Андрій Курков: Я етнічний росіянин і політичний українець

26 вересня 2007 р.

Андрій Курков є одним з найвідоміших європейських письменників, та на своїй батьківщині він ще й досі залишається “темною конячкою”. І хоч народився Курков у Росії, все ж таки вважає себе українцем. Потяг до писання у нього прокинувся ще у старших класах, і тепер він досяг у творчості небачених висот, адже є найбільш оплачуваним письменником на пострадянському просторі. Щоправда, лише за рахунок зарубіжних видань.

Твори Андрія Куркова вийшли у перекладах англійською, французькою, китайською та іншими мовами. Він – автор 12 романів і 5 книжок для дітей.
За його сценаріями поставлено понад 20 художніх фільмів. Курков є членом Національної спілки письменників, Спілки кінематографістів України, Європейської кіноакадемії та англійського ПЕН-клубу. Доволі часто саме його, а не наших державних мужів бажають першим побачити іноземні посли. Кореспондентові “УіЧ” вдалося поспілкуватися із цим знаменитим письменником.

Тож про походження, політику, письменництво, погрози та інші цікаві речі – в ексклюзивному інтерв’ю з Андрієм Курковим.

Мову треба знати генетично

– Ви народилися в Росії, а дитинство провели в Україні. Ким вважаєте себе за національністю?

– За походженням я є етнічним росіянином, а за громадянством, за належністю до держави – українцем. Тобто я етнічний росіянин і політичний українець.

– Ви доволі добре володієте українською мовою. Чому свої твори пишете російською?

– Тому що моє володіння українською обмежується розмовною і журналістською мовою. Літературна мова, в принципі, вимагає генетичного знання української мови, не тільки самої мови, а ще й ареальної мови. Тобто якщо пише Тарас Прохасько, то він пише закарпатською українською, якщо Марія Матіос – то буковинською українською… В мене ж немає ареалу, бо я виріс у російськомовному Києві. Вивчав українську мову як іноземну і стандартну, яка не містить у собі генетичних культурних знань та відчуття деталей, синонімів, омонімів й усього решта.

– Утім, ви подаєте матеріали в газети українською. Чи можна очікувати, що ви напишете україномовну книгу?

– Можуть бути казки українською мовою. Думаю, що на цьому рівні я спроможний щось зробити.

Політика, яка дратує

– У вас є багато творів на політичну тематику. Чим вона вас привабила?

– Вона не приваблива. Мене дратує політична ситуація в Україні всі останні шістнадцять років. Література для мене тут як ліки. Все, що мене дратує, перекладаю у літературу і начебто цього позбавляюся. Але насправді таких речей годі позбутися, бо наше суспільно-політичне життя постійно викидає нові порції отрути.

– Вважаєте себе політично активним громадянином?

– Ну, я би сказав, що я більше суспільно активний, ніж політично. Я не підтримую жодної політичної партії, я підтримую Україну як країну і, врешті-решт, нападаю на все, що заважає відбутися їй як європейській державі.

– Багато діячів культури беруть активну участь у передвиборчих перегонах, підтримуючи певні політичні сили. Як ви ставитесь до цього?

– Знаєте, я сам не жалкую, що підтримував Помаранчеву революцію, що провів три тижні разом з братами Капрановими біля Майдану і на ньому. Це нормально. Бувають моменти, коли треба і коли ти відчуваєш, що буде гірше, якщо ти цього не зробиш. Коли ситуація не катастрофічна, а люди підтримують якісь політичні партії, я вірю, що хтось із них це робить щиро, і вірю, що більшість із них це робить за гроші. Ну, і звичайно, що навіть за гроші можна обирати, кому служити, а кому ні.

– За кого голосуватимете на цьогорічних дострокових виборах?

– Я не голосуватиму на цих виборах, тому що буду у Норвегії на нафтовій платформі у Північному морі і не матиму такої можливості. Але якби віддавав свій голос, то за якусь маленьку партію, яка, можливо, себе скомпрометувала багато років тому, але не була активною останнім часом. Тобто за жодну з великих сил я б не голосував. Для мене існує три партії: “Партія регіонів”, “БЮТ” та “Наша Україна”, які є не ідеологічного характеру, а регіональні і бізнес-кланові. Моє ставлення до них сьогодні вже однакове. От, наприклад, мені доводиться воювати з головою Брусилівської райдержадміністрації Житомирської області Дейнекою Віктором, членом “Нашої України”, який вкрав у нашого села 120 гектарів землі, продавши її без згоди громади. Так що все! З підтримкою цих сил припинив.

“Не свій” в українській літературі

– Ви багато часу проводите за кордоном. Як там представлена українська література?

– Вона дуже швидко завойовує інтелектуальний ринок. Зокрема, українська книга має попит у Польщі. Тепер там краще знають українських письменників, ніж власних. Особливо молодь. Досить широко наша література представлена у Німеччині, і все частіше про неї пишуть у газетах. Буде дуже важко, безперечно, “пробитися” на англомовний ринок. Тому, що він головний, і там страшенно не люблять перекладати. Але думаю, що Центральна і Західна Європа відкриє для нас обійми, для них ми будемо існувати як окремий феномен.

– І ще про за кордон. Там ви доволі популярні, тоді як в Україні, на мій погляд, менше…

– Так, набагато менше.

– З чим це пов’язано і чи не дратує така ситуація?

– Ні, вона мене не дратує. Я до неї звик. Навіть отримував задоволення від того, що мене впізнавали на вулицях у Берліні, а потім, коли повернувся до Києва, обшукували на митниці і розмовляли як з остарбайтером, який хоче нелегально ввезти гроші. Розумію, що головна література в Україні – це молода україномовна література. Я вибиваюся з цієї концепції. Дуже багато знаю, що говорять про українську мову і літературу наші політики. Знаю, що мене ніколи не будуть цілком вважати “своїм” в українській літературі, і до цього просто потрібно звикнути. Така вже склалася соціально-політична ситуація.

Діти – найвдячніші, бо вірять у казку

– Ви згадували про книжки для дітей. Власне, створили таких п’ять. Чи не важко перестрибувати з одного жанру на інший?

– Я маю ще багато невиданих книжок для дітей. Важко повертатися з казки на дорослу прозу, а на казку переходити легко.

– Вважаєте дітей вдячними читачами?

– Це найвдячніші читачі, тому що вони вірять у казку.

– Який чинник продукує у вас ідеї для написання творів?

– Ну, в принципі, я реагую своїми творами на питання, які мені начебто ставить життя чи суспільство. Роман “Добрий ангел смерти” я написав тоді, коли мені телефонували по кілька разів на день і питали: “Коли ти перейдеш на українську мову у прозі?” й таке інше. І ось у мене роман про російськомовного киянина, який випадково дізнається, що Тарас Шевченко заховав у пісках Мангишлака духовний скарб українського народу. Ну, він іде його шукати, а за ним вирушають чоловік і жінка націоналісти, полковник СБУ і так далі. Роман “Остання любов президента” – це також відгук на наше політичне життя. “Нічний молочник” – ніби реакція на цілковите знищення моралі у суспільстві завдяки нашим політичним силам.

– Ви казали, що до вас телефонували. Це було залякування?

– Ну, попереджали. Одного разу мені зателефонували і сказали, що я не повинен забувати, що у мене троє дітей й вони можуть залишитися без батька.

– До міліції не зверталися?

– Ні, не звертався. Я навіть жінці про це не казав, щоби вона не зібралася виїжджати. Річ у тому, що якби мене не знали дуже добре за кордоном, якби мене не знали всі іноземні посли в Україні, якби у мене не було жінки і дітей з англійськими паспортами, то, звичайно, сім-вісім років тому зі мною могло би статися все, що завгодно. Я міг би більше про це розповісти, але не хочу, бо це вже буде спекулювання на героїзмі. Але у будь-якому разі все склалося для мене у певному сенсі добре. Тобто я відчував якийсь захист. Крім того, писав і пишу для іноземної преси, тому зарубіжні політики та журналісти телефонують до мене, щоби поспілкуватися і дізнатися мою думку про якусь ситуацію в Україні. І навіть були випадки, коли приїжджали американські політики на зустріч з нашими політичними діячами, але перед тим воліли побачитися зі мною.

 

Справжня жінка цілує краще, ніж гумова…

– Сьогодні побутує думка, що електронна версія книги переважає над паперовою. Як вважаєте, чи виживе звичайна книга за умов глобалізації?

– Паперова книжка завжди виживе, тому що матеріальний продукт кращий і симпатичніший за віртуальний. Так само, як справжня жінка тебе поцілує краще, ніж гумова (сміється).

– Як ви провели це літо?

– Дуже бурхливо. Спочатку був у Німеччині та Австрії. Після повернення до Києва відвіз свою родину до Лондона, а сам полетів виступати до Німеччини і Фінляндії. Потому вирушив до сім’ї в Англію, ми винайняли будинок на березі моря і тиждень гарно відпочили під дощем. Знову повернулися до Києва. Почали споруджувати цегляний паркан на фазенді у селі, а згодом поїхали на місяць машиною на море. Зупинилися між Одесою та Кримом, а потім ще на тиждень подалися у самий Крим. Дуже гарно відпочили.

– Любов врятує світ?

– Любов врятує тільки кожного окремо взятого чоловіка, якщо він вміє правильно на неї реагувати і цінувати її.

 

Павло ПАЛАМАРЧУК

 

Джерело: УкрТайм

Залишити коментар

Filed under Курков Андрій

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s