Василь Гацько: Під “Межигір’я” треба сходити один раз, але всім разом

10 вересня 2013 р.

Голова партії

Голова партії “Демократичний альянс” Василь Гацько: “Якщо не буде за що годувати сім’ю, українці полізуть у копанки, але на мітинги не підуть”

30-річний Василь Гацько витягує з ящика дві нові скляні чашки з логотипом своєї партії “ДемАльянс”. Ставить на стіл коробку з чорними передвиборними наліпками “Василь Гацько. Хто він?”. У ній різні чаї та кава. Дістає тарілку з бубликами та половинкою зефіру.

— Я більше чаї люблю, тому купую собі хороші, — усміхається й наливає окріп у чашку. Та лопається. — Це вперше таке трапляється.

Червоніє і швидко приносить ганчірки й туалетний папір. Витирає. Наливає в другу чашку — теж лопається. Приносить інші чашки. З ними все гаразд.

Офіс “Демократичного альянсу” — кімната на 15 кв. м у колишньому київському готелі “Театральний”. Платять 2,2 тис. грн оренди за місяць. Головна фішка інтер’єру — щити у формі дорожніх знаків: “Тут украв Ямукович”, “До покращеної дороги___км”. Весною після акції під резиденцією президента Гацько відсидів п’ять діб.

— Я виріс у шахтарському містечку в Луганській області, — розказує. — Потім приїхав в обласний центр і був вражений — вулиці освітлені, з крана тече гаряча вода. А в Києві — архітектура. Зрозумів, що світ не такий одноманітний, складається не лише з радянської плитки. А хто побував у Європі, навчався там, має бути  мотивований, щоб і Україну зробити інакшою. На жаль, у нас величезна кількість людей ніколи не виїжджали за межі своєї області. Звикли до цього безладу.

Яким бачите план змін у країні?

— Перше завдання — винищення корупції. Це колосальний ресурс для змін. Узяти лише сферу держзакупівель — 360 мільярдів гривень на рік. Кажуть, від 30 до 60 відсотків цієї суми розкрадають. Якби запустили нормальні прозорі тендери, закуповували за ринковою ціною, мали б додатково 150-200 мільярдів гривень — на дороги, транспорт, житлово-комунальне господарство.

Була в нас акція під “Нафтогазом” і спроба зупиняти корупцію через тендери. Тоді влада закрила документацію. А згодом усі держпідприємства вивела з тендерного законодавства. Тепер немає будь-якого контролю.

Ми системно відстежуємо журналістські розслідування, звертаємося до прокуратури із заявами про злочини. Отримуємо банальні відписки. Але, крім нас, в Україні й цього ніхто не робить. Ми запустили кампанію “Стоп свавіллю в паспортних столах”. При виготовленні закордонного паспорта незаконно здирають 300-500 гривень.

А реальна законна ціна 170.

— Так, і нам вдалося донести це до людей. Українці читають у документі “добровільна пожертва” і все одно платять.

Скільки треба років, аби перевести країну в іншу якість?

— Для початку потрібна інша влада. Змінити її можна через вибори. До 2015 року маємо підготувати підґрунтя для висунення єдиного кандидата. Повинні змусити опозицію визначитися.

Яким чином?

— Громадські активісти мають публічно тиснути на лідерів опозиції. Якщо не буде єдиного кандидата, шанси на перемогу мінімальні. Але ми не маємо права дати Януковичу вдруге стати президентом. Треба їхати на Схід, Південь і говорити з людьми — там нічого не знають ні про “сім’ю”, ні про “Межигір’я”. Опозиціонери цим не займаються, бо розуміють: їх можуть побити чи вбити бандити, найняті владою. А ми не боїмося вулиці. Коли нас саджали, на нашу підтримку виходили ще більше людей.

Українці незадоволені владою, однак майже не виступають проти неї. Чому?

— Нашим людям бракує відповідальності — за себе, родину, будинок, вулицю, країну. Більшість створили для себе зону комфорту — квартира, робота, де вони оточені такими ж, як самі. Не думають, що за кутом їх може перестріти син якогось депутата і зіб’є чи зґвалтує. Аби відстояти інтереси, треба напружуватися.

Є інший бік медалі. Люди шукають, за ким піти — і не бачать. З альтернативою в нас великі проблеми. У Кличка, Яценюка й Тягнибока не бачу самопожертви, якої вони вимагають від інших.

От опозиція має кандидата у президенти Юлію Тимошенко. Як її звільнити? Депутатський корпус “Батьківщини” — від парламенту до сільрад — нараховує кілька десятків тисяч людей. Це армія невеликої європейської країни. Якщо вони поселяться під “Межигір’ям”, Тимошенко звільнять миттєво. А Яценюк із Турчиновим максимум, що роблять: ходять побідкатися на фуршети в дипломатичні представництва. Арсеній Петрович відпочиває за кордоном, фотографує свій оголений торс.

Де межа терпіння людей?

— Якщо не буде за що годувати сім’ю, українці полізуть у копанки, але на мітинги не підуть. Візьміть 1990-ті. Більшість людей не отримували нічого. Однак навіть це не спричинило вибуху.

У розвинених країнах начебто все гаразд, однак люди виходять на вулицю — хочуть більше свободи, рівних прав і можливостей. Певне тому Янукович не дає народу краще зажити, бо знає: бунтують ті, кому є що втрачати. Хоча, можливо, ним керує банальна жадоба заволодіти всім. Тепер ще діє страх втратити награбоване.

Яку перспективу бачать українці?

— Ми — короткозорі. Нам треба вчитися планувати своє майбутнє.

У мене в будинку 2009 року створили об’єднання співвласників. Забудовник через суд одразу його ліквідував. За підробленими документами почали забирати в людей квартири. Досі судимося. Але ми вимагаємо не просто нижчих тарифів. Хочемо створити образ ідеального будинку. Збираємося у дворі, плануємо. У багатьох це викликає величезне здивування. Адже декілька поколінь українців жили за планом, який їм спускали згори. Самі планувати не звикли.

Я пропоную: давайте створимо територіальну громаду у вашому селі не тільки для того, щоб зупинити вирубку лісу, а й спланувати розвиток вашої території. Подивимося, які ресурси є, як їх можна використати. Для українців така самоорганізація — це ступор. Люди просто очікують, що все буде добре. Але і це вже непогано. Чітке бачення картини з’явиться пізніше.

Експерти говорять: щоб влада злякалася, у Києві повинні зібратися 100 тисяч людей.

— Я в другий Майдан не вірю. Подібне трапляється раз на довгий період. Треба шукати новий формат. От Янукович боїться, коли до зони його комфорту наближаються люди. Не думаю, що кожен день потрібно ходити під “Межигір’я”. Треба піти туди один раз, але всім разом.

432 тисячі гривень задекларував Василь Гацько за 2011 рік. Із них 54,5 тис. — гроші за проведені тренінги. У власності родини є дві квартири — на 86 та 35 кв. м.

Позичив у тещі 10 тисяч доларів

Василь Гацько народився в селищі Южна Ломоватка міста Брянка Луганської області. Був чемпіоном області з боксу.

— Коли мені було півтора року, батькові на шахті перебило хребет. Він був надзвичайно сильною людиною. Більше не ходив, але в інвалідному візку тренував дитячу футбольну команду. Вона ставала призером місцевих змагань. 2005 року помер.

1999-го Василь Гацько приїхав до Києва вчитися в Національному економічному університеті. Познайомився там із майбутньою дружиною Мариною, яка народила синів — 4-річного Ярослава та 12-місячного Яромира. Зараз вона співвласник дитячого садка “Пан Пух”.

— Коли старшого сина треба було віддавати в садок, з’ясувалося — нема куди. Скинулися з двома родинами по 10 тисяч доларів. Ми гроші позичили в тещі. Поки ще не віддали, — розказує Гацько.

2007 року стажувався в Європарламенті в Брюсселі та Страсбурзі. Очолює зареєстровану торік партію “Демократичний альянс”. 2012-го балотувався до Верховної Ради самовисуванцем у столичному окрузі №211. Посів шосте місце з 2,2 тис. голосів. Переміг Сергій Терьохін із “Батьківщини”.

 
Автор: Оксана ПЕРЕВОЗНА, Ольга МОСКАЛЮК

 

 

Джерело:  “Газета по-українськи” №1620

Залишити коментар

Filed under Гацько Василь

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s