Дмитро Ярош: Без підтримки Кремля режим би вже давно завалився

14 лютого 2014 р.

 
Лідер ”Правого сектору” Дмитро Ярош: ”Коли 80 відсотків населення налаштовані проти влади, то ні про який розкол чи громадянську війну не йдеться. Це національно-визвольна боротьба. Якщо не втрутиться зовнішня сила, розколу не буде”
Лідер ”Правого сектору” Дмитро Ярош: ”Коли 80 відсотків населення налаштовані проти влади, то ні про який розкол чи громадянську війну не йдеться. Це національно-визвольна боротьба. Якщо не втрутиться зовнішня сила, розколу не буде”

— Лєнта за лєнтою набої подавай, — співає молодий чоловік. Лежить на підлозі вузького коридору на п”ятому поверсі столичного Будинку профспілок. Ще кілька сплять під стіною на вовняних ковдрах. Щоб пройти, треба їх переступати. Чути запах поту і брудного одягу. Під стінами розставлені металеві щити. На цьому поверсі живуть представники “Правого сектору”, які від 19 січня тримають урядовий квартал.

Вхід охороняють чоловіки в чорних масках із кийками. Кілька — з відкритими обличчями. На вигляд — років 17–18. Пропускають всередину тільки за попередньою домовленістю з лідером руху. Кабінет 42-річного Дмитра Яроша — в самому кінці коридору.
— Перепрошую, що тут так накурено, — встає з-за столу. — Сідайте.
У невеликій кімнаті ще сидить член “Тризуба” 39-річний Андрій Стемпіцький. На столі — почате печиво, пластикова тарілка з бутербродами із засохлою ковбасою.
— Я уникав політики 25 років, а тут доводиться нею займатися, — усміхається Ярош. — Але ми знаємо в ім”я чого це робимо — утвердження державності нації. Щоб в Україні нарешті була така система влади, яка забезпечить свободу, справедливість і добробут. Це фабула нашої боротьби.

18 січня ви написали в інтернеті: “Друзі, хто вірує, помоліться за “Правий сектор”. Допомога Бога завтра нам буде дуже потрібна”. Наступного дня почалося протистояння на вулиці Грушев­ського.
— Ми розглядали це як варіант. Бо після прийняття диктаторських законів 16 січня далі жити в цій системі координат було неможливо. Ті події були абсолютно виправдані, адже людей два місяці тримали на Майдані, а зрушень не було ніяких.

Що стало спусковим гачком?
— Вулична бійка — це секунди. Якийсь міліціонер когось ударив, отримав відповідь. Запустився маховик. Я усвідомлював, що праведний гнів досяг критичної межі й може вирватися. Не ми ж закликали йти на Верховну Раду. “Правий сектор” — це певний майданчик для революційно налаштованих громадян. Сформували штаб, підрозділи. Після 19 січня і Майдан, і Україна стали “Правим сектором”.

Яка вина опозиції в подіях на вулиці Грушевського?
— Ми виступаємо за єдність повстанського руху. Але побачили, що їхня діяльність в мирний спосіб не досягала якихось результатів. Із кожним днем ставала гіршою. Люди теж це усвідомлювали. Кричали: “Ганьба!” на виступи опозиціонерів. Майдан дав їм кредит і мандат довіри, а вони не досягли результату.
Зараз певні переговори між владою та опозицією тривають. Ми хотіли їх підсилити своїми людьми. Була б незалежна сторона, що контролювала б домовленості. Бо вони озвучують одне, а наступного дня бачимо інший результат. Та й психологічно на владу тиснуло б, якби за столом сиділи афганці чи комендант Майдану Парубій. Одразу була заява Турчинова (заступник голови партії “Батьківщина”. — “ГПУ”), що не треба того робити.

З погляду сьогодні, йти на Грушевського було правильно?
— Якби не це рішення, то Майдану взагалі б уже могло не бути. Люди могли розійтися. Не було продовження процесу. Трагедія, що пролилася кров наших побратимів. Але на ній будується нова держава, якість державної політики зросте.

Через кілька днів після початку подій на Грушевського ви заявили: “Іти потрібно не за тими, хто солодко говорить зі сцени, а за тими, хто пропонує реальний сценарій революційних змін у країні”. Що це за сценарій?
— Ми з самого початку виступали, щоб революційна боротьба була організованішою. Щоб можна було за рахунок віче приймати рішення, а не просто слухати виступи зі сцени. Були за створення Народної ради, яка сформувала б революційний уряд, і за побудову вертикалі влади на місцях. Якщо не можна домовитися в конституційному полі — парламенті, треба створювати альтернативні структури і так тиснути на владу.
Тактику сили не застосовуватимете?
— Це не обов”язково коктейль Молотова чи бруківка. Мені зараз імпонує ідея загальнонаціонального страйку. Це може стати переломним моментом, який покаже владі, що далі вона вже не може керувати.

Кличко закликав годину пострайкувати з національними прапорами.
— Сподіваюся, у них є план дій. Треба його оприлюднювати, аби на місцях знали, що робити. Важливий крок, який вони оголосили, створення вертикалі самооборони по Україні. Бачимо, що владний терор продовжується, активістів б”ють, справи перекваліфіковують: спочатку було хуліганство, а тепер — масові заворушення. Як на мене, зарано позвільняли облдержадміністрації. Це — козирі, які треба було викладати в останній момент.
Я закликав до підготовки загальнонаціональної мобілізації. Дивитимемося, що буде в Раді. Якщо ні до чого не домовляться — буде інший план дій.

Який це план?
— Загальнонаціональний страйк, мирне блокування урядового кварталу. Хоч нас спочатку називали провокаторами, потім — героями. Доволі непослідовна позиція опозиції.
Чому на народних віче представникам “Правого сектору” не надають слово?
— Якби хотіли, прорвалися б. Ми робимо свою справу. Якщо вдасться перемогти, доведеться багато чого міняти в цій державі. Мають бути люди від села до міста, які готові жертовно працювати у владі, силових структурах. Тому виступаємо за люстрацію (заборона високопосадовцям, які скомпрометували себе, протягом певного часу або пожиттєво, займати державні посади. — “ГПУ”), зміну системи влади і людей у ній. Якщо цього не зробимо, вернемося в 2004 рік і борсатимемося в болоті. Реальних змін у країні не буде. Наші хлопці довели, що можуть жертовно боротися. Саме вони мають стати тією новою елітою, яка зможе провести зміни в країні.

Що з люстрованими?
— Нехай ідуть працювати двірниками.

Які у вас відносини з лідерами опозиції? Координуєте дії?
— Так. Зі Штабом національного спротиву. З трьох лідерів спілкуємося тільки з Кличком. Він іде на контакт. На п”ятий поверх ніхто з них не приходить. У нас чудові стосунки з Парубієм — головна координація з ним.

Влада не йде на поступки й не відступає. Що робитимете далі?
— Домовлятимемося з опозицією про координацію дій. Зараз пропонуємо загальноукраїнський страйк. І треба створювати на місцях паралельну повстанську владу.

“Правий сектор” кілька разів давав Януковичу добу на “евакуацію”.
— Це ми говорили про гарантії, щоб він поїхав і його ніхто не чіпав.

Якщо Майдан переможе — що робити з теперішнім президентом?
— Подивимося, в якій формі переможе. Якщо буде мирний протест, Янукович подасть у відставку, то прийняти у Раді закон, що би дав йому ­”Межигір”я”. Людські життя цінніші. А далі нова влада мала б провести розслідування. Одна справа прийняти неправильні політичні рішення, а інша — чи віддавалися накази на викрадення та вбивства людей. Винні мають понести покарання.
Якби не підтримка Кремля, режим би вже давно завалився. Януковича запевняють: працюй по Майдану, ми тебе підтримаємо. Активно діють їхні спецслужби, моніторять Майдан і те, що відбувається по Україні.

Якщо Янукович піде ­не ­мирно?
— У Боснії заарештували президента. Це — цивілізований приклад. Зробити з ним усе те, що Янукович робить із багатьма українцями протягом майже чотирьох років правління.

Розкол країни зараз можливий?
— Коли 80 відсотків населення налаштовані проти влади, то ні про який розкол чи громадянську війну не йдеться. Це національно-визвольна боротьба. Якщо не втрутиться зовнішня сила, розколу не буде. Серед нас є й донеччани, які розказують: там теж багато ненавидять владу.

“Правий сектор” рухатиметься на Схід?
– 26 січня в Дніпропетровську відбулося масштабне віче. Були спроби захопити облдержадміністрацію. Віче одноголосно підтримало “Правий сектор”. Активно розбудовуються структури на Донеччині.
Революція мала відбутися в свідомості — і це сталося. 30 листопада без будь-яких закликів опозиційних партій люди почали стягуватися на Майдан. У них були інші очі. Українці вже інші.

Як вдалося подолати розчарування 2004 роком?
— Одвічний дух козацької стихії пробуджується в екстремальних умовах. Влада так стиснула пружину, що інших варіантів не було.

Ви закликали готуватися до мобілізації чоловіків із зареєстрованою зброєю. З іншого боку вже були постріли. Якщо з вашого почнуть стріляти — не боїтеся громадянської війни?
— Маємо інформацію про зачистку Майдану. Якщо відбуватиметься з використанням зброї, то це буде конституційним обов”язком — захищатися від бандитів у формі. Один з афганців сказав: не буде прогулянки по Майдану, буде бій. Майдан — це Січ, яку триматимемо до ­останнього.
На коли запланований штурм?
— Така інформація надходить постійно. Поки що їх щось зупиняє. Всередині влади дуже неоднозначна позиція. Багато співчуваючих. Як на мене, тут велика помилка опозиційних лідерів, що так і не змогли виконати вимогу Майдану і визначити єдиного лідера опору. З”явився б єдиний центр, до якого могли б підтягуватися силовики. 2004 року відбувалося саме так: знали, що президентом буде Ющенко, масово йшли під нього.

Кличко, Яценюк чи Тягнибок — хто мав би бути тим єдиним центром?
— Мали б вирішити між собою.

Є ще Петро Порошенко.
— Це — чергова народна помилка. Ми говоримо за зміну системи координат влади. Вона — в ліквідації кримінально-олігархічного режиму, де олігархи мають монополію практично на все. І тут же олігарха Порошенка висовувати до влади — це значить, нічого не змінити. Може, він — хороша людина. Приводив до нас на поверх послів США і Британії і був їхнім перекладачем.
— Можна я закурю? — питає Стемпіцький і запалює цигарку.

Можлива люстрація зачепить когось із лідерів парламентської опозиції — Кличка, Яценюка, Тягнибока?
— Треба розбиратися по кожному окремо. Багато хто може попасти під люстраційні списки. Кличко має залишитися однозначно. Тягнибок, окрім як депутатом, ніким не був. Яценюк — ні, бо займав посаду голови Верховної Ради, міністра економіки, закордонних справ. Чому, маючи такі владні повноваження, не вирішував нагальні питання? Але зараз рано про це говорити. Спочатку треба перемогти.

Як добитися перемоги?
— За рахунок збільшення сили структур Майдану по всій Україні. Зокрема “Правого сектору”. Влада розуміє тільки мову сили. Переконаний, що найсильніші удари по ній завдають не Київ і не щонедільне віче, а акції на Сході. Вони дуже цього бояться. Говорив із людьми, які мали інформацію про переговори опозиціонерів з Януковичем. Коли йому занесли листочок з інформацією, що пішли на штурм обласної адміністрації у Дніпропетровську, його аж почало трусити.

Треба давити на ці точки?
— Саме так. Це — одне із головних зав­дань. Ми працюємо у цьому напрямку.

Стати “Правому сектору” партією й висувати свого кандидата в президенти — рішення остаточне?
— Це можливо тільки після зміни системи.

Готові сісти, якщо не дотиснете владу?
— А що робити? — сміється. — Мігрувати не буду.

На вас виходили представники влади?
— Доходила інформація, що готові дати 5–10 мільйонів доларів.

При зміні влади де себе бачите?
— Вдома на пенсії. Провів 25 років в екстремальній політиці. Молоко треба за шкідливість роботи видавати.
— Я дам наказ, щоб сьогодні його почали закуповувати, — усміхається Стемпіцький.
Ярош розкриває невелику коробку. Каже, що принесли подарунок сину — дитячий пістолет.
— Мої діти з 3 років стріляють із бойової зброї, — примружується.

4000 гривень зарплати отримує в “Тризубі” Дмитро Ярош. “Зараз нічого не платять, бо живемо на Майдані в комунізмі. Хлопці одягнули, телефон купили. Несуть гроші звідусіль”.

Яроша називають “Яструбом”
Дмитро Ярош народився в Дніпродзержинську на Дніпропетровщині.
— Самостійного життя захотілось у 17 років. Тому пішов працювати слюсарем-ремонтником по металургійному обладнанню, — згадує. — Коли наступного року захотів здобути вищу освіту — уже не взяли через націоналізм. Тому аж 2001-го закінчив філологічний факультет Дрогобицького університету.
1988 року вступив до Народного руху, був членом Гельсінської спілки. 1994-го — член-засновник “Тризуба” ім. Степана Бандери. Там отримав псевдо “Яструб”.
— Завжди були стеження. Обшуків штук п”ять чи шість мав, — каже Ярош. — Десь щось бабахне, якісь кримінальні розборки — одразу приходять. Жодного разу нічого не знайшли. Десь 1999-го активні репресії припинилися.
Члени організації брали участь у акціях “Україна без Кучми”, помаранчевій революції. 2010 року зять Яроша, член “Тризуба” Василь Абрамів, був одним із тих, хто відрізав голову пам”ятнику Сталіну у Запоріжжі. Члени цієї організації торік ініціювали повалення Леніна на Бессарабській площі в Києві.
Після розгону студентів на Майдані в ніч на 30 листопада виник “Правий сектор”. Туди ввійшли такі організації: “Тризуб”, УНА-УНСО, “Карпатська січ”. Ярош очолив “Правий сектор”.
Дружина Ольга виховує дітей. Донькам Анастасії й Ірині — 20 і 16 років, синові Дмитру — 5.

Автор: Оксана ПЕРЕВОЗНА, Наталія ШЕСТОПАЛ

Залишити коментар

Filed under Ярош Дмитро

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s