Марія Матіос: Новий роман – ще одна моя мандрівка в українські історичні пекла

12 вересня 2013 р.

Марія Матіос: «Новий роман – ще одна моя мандрівка в українські історичні пекла»

 

 

Ексклюзивне інтерв’ю з письменницею і народним депутатом про «Черевички Божої Матері», намір «зважити» культурні законопроекти і прості речі, які об’єднують Україну

Марії Матіос найкраще відпочивається і пишеться в рідних Карпатах. І цього літа мала намір надихатися гірським повітрям, «виговоритися на папері», помандрувати на хутір, де народилася, а головне – дописати нову повість, щоб восени традиційно приїхати з батьками до Львова її презентувати. Але склалося інакше: це літо забрало в письменниці батька, тому Марія Матіос провела його у своїх Розтоках із рідними. Але на Форум видавців у Львові письменниця приїде. З новою книжкою, написаною слізьми.

– Пані Маріє, у Львові висять сіті-лайти з рекламою вашого нового роману – «Черевички Божої Матері», який буде презентовано в рамках ХХ Форуму видавців. Що це за книга, наскільки впізнаваним у ній є фірмовий матіосівський стиль?

– Це вже третій досвід із видавництвом «Піраміда». 2008 року вперше в Україні на білбордах була обкладинка «Москалиці». Тоді це помітила навіть львівська прокуратура, яка миттєво відреагувала на рекламу, приписавши нам із видавництвом «заподіяння збитків міському бюджетові». 2010 року також були сіті-лайти з рекламою моїх «Вирваних сторінок з автобіографії». Тоді вже Генеральна прокуратура за намовою комуніста Цибенка давала «цеу» правоохоронцям вилучити книжку. І львівські прокурори блискавично почали доводити, що український П’ємонт – це вам не Європа. Сподіваюся, на цей раз їм не спаде на думку доводити постулат, що Бог любить трійцю. Було би добре, якби в Україні зародилася традиція рекламувати книжку, а не тільки повсюдний гламур. А щодо стилю, то він той самий, матіосівський. У мене іншого поки що немає.

– Наскільки робота у Верховній Раді вплинула на ваше письмо?

– Ніяк не вплинула, бо на своїх персонажів я дивлюся крізь призму правди, а не політики. Ніколи не використовувала робочого часу на творчість, бо це неможливо. Це на кухні я можу одночасно крутити «крученики», варити борщ і місити тісто. А вникати у законопроекти, проблеми, з якими до мене звертаються люди, і писати книжку… не вмію. Пишу завжди під час відпусток.

Цю книгу я дописувала в місяць по татовій смерті. Саме тато допоміг мені завершити цю книгу вже звідтам, з-поза світів. Бо обіцяла йому за життя до вересня дописати її. І я це зробила. Ця книжка писана не буквами – слізьми. Це сльози втрати і туги… Але це і сльози вдячності, що тато десь видобував з мене, безсилої від сліз і відчаю, сили, щоб фактично заново вчитися натискати клавіші комп’ютера. Мене можуть зрозуміти тільки ті, хто пережив своє сирітство і хто звик слухати своїх батьків. Живих чи мертвих.

– Про що ця книга?

– Про людину на тлі критичного часу. Це ще одна моя мандрівка в українські історичні пекла. Нещадна мандрівка. Без ретуші і без лукавства. Вона жорстока. Така, як бувають одні люди до інших людей. Навіщо я так? Для того, щоб люди замислювалися над тим, ЩО роблять з іншими людьми. Але, на жаль, у мене як у письменника і як у людини немає відповіді, ЧОМУ люди так робили в тому часі, про який пишу. Так само, як немає відповіді, чому люди взагалі чинять смертельне зло іншим людям.

– Юрій Макаров в одній зі своїх колонок, намагаючись зрозуміти, чому наші письменники і видавці найбідніші у світі, ствердив, що «книжковий бізнес в Україні – не бізнес». Що й досі це сподвижництво, що в книговидання не вкладаються гроші, а отже, цей не-бізнес не приносить прибутку.

– Я теж думаю, що це подвижництво в умовах українського культурного гетто. Все українське сьогодні заблоковане. І все робиться для того, щоб не просто принизити чи потоптати все СВОЄ, а щоб не дати ПРАЦЮВАТИ національному продукту в національному просторі. Хоча… цей простір уже далеко не національний.

– На травневих парламентських слуханнях із розвитку українського книговидання ви заявили, що «сьогодні обговорення стану книг тотожне розмові про покійника». Чи були ці слухання результативними? І чи можна сподіватися, що в нинішньому парламенті буде прийнято закони, які захистять українську книжку, українських письменника і видавця?

– Як же вони можуть бути результативними, коли парламент двічі руками «регіоналів» відхиляв їх?! Ми (опозиція) всіма правдами-неправдами домоглися, щоби парламент таки проголосував за проведення цих слухань. У результаті видавці, письменники, громадськість поговорили самі з собою, бо законотворців у залі було як кіт наплакав.

– Так само непросто за нинішнього складу ВР прийняти ще один важливий законопроект – «Про політику національного примирення». Здається, ви вирішили оминути парламентський шлях і взялися реалізовувати цей проект самотужки. В Донецьку з неабияким розголосом показали «Націю», поставлену Івано-Франківським драмтеатром, потім організували проект «Дерево мого роду» для донецьких студентів і десятьом найкращим влаштували поїздку до Львова…

– Саме такі прості речі спроможні об’єднувати Україну, яка насправді не є такою роз’єднаною, якою б її хотіли бачити агенти неукраїнського впливу на всіх поверхах української влади. Думаю, на таких політиків не варто витрачати час і здоров’я, треба йти до людей. Навіть коли люди промовчать, то замисляться.

 

 

Автор: Тетяна Терен

 

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under Матіос Марія

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s