Жестами про кіно: Мирослав Слабошпицький розповів, як зніматиме нову «безмовну» стрічку і чому для неї вже виділено сторінку в українській кіноісторії

23 січня 2013 р.

Мирослав Слабошпицький — один із небагатьох українських режисерів, що не боїться вилізти з власного панцира. Його роботи брали участь у 27 фестивалях у 17 країнах світу. У 2009–му — на той час уперше за останні сім років — український фільм потрапив на конкурс «Берлінале». І це була короткометражка Слабошпицького «Діагноз». Наступного року режисера радо зустріли на Берлінському кінофестивалі з фільмом «Глухота». Останнім надбанням Мирослава стала тріумфальна перемога на кінофестивалі у Локарно в 2012–му, звідки він привіз «Срібного леопарда» за фільм «Ядерні відходи» — коротку історію про кохання у чорнобильській зоні. Наступним підкореним олімпом може стати цьогорічний Роттердамський кінофестиваль: «Ядерні відходи» потрапили до конкурсної короткометражної програми кінофестивалю у секцію «Спектрум». Кінофорум стартує 23 січня у Нідерландах. Проте кожен солдат мріє стати генералом: у планах режисера — повний метр. Нещодавно він розпочав роботу над повнометражною художньою стрічкою під назвою «Плем’я». «Добро» на виробництво дало не лише Державне агентство з питань кіно, а й Фонд Хуберта Белса Роттердамського кінофестивалю. Ця організація займається підтримкою кіно країн, що розвиваються. У 2010 році фонд затвердив проект «Племені» та надав режисерові грант для роботи над стрічкою. ?Дія фільму відбуватиметься в інтернаті для глухих, а головними героями стануть школярі–випускники, що спілкуватимуться мовою жестів.

 

«Грант Фонду Хуберта Белса — це знак якості»

— Мирославе, розкажіть про майбутній фільм. Як виник задум?

— У мене є короткометражний фільм під назвою «Глухота», знятий повністю жестовою мовою за участі глухих акторів. Окрім Берліна, він об’їздив багато місць, навіть в Антарктиді побував. Власне, в Берліні я вперше сказав, що напевно зроблю повнометражний фільм на цю тему.

— Якого роду підтримку надає Фонд Хуберта Белса?

— Грант фонду — це хоч і зовсім невеликі гроші, та водночас це і певний знак якості. Підтримка Фонду Хубрета Белса дала мені змогу розпочати роботу над сценарієм. Цей фонд узагалі є першим, хто надає підтримку, старт, аби проект розвивався далі. Вони таким чином підтримали багатьох режисерів, які зараз мають відзнаки кінофестивалів у Канні та Берліні. Але це режисери з країн Азії, Африки, Латинської Америки, деяких молодих демократій на теренах екс–СРСР, Східної Європи. Скажімо, росіяни не можуть брати у цього фонду гроші, тому що Росія — заможна держава.

— На якому етапі перебуває зараз стрічка?

— Триває активна фаза підготовки. Взагалі робота над сценарієм тривала протягом 2010—2011 років. Потім «Плем’я» включили до державної програми виробництва та розповсю­дження фільмів на 2012—13 рік. Взагалі, українське кіно, окрім дебютів, фінансується державою лише на 50 відсотків — такий закон. На жаль, тоді компанія, з якою ми запланували співпрацю, не змогла знайти свою частину фінансів. Наразі питання владнали, працюємо з Валентином Васяновичем, (компанія «Гармата–фільм»). Також співпрацюємо з Фондом Ріната Ахметова «Майбутнє України», вони надали нам грант. Маємо тісний контакт iз «глухими ком’юніті» (інтернет–спільноти), готуємось до зйомок, організовуємо кастинги, шукаємо натуру. Дія стрічки розпочинається 1 вересня, а закінчується взимку. Відповідно, ми сподіваємося, що до часу безпосередніх зйомок вже надійде державне фінансування.

«Коли я писав сценарій, усвідомлював, що все мусить бути ясно без слів»

— У «Глухоті» ви торкаєтесь теми непростого життя дітей з інтернату для глухих. «Плем’я» буде продовженням чи це інша історія?

— У каталозі Роттердамського кінофестивалю, коли «Глухоту» показували в програмі «Спектрум» у 2011 році, в анотації до стрічки було написано, що режисер отримав грант Фонду Хуберта Белса на фільм про той самий інтернат. Це насправді не зовсім так. «Плем’я» певною мірою буде продовженням естетики і головне — продовженням експерименту, який виявився успішним. Хочеться розказати історію самою лише мовою жестів, там не буде слів, там не буде субтитрів.

— Як же тоді можна буде його зрозуміти?

— От і мені цікаво — як… (сміється). Власне, у цьому полягає основне завдання. Мені цікаво в репетиційному періоді програти деякі сцени для того, щоб подивитись, наскільки це є зрозумілим без слів. Від самого початку, коли я писав сценарій, усвідомлював, що все мусить бути ясно без слів, відповідно, я робив якісь ситуації архетипічні та зрозумілі. Але все–таки ще хочемо програти з акторами, аби більше вдосконалити жести, достеменно розуміти, адже в мові глухих, як і в будь–якій іншій, є синоніми. Це дуже амбіційний проект і залежить від художнього результату. Думаю, він має шанси залишитись в історії кіно, тому що такого ніхто досі не робив.

— Уже мали змогу подивитись на зйомку в тиші, так би мовити? Заручались чиєюсь підтримкою, консультацією стосовно такого делікатного питання?

— Ще під час зйомок «Глухоти» я продивився понад 400 хлопців і дівчат із вадами слуху, тому якесь уявлення маю. Пам’ятаю, ми зробили закритий показ цієї короткометражки в Києві в культурному центрі УТОГ (Українське товариство глухих). Власне, члени цього культурного центру і були тоді суддями. Знаєте, це така слизька територія, коли ти робиш фільм про подібні меншини. Це дуже важко. Вони з пересторогою ставляться до таких історій, щоб їх якось не принизили, не образили. Але фільм в УТОГ сприйняли чудово, були теплі відгуки. Звісно, співпрацюю з багатьма консультантами, директорами спеціальних шкіл, з тим же УТОГ. Нас консультують сурдопедагоги і самі люди з вадами слуху. Оголошення про кастинг висять на форумах Азербайджану, Москви, Петербурга, Києва тощо. Ми отримуємо резюме та фотографії, кількість людей, що претендують на ролі, росте, і це радує.

«Плем’я» однаково дивитимуться в Україні, Росії й Америці»

— У ЗМІ зустрічається інформація, що фільм створюватиметься у копродукії з Нідерландами…

— Це не зовсім так. Формально фонд Хуберта Белса — нідерландський, але це не є копродукція.

— Вже маєте якісь плани щодо участі у фестивалях та європейського прокату?

— Авжеж, ми плануємо європейський прокат. Тут така штука — всі ненавидять субтитри (сміється), а це фільм без субтитрів, його однаково дивитимуться в Україні, Росії й Америці. Хіба що глухі можуть щось помітити, бо насправді ж глухі говорять різними мовами: українською, англійською тощо. Тому я б сказав, що це здебільшого — фільм–пантоміма. Безвідповідально було б зараз казати, що ми будемо на такому–то фестивалі. Бо, власне, сам фестиваль вирішує це питання і формує програму. Попередні мої фільми були лише на фестивалях класу А, і, звичайно, сподіваємося стартувати з подібного фестивалю.

Ганна Дацюк, Україна Молода

Джерело: Артвертеп

Залишити коментар

Filed under Слабошпицький Мирослав

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s