Ірена Карпа: Почув українську – і вже боїться курити мені в лице

16 березня 2013 р.

Ірена Карпа прийшла на прес-конференцію з донькою Корою

 

Громадський рух “Не будь байдужим!” уже третій рік поспіль вручає антипремію “Гнилий кабак” тим закладам харчування, які вперто відмовляються обслуговувати споживачів українською мовою. Позаторік цієї премії удостоїлося кафе “Шоколадниця”, потім KOFEiN, а тепер перев’язаного стрічкою гнилого кабака при телекамерах автивісти вручили ресторану японської кухні “Муракамі”. Кажуть, книги відгуків цієї мережі рясніють скаргами на неповагу до україномовних відвідувачів.

Соратниця руху співачка і письменниця Ірена Карпа вважає, що це кращий спосіб спонукати українізуватися, ніж скарги у книзі споживача.

На скільки дієво таким способом привертати увагу до дискримінації?

– Негативні премії дають більший поштовх, ніж позитивні. Їх не гребтиме, якщо вони не отримають калини в рамочці, а з гнилим кабаком, може, замисляться. Добре, що рух “Не будь байдужим!” переймається бізнесом, але вони не подумали про бідолашних проституток і кримінальних елементів. Як Винниченко сказав: коли от ці люди заговорять українською, це буде означати, що мова таки жива. У мене ідея прийшла, що, може, якийсь шансончик написати українською, нарешті потрапити у формат найбільш слуханого радіо, щоб же ж душа у правильних людей розгорнулась і звернулась.

А самі часто воюєте з примусовою російською в обслуговуванні?

– Мені щастить. Зі мною у сфері обслуговування переходять на українську мову. Але все-одно в них там в меню буде “піво” через “і”, і це не з анекдоту. Буде така купа помилок. Це так смішно, що дорослі люди, начебто в школу всі ходили, диктанти писали, а пишуть в меню дуже неграмотно.

“Я не понимаю украинского языка”. “Нічого, вивчиш”.

Думаю, що я така не одна. Коли прошу навіть не “зупу”, а суп із гарбуза, на мене круглими очима, у людини починає наростати когнітивний дисонанс, а потім я її вбиваю: “і фреш з селери”. На цьому офіціанти, як правило, впадають в ступор і не розуміють, що селера – це не “salary”, а “сєльдєрєй”. Самостійно українізувати меню дуже важко. Простіше вже сказати: “Мені номер 43 і 65, і будь ласка, не сильно просмажуйте”.

Я в душі просвітник, я за те, що людей треба якось напружувати для того, щоб вони таки далі розвивалися. Тому можна і підкреслено українською говорити. Досвід показує, що, наприклад, в Одесі дуже гарно переходять на українську мову, причому самі собою починають пишатися люди: “Ух ти, круто. Я виявляється, ще й цю мову знаю”. Їм треба дякувати і робити компліменти. Бо коли конфлікт – нічого не виходить, а коли говорити повільно, як для дітей, вдумливо, шукати якісь правильні слова, контексти підбирати – всі все чудово починають розуміти.

Знаєте, як колись Саша Кольцова (співачка україномовного гурту “Крихітка”, росіянка, – Gazeta.ua) відповілала одній пафосній журналістці, яка казала “Я не понимаю украинского языка”? – “Нічого, вивчиш. Рано чи пізно з тобою це станеться також”.

Я переїхала до Києва у 1998 році. Мені ще в той час казали: “Ви що, з села?” “Так, – відповідала я. – А ти хіба ні?”. У всіх у нас є родичі в селі. Чого тут соромитись?

Зараз зовсім інша ситуація. Коли починаєш говорити українською мовою, тобі кажуть: “Ты шо, из этих, из интеллигентов?” Акценти таки змістилися. Навіть якщо говориш більш-менш нейтральною мовою, навіть не літературною (я не прихильник пуризму), це сприймається, що ти така панянка, дуже високомірна, і відразу у водія рука тягнеться шансон скрутити, і він уже готовий до того, що ти попросиш його не курити тобі в лице. Українська мова для пацанчика — це ніби наші панські захцянки, щоб пацанчик уже не робив “ффф” тобі своєю Прімою Люкс прямо в лице.

Нянь ми всіх видресирували – з суржика вони перейшли на дуже гарну українську.

Тому тенденція позитивна у нас спостерігається. Більше того, я от нещодавно з Індії повернулася, там сприймають так: “Та невже? Ви з України? Я чую українську мову?” – ніби українська – це щось настільки екзотичне, не мова багатомільйонної країни, а начебто санскрит, і я на ньому шарю. Що ж, людей приємно дивувати. Це справа хорошої карми.

– Ваші діти не губляться в багатомовності?

У мене діти російської мови не розуміють. Вони на неї якось навіть не реагують. Вдома є англійська. Нянь ми всіх видресирували – з суржика вони перейшли на дуже гарну українську. І вже навіть мої друзі дивуються: де ти взяла таких нянь? Нічого, кадри насправді підучуються чудово. Правда, деколи в Кори поскакує “краватка”, і я розумію, що вона не про одяг говорить, а все-таки по ліжечко. Тобто, няні, поки ви їх не бачите, такі диверсії можуть влаштовувати.

 

Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА

Джерело: Gazeta.ua

Залишити коментар

Filed under "Qarpa", Карпа Ірена

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s