Євген Глібовицький: За правилами життя Україна подібна до південної Італії. Нам треба стати північною

30 січня 2014 р.

Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ. Народився 15 липня 1975 року. Виріс у Львові. Середню школу закінчив у місті Мілуокі американського штату Вісконсин.Вивчав політологію в Києво-Могилянській академії, правознавство у Львівському університеті імені Франка й філософію в Блаффтонському університеті, США. Працював на радіо
Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ. Народився 15 липня 1975 року. Виріс у Львові. Середню школу закінчив у місті Мілуокі американського штату Вісконсин.Вивчав політологію в Києво-Могилянській академії, правознавство у Львівському університеті імені Франка й філософію в Блаффтонському університеті, США. Працював на радіо “Промінь”, Першому національному телеканалі, у газеті “Киевские ведомости”, в “Телевізійній службі новин” каналу “1+1”. Із Андрієм Шевченком та Романом Скрипіним створював інформаційну службу “5 каналу”. 2005 року пішов із журналістики через переконання, що вільного та професійного медіаринку в Україні не буде.2007-го заснував експертну компанію pro.mova. На сьогодні, окрім України, вона працює на Кавказі та в Середній Азії. Торік сприяв розробці концепції громадського мовника Hromadske.tv, яке виходить ефір, відколи тривають протести. Зараз консультує проект.Співорганізатор експертних дискусійних майданчиків “Унівська група” та “Несторівська група”. Живе у Києві та Львові

Головне завдання Майдану – сформулювати бачення того, як має розвиватися країна. А лідери знайдуться, стверджує експерт зі стратегій Євген Глібовицький

Наскільки адекватними є дії опозиції?

– Я вважаю, що політична опозиція діє не відповідно до часу, актуальних потреб і викликів. Віталій Кличко трохи менш неадекватний. У словах Арсенія Яценюка і Олега Тягнибока, на мою думку, немає конкретики і глибини розуміння того, що зараз робити. Є лише дивні констатації, які не містять цінності.Та ми не в тому становищі, коли треба цілком відкинути політичну опозицію. Подобається нам чи ні – але вона легітимна. Однак її незграбність, неспроможність і непідзвітність суспільству свідчать про те, що лише перевиборами цієї кризи не вирішити. Треба змінювати виборчу систему: має бути пропорційна, з відкритими списками. Це єдиний спосіб, аби сірість, яка зараз панує в середовищі політичної опозиції – так само, як і влади, – зникла й натомість з’явилися відповідальніші політики.

Що робити, крім цього?

– Творити паралельні структури – владні, охоронні. Якщо не можемо покладатися на так звані правоохоронні органи, оскільки вони перестають охороняти право, – маємо сформувати свої. Не можемо довіряти лікарям, які віддають людей на поталу репресивній системі, – отже, слід створити паралельну медичну систему. Не довіряємо системі освіти – організовуємо паралельну освітню систему. І так далі. При цьому потрібно усвідомлювати, що дві системи не можуть довго існувати водночас. Це рішення лише на перехідний період. Далі ж або паралельні системи мають замістити основні, або ж основні слід реформувати. Це все й треба зараз робити.

Якщо Янукович і далі не йтиме на компроміси, якщо влада буде настільки безглуздо глуха до вимог дуже великої частини суспільства – це означатиме, що її можуть зняти за сценарієм, який був у арабському світі. Коли виникає перехідний уряд, і в певний момент його визнають усі сторони – як усередині країни, так і ззовні. Стара ж влада втратить легітимність.

Скільки часу на це даєте?

– Точно не скажу. Але події минулого тижня дуже прискорили процес. Думаю, раніше логіка влади полягала в тому, аби якомога сильніше нацькувати Майдан на поки що дуже пасивний опір йому, що виникав на Сході. Але це не вдалося – і шалька терезів схилилася до Майдану. Владні ресурси виснаженіші, ніж у Майдану. Й останній починає потроху перехоплювати ініціативу. Щоб зупинити цей процес, уряду була потрібна ескалація конфлікту. Але вона пішла не в той бік, і Майдан фактично став жертвою. Загибель протестувальників – це аргумент, і чинній владі буде важко йому щось протиставити. Як результат – арсенал інструментів у неї скоротився, а гострота проблеми залишилася. Отже, тепер дії будуть жорсткіші та швидші. Влада або спробує ще сильніше закрутити гайки, або ж удаватиметься до якихось цілком нелогічних дій. У неї є ще один козир.

Який?

– Позиція Росії. Як Москва може повестися, ми бачили на прикладі Грузії 2008 року. Поки що Путін дав Януковичу гроші й напряму в українські справи не втручається. Проте якщо Янукович програватиме – гарантії, що Кремль залишиться осторонь, немає. Тому важливо знайти якесь рішення до початку Олімпіади в Сочі (7 лютого 2014 року. – “Країна”). Адже з пропагандистської точки зору російська влада уразливіша до старту Ігор, ніж по їх закінченню.

Ви уявляєте Януковича, який іде на компроміси?

– Ні. Я уявляю Януковича, який рятує себе. Логіка його дій свідчить про те, що він вважає компроміс проявом слабкості. Отже, він не вдаватиметься до нього доти, доки не визнає себе слабким. Але я не певен, що він іще довго почуватиметься сильним. Ресурс у влади закінчується швидше, ніж у громадянського суспільства.

Що дасть можлива ескалація насильства з боку влади?

– По-перше, велику кількість жертв. По-друге, поглиблення протистояння. Це стимулює визначитися тих, хто зараз намагається цього не робити. Насамперед це – Збройні сили. Ті, на чий бік стануть вони, отримають серйозну перевагу.Також це “другий ешелон” політики. Ті, хто піднімав або не піднімав руку на користь владної коаліції у Верховній Раді. Їхні дружини, родини, бізнес-партнери. Щойно ці люди відчують себе під дуже серйозним ударом – вони, скоріше за все, почнуть спонукати своїх годувальників до пошуків компромісу.

І по-третє, олігархи. Вони контролюють частину депутатів. Зараз на них серйозно тиснуть ззовні, сильнішає й тиск усередині країни. Олігархи найкомпетентніші у вмінні мати вигоду із взаємодії з державою. Якщо внаслідок теперішніх подій вони отримають недружню до себе країну – це може означати кінець їхніх бізнес-імперій.

Де Майдану шукати лідерів?

– Вони знайдуться, якщо чітко знатимемо, яку Україну хочемо будувати. Тому що лідери – це, за великим рахунком, ті, хто впроваджують рішення людей, а не одноосібно ухвалюють їх. Принаймні не в демократіях ХХІ століття.Тому значно важливіше, щоб Майдан породив нові правила існування країни, аніж щоб із нього вийшли нові лідери. Потрібно чітко визначити й кристалізувати вимоги. Якщо Майдан вирішить, що ситуацію розв’язує, наприклад, пропорційна виборча система з відкритими списками, – будь-хто з політиків муситиме це виконати.

Із Народної ради може щось вийти?

– Якби вона була відкрита до громадянського суспільства, якби до неї входили його представники – могло б щось бути. Та поки що, здається, Народна рада – друга спроба опозиційних політиків уберегти себе в умовах невизначеності. Першою було Всеукраїнське об’єднання “Майдан” – мертвонароджена організація.

Багато нинішніх опозиційних політичних лідерів не усвідомлюють, що цей Майдан виступає проти їхнього ведення політики не менше, ніж проти способу, як Янукович веде свою. Щойно опозиція це зрозуміє – їй доведеться вдатися до очищення. У результаті дехто з одіозних постатей муситимуть скласти мандати й піти. Яценюк, який обіцяв, що бере на себе відповідальність за Табалових (Андрія та Олександра Табалових обрали до Верховної Ради поточного скликання як представників “Батьківщини”. У перші дні вони перейшли на бік влади. – “Країна”), – має відповісти. І так далі.

У східноєвропейському дискурсі найважливіший той, хто нагорі, – цар, лідер, вождь, президент. Тому Лукашенко й Путін мають значення. Тому і Янукович вважає, що він теж має значення. Але Україна не є східноєвропейською країною. Всюди, крім Донбасу й Криму, вона – південноєвропейська.

А як там?

– Концентрація влади відсутня. Це означає дві речі. Перша: влада не є абсолютною чи священною, її можна в будь-який момент змінити. І друга: всі ключові рішення ухвалюють унизу.

Коли цей підхід дасть змогу добре жити всім?

– Коли буде вищий рівень інституційної довіри. Зараз ми є, по суті, південною Італією. Нам треба стати північною. Правова система там ніби одна й та ж – а способи життя різні. Південні італійці довіряють тільки знайомим. Північні ж покладаються на функцію, посаду – вони вміють делегувати довіру. Вміють довіряти уніформі, а не знайомому поліцейському. В цьому і є бажаний прогрес. Але доведеться перестати давати хабарі, сумлінно виконувати свої обов’язки, зробити багато чого ще. Українцям треба буде добре попрацювати, і Майдан – найпростіша частина.

Єдина річ, яка заважає процесам відбуватися максимально швидко, – наш сусід. І доки не навчимося бути сильніші за російський вплив – доти нас труситиме. А справжня ціна тут – не розвиток України. Це розвиток Росії та всього євразійського простору. Якщо Україні вдасться, з’явиться шанс, що вдасться й Росії. Як Україна зазнає поразки – Росія може не хвилюватися. Саме тому для Путіна програш Майдану – питання життя і смерті.

 

 

текст: Антон СЕМИЖЕНКО, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО

 
Джерело: Gazeta.ua

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Глібовицький Євген, Несторівська група

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s