Ірена КАРПА: В мені домінує ген, що відповідає за авантюризм і пошук нового

6 грудня 2013 р.

Ірена КАРПА: «В мені домінує ген, що відповідає за авантюризм і пошук нового»

 

 

 

Співачка та письменниця Ірена Карпа входить до п’ятірки найбільш затребуваних українських прозаїків і є прикладом того, як молода мама може встигати усе.

Може водночас і нову книгу “Історії моїх жінок” презентувати, і на гастролі з концертами гурту QARPA їздити, і активно обстоювати права мітингувальників на Євромайдані. Ірена долучилась до національного страйку та разом з 22-ма українськими прозаїками прочитала на Майдані “зігрівальні історіі”.

– Ірено, яким, на твою думку, може бути розвиток політичних подій у країні?

– Найгірший варіант – це якщо все залишиться без змін. Я про гнилий смердючий режим, що певен у своїй непорушності. Проте не втрачаю оптимізму. Наприклад, вчора йшла по Євромайдану і відчула щось на зразок дежавю навпаки: буде той день, коли я отак ітиму звільненим Києвом, столицею, звільненою від окупантів України.

– Ти мама двох маленьких дітей. На кого їх залишаєш?

– Корена і Кая долучилися до національного страйку: не пішли в садок. Весь тиждень або з нянею, або зі мною.

– Бабусі і дідусі не допомагають?

– Одні в Каліфорнії, інші в Карпатах. Вони лиш бідкаються, коли я кудись їду. Кажуть «Яка ж ти мати? А якщо діти захворіють…». Наші батьки за нас були б раді, якби ми працювали в міській раді чи податковій. А якщо ти їздиш по країні і світу, як я, то вони не розуміють. Це дуже дивно, бо гастролюю уже давно і професійно, а вони все ще не звикли. Втім, може, це і на краще, бо якби казали «Молодець! Їдь, їдь!», то не було б так цікаво, напевно.

– А діти як ставляться до твоїх гастролей?

– Це нормально, що діти сумують за мамою. Але я так само могла би бути якимось торговим агентом, котрий їздить у відрядження. У нас не настільки часті концерти, щоб казати, що мама пропадає на концертах. Насправді це раз на півроку так інтенсивно відбувається. Діти, звичайно, сумують, але вони заслуговують на реалізовану щасливу маму, а не на заморену домогосподарку. Коли мені не дають займатися роботою, я не почуваюся повноцінною. Зриваюся на них же. Тому треба обов’язково виділяти собі час на творчу працю. Інакше жінка-митець загинається і стає домашнім тираном, який свою нереалізованість виливає на дітей.

– Ти не боялася, що з появою дітей не буде часу на музику та літературу?

– Я більше переживала, що стану жирною коровою! І навіть купувала розмір М замість свого ХS, бо думала, що в мене виросте велика дупа. Потім весь цей одяг успішно роздаровувала, бо швидко повернулась до своєї попередньої форми. Як з одягом, так і в ментальному стані.

– Звання “секс-символа української літератури” залишилось за тобою?

– У мене не додалося зайвих кілограмів чи сантиметрів на талії. А хто там кому секс-символ – це персональний вибір кожного. Зі мною не трапився феномен Брітні Спірс, яка після народження дітей чомусь розучилась танцювати. Я от як не вміла, так і не вмію. Мені і так нормально (сміється. – Авт.).

– Невже зовсім нічого не змінилось?

– Не сталося нічого страшного. Буває, що народжуються діти, і в тебе пропадає бойовий дух – був скаженим, а стаєш спокійним дуже. Зі мною такого не трапилося. Смішно, коли люди намагаються згідно з шаблоном це перекрутити. Десь чули наш новий альбом і кажуть: «От Карпа стала така спокійна з народженням дітей..». Мені дуже смішно, бо деякі речі писалися ще десять років тому, коли дітей і в планах навіть не було. З приходом дітей ти начебто маєш стати серйознішою. Навпаки, починаєш дуркувати ще більше. В ранній юності я писала щось таке досить сумне. Потім почала писати «стьоб». Зараз у мене є літературний проект «Історії моїх жінок», він готичний. Там всі помирають, хворіють, воскресають… Але мені це подобається. В ньому мало его і максимум природних процесів.

– Тобто тепер тебе знову на сумне потягнуло?

– Воно насправді періодами. Циклічно. Печаль і «стьоб» йдуть пліч-о-пліч. Розумієш, в юності дуже круто спрацьовує спусковий гачок, коли закохуєшся. Всі ці нещасні кохання. Вони допомагають. Але з часом це, по-перше, рідше трапляється з людьми, а по-друге, не так зачіпає. Останнім часом, поки пишу, мене надихає, наприклад, те, що мій знайомий лікар по телефону вночі розказав лавсторі. Людина пережила це емоційно, ця людина близька і знайома, тоді я можу це пережити. Можна, звісно, просто спостерігати, але ти все одно будеш відсторонений. Я ніколи не зможу зрозуміти біль людини, яка дуже правильна і за правилами живе. Доведеться відштовхуватись від протилежного. Можна спробувати, але поки що ці експерименти ні до чого доброго не приводили. Такий текст – лайно повне. Коли створюєш персонаж, з яким ніколи не стикався, тургенєвську панянку чи манікюрницю, наприклад, виходить казна-що.

– Коли ти виходила заміж, всі гуділи, що Карпа знайшла собі мільйонера…

– То все плітки і неправда. Люди як чують, що людина іноземець, то зразу має бути мільйонером. Ніхто насправді не знає, як я гарую. Включно з моїм чоловіком. Він теж думає, що я живу за його гроші (сміється. – Авт.)

– А чоловік в Україні з тобою живе?

– В Україні.

– Покинув все і переїхав?

– Ні, він уже тут жив. Чоловік, навпаки, хоче з України виїхати. В Європу кудись…

– А тобі не хотілося туди рвонути?

– Там краща їжа, екологія, люди привітніші, особливо до дітей… Наприклад, в Іспанії чи Берліні. В той же час я не хотіла б покидати Україну назавжди. Це мій соціальний осередок. Люди всі близькі. А у новій країні, у новому середовищі буде все класно з точки зору споживача. Але до тебе ввечері не зайде твоя давня подруга, ви не побалакаєте по телефону. З часом, звісно, соціальна сітка наростає, але у кожній країні поняття «мати друзів» відрізняється. В Америці, якщо ти звільнишся з роботи, де з тобою всі дружили, то потім ніхто навіть на твій дзвінок не відповість. В Іспанії такі всі душевні, що й не знаєш, чи то тебе люблять, чи такий настрій у них. В Німеччині треба добре знати мову, а то тебе не матимуть ніколи за свого. Крім того, будучи з України, ти завжди залишаєшся для них підозрілою особою. Спочатку всі подумають, що на заробітчанку ти не схожа, надто хитро виглядаєш. Тоді на повію – теж ні, бо не маєш 19 років і білявого довгого волосся. Отак – перш за все пропускають через усі шаблони. От про тебе б подумали, що ти хочеш когось пограбувати, бо в тебе волосся дивного кольору.

– І так кожного разу?

– Ну, в Барселоні питали, чи ми не з Америки. Мені деколи було простіше відповісти, що так, звідти. Коли не було настрою. А коли є настрій “потролити” людей, влаштувати культурний шок, то кажу, що я – з України, що розмовляю п’ятьма мовами, що тут не працюю, не прибираю, що я – письменниця і журналістка, що у нас в країні є інтелектуальна робота. І що ми не з Росії.

– Саме про ці подорожі книга, яку ти зараз презентуєш?

– Так, вона про подорожі. Мені просто нема спокою. Я швидко купую квиток, а уже потім думаю, де ми будемо жити, чи є гроші. Головне, що є квиток, це уже моделює певну частину майбутнього. В тебе є дата, коли ти перебуватимеш в іншому місці Землі. І справді, складається так, що все сходиться.

– Ризиковано…

– Я насправді авантюристка. В мені домінує ген R7, який відповідає за авантюризм і пошук чогось нового. Недавно була на дуже розумному ток-шоу про генотип українців. Розповідали, що, виявляється, ми – найстаріші в Європі жінки, прародительки всіх європейських народів.

– То всі українки такі авантюристки?

– Так. Бо ми чоловіків вибирали не найсильніших, які зуби всім вибили, а тих, які не переставали шукати вирішення нових проблем.

– Мама – авантюристка, а діти? Як переносять ці подорожі?

– Діти такі собі пристосуванці. Якщо їх привчаєш до такого стилю життя змалку, то вони спокійно звикають. Спочатку були страшні істерики. Дитина могла дві години лежати на підлозі машини і репетувати. Ну а ти їдеш і намагаєшся не думати, наприклад, концентруєшся на горах. Їдеш, їдеш… А коли ми уже приїхали туди, де зупинялись, випрали і виставили сушити дитячі крісла з авто, то малі сідали у них і кричали «Мама! Давай їдемо далі!». Вони нормально живуть в наметах, їм цікаво їсти біля вогнища. Не варто чекати, поки тобі вже 37 і ти не можеш обійтись без душу і лосьйону для тіла. Мені хочеться, щоб діти були максимально пластичними, щоб вони не були тепличними. Я дозволяю їм купатися в калюжах, пральна машинка є – можна випрати. Намагаюсь створювати поменше табу. Рамки діяльності моїх дітей доволі широкі.

– У дитсадку, мабуть, такого не дозволяють…

– Мабуть, хоча молодшій Каї садочок дуже сподобався. Звичайний дитсадок, державний, де я попереджаю виховательок, що мої діти не розмовляють російською і не розуміють її. І прошу до них звертатись не суржиком, а рідною мовою.

 

Довідка «ВЗ»

Ірена Карпа – українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча. З 1999 р. – солістка гурту «Фактично самі», пізніше – гурту QARPA. Перша книга «Знес Паленого» опублікована у 2000 р. Володарка гран-прі міжнародного конкурсу молодих письменників «Гранослов» (1999) та премії «Best Ukrainian Awards-2006» (номінація «наймодніша письменниця», 2006). Працювала телеведучою на MTV, ICTV та Інтері у 2005-2008 рр. 17 травня 2008 року одружилася з київським журналістом і письменником Антоном Фрідляндом. Розлучившись з ним восени 2009 р., вдруге вийшла заміж за американського фінансиста Нормана Пола Генсена. 17 серпня 2010 р. у них народилася донька, яку назвали тибетським ім’ям Корена-Джіа. 30 липня 2011 року в Барселоні народила другу доньку Каю.

 

 

Автор: Віра Холодна

 

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under "Qarpa", Карпа Ірена

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s