Галина Івасюк: «Червона рута» стала нашим мистецьким паспортом у світі, а такого не пробачали

27 червня 2014 р.

Генеральна прокуратура України скасувала постанову слідчого щодо закриття кримінальної справи за фактом смерті відомого українського композитора та поета Володимира Івасюка, якого 8 травня 1979 року знайшли повішеним у лісі поблизу Львова. Таким чином наразі поновлено розслідування обставин цієї трагедії.

З самого дитинства вірним другом та однодумцем Володі Івасюка була його сестра Галина. Вона супроводжувала Володимира у знакових поїздках, зокрема на Сопотський фестиваль у Польщі, де його пісні двічі поспіль здобували перемогу. Як і всі члени сім`ї та більшість українців, жінка не вірить у самогубство Володі, а як лікар-невролог, працівник кафедри неврології Львівського медуніверситету знає, що висновки експертів не відповідають дійсності, і не погоджується з версією про самогубство.

Саме з нею – Галиною Михайлівною Івасюк-Крисою кореспондент Укрінформу розмовляє про новий поворот у справі її брата.

– Галино Михайлівно, довелося читати, що Ви «з невимовною радістю» зустріли повідомлення про поновлення розслідування за фактом загибелі Вашого брата.

– Яка ж це радість? Насамперед це було великою несподіванкою, адже ні я, ні сестра не знали, що попередню справу закрили у 2012 році. Нас не поставили до відома.

– І як Ви сприйняли звістку про нове слідство?

– Напевно, з полегшенням. Адже в житті кожної людини має бути логічне завершення, а не бруд, як це було у випадку із моїм братом.

– Як Ви вважаєте, що стало приводом для поновлення слідства: політична кон’юнктура, чийсь інтерес чи бажання заробити піар-дивіденди? Адже органи прокуратури до цього двічі проводили досудове слідство у кримінальній справі за фактом смерті Володимира Івасюка: у 1979-1980 роках, а також упродовж 2009-2012 років. За результатами останнього у листопаді 2012-го справу закрили за відсутністю складу злочину…

– Думаю, відкрились якісь нові факти, накопичились напрацювання, були проведені експерименти, котрі можуть пролити світло на цю «загадку».

– Галино Михайлівно, чим Володимир міг загрожувати системі аж настільки, щоб вона знищила його фізично?

– Усе, що стосувалось українства, вже було злочином. Згадайте, поет Ігор Калинець дістав термін «за песимізм і релігійність поезії». А Параджанов? Який злочин вчинив цей співець трьох великих народів перед країною та владою? Такі люди вже самі становили небезпеку для системи, оскільки диктували моду на українське. Володя робив це мовою своїх пісень, музикою, одягом, стилем. Його «Червону руту» співали в усіх куточках Союзу. Вперше українські пісні прозвучали на міжнародних фестивалях. З піснями «Водограй» та «У долі своя весна» Софія Ротару перемогла на фестивалях “Сопот-74” та “Сопот-77”. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. Текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна». А через рік на «Пісні-72» та телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» тріумфувала вже пісня «Водограй». Як сказав літературознавець Анатолій Добрянський, «Червона рута» стала нашим мистецьким паспортом у світі. Такого не пробачали.

– Відомо, що слідчі, нав’язуючи висновок про самогубство, закривали очі на очевидні факти, ігнорували думки та вимоги рідних.

– Нас навіть не допускали до тіла Володі. Обласний прокурор Антоненко грубо накричав на батька, який добивався побачити тіло загиблого сина. І тоді батько, високоінтелігентна людина, поліглот, ерудит, письменник і літературознавець, не стримався і сказав: «Ти не вартий навіть гудзика від штанів мого сина». А загалом, ні батько, ні мама не витримали цього удару. Мама – міцна східнячка, яка взагалі не хворіла, дістала інсульт, батько – інфаркт. По суті, ця трагедія знищила всю сім’ю.

– Що стало приводом для поновлення справи у 2009-му?

– Тоді до Президента звернулася група львівської інтелігенції: Лариса Крушельницька, Ігор і Ірина Калинці.

– Чи звертались до Вас тепер, у зв’язку із поновленням справи?

– Ні, у 2009-му ми надали слідству все, що знали і мали. Тоді над справою працювали потужні хлопці. Очевидно, тих матеріалів їм було достатньо.

– Як Ви розцінюєте такий різкий перехід влади: від шельмування Володимира Івасюка до присвоєння йому державної премії?

– Державна премія – це вже з ініціативи української влади – Леоніда Макаровича Кравчука. Він відразу підтримав ініціативу львівського Клубу творчої молоді про присвоєння Володі лауреатського звання.

Пам'ятник видатному композитору та поету Володимиру Івасюку

Пам’ятник видатному композитору та поету Володимиру Івасюку

– Інтерес до творчості Володимира Івасюка ніколи не вщухав. Проте зараз він піднявся на гребінь нової хвилі. У чому цей феномен?

– Принаймні, ми не маємо на це жодного впливу. Я не могла наказувати найкращим виконавцям і гуртам співати пісні мого брата. І тим не менше, з’явився надпопулярний мистецько-музичний проект «Івасюк», у якому беруть участь Тарас Чубай, «Піккардійська терція», Оксана Муха, Павло Табаков, ансамбль «Трембіта» та інші відомі виконавці. Назар Савко випустив диск із піснями Володі. А Святослав Вакарчук спорудив йому пам’ятник на проспекті Тараса Шевченка у Львові, створивши національний прецедент – митець митцеві, українець українцеві за власний кошт встановлює пам’ятник.

У квартирі Володимира Івасюка, де тепер живе із сім’єю Галина Михайлівна, над старовинним піаніно висить його портрет. І хоч, за словами сестри, усі речі Володі родина передала для чернівецького меморіального музею Івасюка, його дух незримо присутній у цьому помешканні. Він і в пейзажі, який написав лікар – товариш Володі; і в книгах його молодшої сестри Оксани, відомого літературознавця, доцента кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету, автора понад 10 дослідницьких книг, серед яких і раритетний збірник із 200 пісень Кобзаря; і в імені сина Галини Михайлівни – Володі, і в десятках інших деталей, що складають середовище і дух, в якому жила і творила ця неординарна людина. Сюди, як і до пісень Володимира Івасюка, хочеться повертатись ще і ще.

 

 

 

 

Розмовляла Нінель Кисілевська, Львів

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Івасюк Володимир

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s