Бруно Ферреро: Якщо ви послухаєте дітей, то почуєте історії з Євангелія

14 лютого 2013 р.

Бруно Ферреро
Італійський монах-селезіянин Бруно Ферреро, автор славнозвісних “Коротких історій для душі” розповів про те, що не знецінюються

Минулого року отець Ферреро, який присвятив своє життя християнському вихованню молоді, вперше побував в Україні, відвідав Львів під час Форуму видавців й презентував свої нові видання. А окрім того зустрівся з молоддю у храмі святих апостолів Петра і Павла й поспілкувався з кореспондентом Львівських новин онлайн.

 

— Отче Ферреро, а чим для Вас є родина?

— Це чудова нагода для зросту. Саме у родині людина навчається пізнавати одна одну, навчається ставати кращою.

Родинне життя розширює горизонти та дає нові перспективи. Воно збільшує індивідуальні можливості, допомагає долати труднощі та вирішувати проблеми. Родина робить людину сильнішою, кращою, мудрішою. Людина стає “більшою мірою сама собою”.

Сім’я — це інтенсивна цілодобова програма міжперсонального “підвищення кваліфікації”, де люди на досвіді вивчають найважливіші в житті істини.

 

— Розкажіть про ваші твори — “Короткі історії для душі”. На що вони схожі, з чим їх можна порівняти?

— Вони схожі на спів цвіркуна у місті. Варт лишень на хвилинку дослухатись до тих голосів, на які ми перестали звертати увагу. Це ті голоси і ті пісні, що звучать у нас всередині та співають про блакитне небо і чисте повітря, про сни, про те, як б’ється серце, про потребу у близькій людині, про спільний сміх і плач, про взаємний потиск рук, про дивовижну любов і доброту Бога, який прийшов у світ і просить, аби ми дозволили Йому порятувати нас.

 

— Кому Ви адресуєте свої твори?

— Насамперед скажу, що я здивований увагою до них! Чесно кажучи, ніколи не претендував на те, щоб вони були якимось літературним здобутком. Книжки були написані для того, щоб допомогти батькам, які мають сьогодні найважчу місію — доносити істину в людські душі. Також дуже важливо, щоб діти, молодь, до нас, старших, дослухалася. Не можна, щоб вони нудьгувати. Бо тоді ти назавжди втратиш їх.

От проведемо експеримент: ви почнете розповідати історію й усі діти, які були поблизу, прибіжать вас послухати. Історія може бути про будь-що, наприклад про Червону Шапочку. Сюжет тільки треба змінити. Сказати отак: “Коли Червона Шапочка побачила Вовка, то витягла револьвера і застрелила його”. Дітям такі історії дуже подобаються! Бо сплутати Вовка з Бабцею — це теж саме, що переплутати Софі Лорен і вантажівку. Насправді сам процес розповіді вартує більше, аніж сама історія. Це щирий, приємний спосіб спілкування.

 

— Тобто історії написані і для дорослих, і для дітей?

— Звичайно. Вони покликані подарувати, передати щось для їхнього внутрішнього світу. Інакше вони будуть порожніми.
Ми можемо виховувати їхню уяву, фантазію. Найкращий спосіб — бути вихователями. Ісус, на закінчення кожної притчі, ніколи не пояснював історію, але завжди казав: “Хто має вуха – нехай слухає”. Це означало волю людини. Кожна історія, як маленьке зернятко. Вона сіється в особу, а потім в ній розростає. Власне, воно і підживлює уяву. Те, що є неможливим, якраз у притчі стає реальним.

Євангелія складається з розповідей. Якісь роздуми дуже часто є насадженими. Якщо просто давати вказівки чи наказувати, це не буде збагачувати людину. Натомість історія, притча – вона привертає увагу. І це найважливіше. Оповідка може змінити людину.

 

— А що ви б хотіли донести до українських батьків?

— Мій батько завжди казав: “Ми зможемо виправити усе, що б не трапилося”. Важливо, коли тато може захистити й підбадьорити. У книжці “Ваші діти мають лише вас. Тільки виховання може змінити світ”, йдеться про десять заповідей батька. Перша з них — тато має любити маму. Неможливо бути батьком “з відчуття обов’язку”. Він є прикладом, хоче він того, а чи ні. Важливо, щоб діти зрозуміли — у сім’ї немає покоївок. Всі мають працювати злагоджено, це командна гра!

А для мам дав би іншу пораду — не дозволяйте робити із себе килимка. З часом усі витиратимуть об нього ноги. Тому родини мають розвивати свою цінність — увагу в сім’ї до кожної деталі у стосунках.

Важливо пам’ятати, що свічку можна запалити лише іншою свічкою, котра горить. У епоху Середньовіччя була оповідка про юнака, котрий вивчив все про своє ремесло – ковальство. Коли він відчув, що достатньо уже навчився, то пішов у найми до сеньйора. Але так нічого і не зміг зробити! Він все знав про ковальство, але не вмів єдиного — запалювати вогонь. Так і нині не вміють запалювати вогонь. А Ісус в Євангелії казав, що прийшов запалити вогонь.

Згодом архангел Гавриїл, спустився на землю й побачив, що весь світ перебуває у темряві. Лише в Єрусалимі палав маленький вогник. На це Ісус відповів: “Це мої учні з моєю матір’ю тримають запалений вогонь. Це і є мій план. Поступово вогонь пошириться і весь світ палатиме”. Власне, у тому завдання. Вогонь, що палає, треба передати іншим. Сьогодні світ переповнений “загашеною” молоддю. Вона знає все про комп’ютери, але всередині — пусті.

Тому я і пропоную історії, які будуть корисними катехитам, батькам, вихователям. Набагато легше писати історії, які будуть кумедними. А притчі, що будуть повчальними — оце важче.

 

— Минулого року ви побували в Україні…

— Я вражений молодістю вашої країни, віком людей на вулицях. Тут багато молоді! Скажімо, якщо ви приїдете в Турин, то молодь, яку ви побачите, матиме по 80 років! (Сміється). Насправді італійське суспільство дуже постаріло. Впав рівень народжуваності. Ця криза триває роки, але зараз ми бачимо надворі її наслідки. Італійці зараз потребують доглядальниць, є самотніми. А у вас інша проблема — багато дітей. І власне це — просто прекрасно. Коли є багато молоді, то ви маєте велику перспективу для зростання.

По дорозі до Львова я помітив дуже багато соняшників. Для мене вони — як джерело натхнення. Наприклад, на одному полі я звернув увагу, що всі соняшники обернені в один бік. І лишень один — в протилежний. Я його запитав: “Ти не віруючий”? А він відповів: “Ні, мені просто защемило шию”.

 

— Ви розповідали, що італійське суспільство дуже постаріло. А як із цінностями?

— Українці мають багато того, що італійці, на жаль, втратили. Це глибока віра, почуття поваги до релігії. Але, зважаючи на рух світу, з острахом можу уявити, що скоро і сюди дійде та байдужість. Думаю, що потрібно завжди комунікувати. Задля людського тепла. На жаль, дуже часто ми не слухаємо одне одного. А від цього і всі зміни.

Психологи кажуть, що чоловік слухає жінку перші 17 секунд. Те ж саме і жінка. Батьки завжди говорять, але взагалі не вислуховують власних дітей! Тому молодь починає спілкуватися короткими фразами, жаргоном, що зрозумілий лише їй. До прикладу, максимальна планка для того, щоб висловити задоволення — це фраза “Вау!”. Вона пасує до всього і є наочним процесом змін цінностей народу.

 

— А Ви описуєте себе у власних творах?

— Коли пишу, то вкладаю свій досвід. Неможливо написати твір, не вклавши у нього себе. Оповідач завжди є в історії. І якщо історії часто переказувати — з часом зміст зміниться, залежно від оповідача.

У моїх творах багато випадків, які були під час катихизації в школі. Скажімо, коли я навчався, був один хлопчик. Він завжди носив у кишенях дві хустинки. Вихователька запитала його, навіщо це. А він відповів: “Одна для носа, а інша — щоб витирати очі тим, хто плаче”. Після такого можна запитати будь-кого: “А ти носиш дві хустинки?”.

А ось інша історія — один старий чоловік важко захворів і священик прийшов його навідати. Увійшовши до кімнати хворого, він побачив біля ліжка порожнє крісло і запитав, для чого воно тут стоїть. Хворий відповів: “Я уявляю собі, що в цьому кріслі сидить Ісус. Перед ти, як ви прийшли, я, власне, розмовляв із Ним. Довгі роки молитва була для мене дуже важливою справою, аж доки один приятель не пояснив мені, що вона полягає у розмові з Ісусом. І тепер я собі уявляю, що Ісус сидить переді мною, я говорю до Нього та слухаю”.

Через кілька днів донька того чоловіка прийшла до священика і сказала, що її батько помер. Вона розповіла: “Я залишила його самого тільки на дві години. Коли повернулася, він був уже мертвий. Лежав, схиливши голову на порожнє крісло, яке завжди стояло біля ліжка”. І я би хотів, щоб усі знали: “Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога”.

 

— Коли ми можемо очікувати на Ваш наступний візит до України, зокрема Львова?

— Коли мене запросять. Хоча з 3 по 10 квітня в Україні будуть зустрічати мощі святого Івана Боско, відомого монаха-селезіянина. Можливо, буду в Україні тоді. Або у 2015-му, коли виповниться 200 років з дня народження святого Боско.

У всякому разі, всім українцям слід пам’ятати, що нову країну не будують політики в Києві. Нова Україна народжується з праці, яку роблять сім’ї — вчителі, кожна людина, усі ті, що живуть духом. Це те майбутнє, яке я бажаю Україні.

 

Автор: Юлія Галущак

Фото credo-ua.org

 

Джерело: Львівські новини

Залишити коментар

Filed under Ферреро Бруно

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s