе дитячий письменник? На жаль, амбіції ніколи не доводили до пуття.

– Над чим зараз працюєте?

– Оце днями закінчив роботу над четвертим томом «Джур» під назвою «Джури і Кудлатик». Кудлатик – це колишній козацький вовк Куций, друг і помічник непереможного характерника Грицика. Через п’ятсот літ він знову опинився на Землі і розповідає не тільки про те, як закінчився життєвий шлях його друзів, а й про те, ким вони зараз працюють на небі. Власне, ця розповідь є своєрідною антитезою «Братам Левине Серце», в якому йдеться про людське безсмертя. Цю повість неперевершеної Астрід Ліндгрен я вважаю однією з вершин її творчості, проте мене не влаштовує головна думка твору: герої вважають життя на нашій Землі настільки ницим і захланним, що з радістю міняють його на потойбічне. Я ж з допомогою мого Кудлатика прагну довести, що Земля є не тільки найкращим із світів, а й своєрідним трампліном для «небесної» кар’єри. Гадаю, це допоможе тим, хто панічно боїться смерті, ставитися до неї як до переходу від одного періоду свого безсмертного життя до іншого.

– Що б ви порадили молодим авторам? Де шукати героїв і черпати натхнення?

– Передусім виробляйте в собі смак! Бо автор без смаку – що кінь без копит. Це досягається читанням, читанням і читанням, до того ж таке заняття позбавить вас сумнівної потреби винаходити уже винайдений велосипед. Вдивляйтеся у світ, вдивляйтеся у тих, з ким живете поруч, але передусім вдивляйтеся в себе. Кожен з нас – це цілий світ, сповнений наївними дітьми, досвідченими злодіями, космічними ракетами, водяниками, Івасиками Телесиками, Зміями Гориничами… І хто розповість про ваше бачення цього всього краще, ніж ви? Пишіть лише про те, що схвилювало ваше серце й душу. Лише це дасть вам можливість стати справжнім співцем, а не пересічним хористом.

Довідка «ВЗ»

Володимир Рутківський – український дитячий письменник, поет і журналіст. Народився 1937 року на Черкащині. У доробку автора – десятки дитячих повістей та романів. Найбільшу славу Володимиру Рутківському приніс історичний пригодницький цикл «Джури». У 2012 році письменник став лауреатом Шевченківської премії. Мешкає і працює в Одесі.

 

Автор: Галина Чоп

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under Рутківський Володимир

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s