Ірена Карпа: Я – не “жєнщіна-одуван”

12 березня 2012р.

 

Власне, „Вікіпедія” визначає Ірену Карпу трьома дефініціями: письменниця, співачка, журналістка. Що додати? „Комсомолка, спортсменка, красавица”? Точно що не перше, бо „совок”, за власними словами, Карпа ненавидить. Спортсменка? Скоріше так, ніж ні. З огляду, принаймні, на її карколомні пригоди і шалені мандри. „Красавица”? Скажімо так: вона буває дуже різною.

Вона, безумовно, не позбавлена акторського таланту. (Це з приводу її здатності приміряти на себе різні личини, і не лише під прицілом фотокамери). Розумна і провокативна, несподівана і неформатна. Друкується з 20-річного віку, себто з року 2000-го. Перші книжки, про які заговорили в пресі – „50 хвилин трави”, „Фройд би плакав”, „Перламутрове порно” вийшли у 2004-2005 рр. Останній роман – „Піца „Гімалаї” – вийшов з друку минулоріч.

Зараз Карпа входить до п’ятірки найбільш затребуваних українських прозаїків. Поза тим – співає. Хоча, судячи з цього інтерв’ю, музику Карпа ставить на перше місце. Свого часу заснувала гурт „Фактично самі”, пізніше – гурт QARPA.

Після трудових звершень – пару слів про щастя особистого життя. Свій другий шлюб Карпа взяла з американцем Норманом Полом Генсеном, від якого народила двох доньок. Про дітей і чоловіка „Обозреватель” спитав вже на початку інтерв’ю, але яскрава поява Карпи в офісі „Обоза” зумовила таке перше питання:

– Я бачу, що епатажна і „хуліганіста” Карпа лишилась тою самою епатажною і „хуліганістою” Карпою?

– Тільки вже з двома дітьми. Так що хуліганів виходить троє. Плюс собака, який з нас найспокійніший.

– А дітки норовом – в маму?

– Ні, там все значно крутіше. Мама відпочиває.

– І все таки: Карпа і материнство – це як?

– Це чудово, бо є няні. Я не могла б весь час присвячувати тільки дітям. З повагою ставлюся до жінок, які свідомо обрали такий шлях, але це – велетенська робота. Для мене значно легше займатися кар’єрою, аніж весь час присвячувати дітям.

Я їх страшенно люблю, але це шалено втомлює. Так що допомагають або няні, або мама. Я все таки хочу бути для своїх дітей святом, а не кричати на них постійно. Це називається: не пошкодуй коштів для няні – зеконом на психоаналітикові у старшому віці.

– А якби грошей на нянь не було, тоді що – родина чи кар’єра?

– Мабуть, і те, і те. Та й зараз у мене няня – не щодня, буває, що ледь знаходжу хвилину, щоб позайматися фігнею – полазити по Фейсбуку і таке інше. Або написати щось потрібне. Плюс я ще й працюю – пишу статті… Я ж – не жєнщіна-одуван, яка займається собі творчістю, а чоловік в цей час наймає няню.

– Ви живете зараз на дві країни?

– В пропорціях тяжко сказати. За останній рік двічі по два місяці були в Іспанії – то я народжувала дитину, то ми втікали від зими. Але більше все таки в Україні. Тому мені смішно, коли я пишу якусь соціальну статтю, а в коментах – „ну да, легко из Флориды родину любить”… Насправді я в Америці рідко буваю, хіба що до чоловікових батьків їздимо.

– Давайте тепер про чоловіка. Ви казали, що 99 відсотків стосунків розривали самі. З першим шлюбом теж так було?

– Так.

– А з теперішнім? Чи це – на все життя?

– Що значить «на все життя»? Ми не знаємо, що з нами буде завтра. Свідомо я не планую змінювати чоловіка. Він мене влаштовує. І я сподіваюсь з ним зустріти старість, жити довго і щасливо й, бажано, померти в один день, бо я собі слабко уявляю, як я буду без нього… Я його дуже люблю і поважаю, правда, він мені не вірить…

– Чому?

– Ну, бо йому здається, що я така, знаєте… Мишка бігла, хвостиком махнула… Думає, що на довго мене не вистачить… А взагалі запорука нормального шлюбу у тому, щоб жити без страху, що тебе покинуть.

Тут, правда, не таке «безстрашшя», як у наших чоловіків, котрі в смердючих треніках сидять біля тєльмана, а ти давай котлети смаж і перевіряй дітям уроки, бо я такий прекрасний, і на тобі женився…

Це – одна з причин, чому я вийшла заміж за американця, людину заходу, а не за українця. Хоча – щоб нікого не образити – хочу сказати, що пішла така тенденція, що прогресивних чоловіків стає все більше.

Хоча неосовок ще є – 8 Марта, тюльпан-целофан і «мовчи, баба!» – причому це є навіть у молодих, двадцятирічних… Звідки воно у них взялося – не знаю.

– Жінки винні?

– Та ні, батьки. І ця держава, яка ностальгує за совком. Оці всі трендові СРСР-штуки: «Пролєтарская півная» і ще якась хрєнь. В Радянському Союзі була тільки одна класна річ – кабачкова ікра.

– А згущене молоко?

– Ну, воно не тільки в Радянському Союзі було. Як один мій знайомий про нього казав – «концентрована сперма сатани»…

Так що винна система, всі ці «Менти» і інші феесбешники, які рятують світ від терористів, і оце «давайте поплачемо і подрочимо на памятник Леніну» – фігня, що він вбив мільйон українців…

Дивна в нас країна, звісно. Карнавал якийсь… Хоча жила б в який-небудь спокійній Німеччині – ну і що там робити? Хіба що з нео-наці боротися. А тут є поле для діяльності. Звільняти моїх земляків й звільняти…

Бо хтось хоче бути козаком, а хтось – запхати голову навіть не в пісок, а в гній. «Діда мого їб*ли, і мене будуть їб*ти». А я не хочу, щоб українці так жили.

– З приводу «поля для діяльності». Карпа-борець за соціальну справедливість – це щось новеньке…

– Та ні, насправді, думаю, багато хто почав з 2004 року. Мене надихнув приклад української нації, яка показала, що вміє за себе постояти, причому ненасильницькими методами, і що має європейську складову. Це було дуже круто.

Я, зазвичай, страшний мізантроп, а тут якось прониклась і полюбила усіх. І тепер, коли бачу приклад невимовного жлобства, думаю: а як же Jesus? Як йому було помирати за всіх тих страшних занюханих людей, які його до того ж і ненавиділи?

Прекрасний приклад – Ісусик, ботхисаттва чи месія – це вже в залежності від релігії – приклад того, як заспокоїтися всередині себе і робити будь-які людинолюбні речі. Саджати квіти або писати смішну статтю (бо сміх – це йога), або закликати до ненасильницького спротиву, як це роблю я.

Я вірю, що в людях є добре, і я це розпалюю, і знаю, що це нерозривно пов’язане з нашою свободою, з неупослідженістю. Я пишу про це статті і книжки, і якщо поритися в них уважно, до можна докопатися і до таких речей, а не лише до сексу, матюків і описів наркотичних тріпів. (Так кажуть ті, хто мене не читав, але говорять, що Карпа – порнографістка і всяке таке…).

Соціальний посил у моїх книжках дуже сильний. В останній я описую речі на прикладі анексованого Тибету, там багато паралелей з диктатурою в Бірмі і сучасній Україні. І в той же час у мене є прекрасна лірична віддушина – моя музика. Вона про любов, про секс, про зміни свідомості, про звільнення – але це вже на індивідуальному рівні.

Все таки найпрекрасніше з того, що я в житті роблю, – це музика гурту QARPA.

– Чим надихаєтесь, коли пишете музику? Ну, крім ботхисаттви, звісно…

– Я зрозуміла, що всі мої найкращі пісні були написані у стані нещасливого кохання. Коли є прірва між нами і людиною, котра нам недоступна, ми її чимось весь час закидуємо – лєпєсткамі роз, поезіями, творами мистецтва… Думаю, що те, що я долучилася до цих пісень, вже говорить про те, що я прожила життя недаремно, і це, можливо, важить більше, ніж моя література чи громадська діяльність.

Хто має вуха, той почує…

…Коли тобі некомфортно, коли є внутрішній надлом – оцей стан душі притягує такі речі… Раз! – і все, і з’явилася пісня, і я не знаю, як вона з’явилася. Через мене Бог чи вища енергія, чи ефір щось пропускає… Слова – то таке… Римувати кожен ідіот може: „очі – ночі” і так далі… Але я щаслива, що змогла стати тією губкою, яка в себе всотує, а потім випускає – і це стосується і гурту „Фактично самі”, і гурту QARPA…

– Розкажіть про останній альбом. „And I made a man” – це про що?

– Це інтегральний альбом, який охопив багато років творчості. Багато життєвих періодів і ситуацій, різних кохань… Якщо проаналізувати, то там просто „Букет Молдавії” якийсь – цілий гарем чоловіків, яким присвячена та чи інша пісня, бо деякі ще десятирічної давнини.

Ніякого особливого значення в назві нема, з’явилась така фраза – „І я зробила чоловіка”, і все… Всі кажуть: „Ти, мабуть, це придумала, коли була вагітна”, але насправді це не так. До того ж, це не ми робимо дітей – діти робляться самі…

В цьому альбомі є пісні англійською, французькою, є навіть одна з італійською начиткою і одна з іспанською.

– Чудово, але якщо зараз в житті – тільки один актуальний чоловік, і про нещасливе кохання не йдеться, то звідки будете черпати натхнення?

– Нещасливі кохання завжди можна собі влаштувати. У Бреда Пітта закохатись, наприклад. Насправді чим об’єкт більш далеко, тим більше вас буде перти. Секс – лише компенсація нестачі творчого потенціалу. І навпаки. Якщо ти не маєш сексу – є всі можливості для творчого розвитку.

Це – сублімація, це – класика, це ще Карл Густав Юнг описав – дай йому, Боже, царствіє небесне…

– Повернемось до книжок. Що свіженького буде після „Піци „Гімалаї”?

– Почала писати нову книгу. Там такий масштабний задум – дай Бог мені справитись, там буде купа середньовічних трактатів, не знаю іще, де мені їх розкопати. Доведеться відновити свою кволу латину…

– І буде другий Ден Браун?

– Та Боже збав. Я ж все більше про любов і секс… Ні-ні, не буде ніякого детективу, будуть якісь пригоди. І дві сюжетні лінії: сучасна і давня… Це поки що все, що я можу розказати.

Є і друга книга – такий собі сіквел до „Добло і зло” – в основному, коротка форма: такі собі дитячі замальовки, є й купа всього іншого, що я планує викласти просто в Інтернеті. На паперову книжку воно ніби не тягне, а просто похєріть шкода…

– Повернемось до громадської діяльності. Зараз майданчиком для неї є ЗМІ, де друкуються ваші статті. Може, простіше піти в політику?

– Та ну що ви, мені моя карма дорога. Я в політику не піду, бо я, швидше, деструктор. Мені не подобається система, і я хочу її повалити. Але себе серед тих товстих дуп і жирних рях я не бачу абсолютно.

Наша задача, як громадян, кожну таку почвару просто змітати. І коли звільниться від них майданчик, може, і прийде хтось адекватніший. Як мінімум: хтось не такий нахабний, хто не буде намагатися все довкола спиздити і срати на голову, кричучи, що ти, мовляв, сука, дура і баба п’яна, як з Сашею Шевченко було (Карпа має на увазі інцидент між депутатом від ПР Колесніченко і лідеркою Femen– Авт.).

…От чим, до речі, добрі провокації – вони відразу змушують опонента продемонструвати своє справжнє лице. Єдине, проти чого я – так це проти провокацій зі зброєю, бо держава тільки на це і чекає. Щоб тебе переїхали танком, достатньо комусь кинути камінь.

Тож якщо ми візьмемо вила – вони візьмуть танки. Ненасильницький супротив має вищу ефективність. 2004 рік це дуже яскраво продемонстрував. Ми таку силу маємо, і моє завдання – як громадського діяча, не пов’язаного з жодною партією – це показати.

…До речі, смішно: як тільки ти проявляєш активність, за тобою відразу починають полювати різні партії…

– Справді?

– Ну так. Я і на Фейсбуці, і на своєму сайті вже написала: чуваки, я підтримую кожну вашу нормальну ініціативу, покликану повалити режим. Але як тільки якась скотина скаже, що я працюю на вас, вам буде непереливки. Отаким чином я змінаю з себе будь-яке гімно.

– Гімно ніколи не закінчуються, на жаль. У розвиток теми: а якщо тут і надалі пануватимуть „товсті дупи” і „жирні ряхи”, де житимуть ваші діти? У цій країні чи за кордоном?

– Я хочу, щоб мої діти жили в цій країні, але не при цій державі.

 

Джерело: “Обозреватель“, 11 березня 2012 року

 

Джерело: irenakarpa.com