Марися Рудська: Щоб пізнати себе, треба змінювати місце проживання

6 липня 2011 р.
Є люди, які не тільки вміють створити дивовижний, ні на що не схожий світ, але й своїм талантом зробити все можливе, щоб ти хотів оселитися у цьому світі назавжди або мати можливість хоча б раз на тиждень навідатися туди для душевної реабілітації. Саме таким є мистецтво Марисі Рудської…

Марися Рудська: «Щоб пізнати себе, треба змінювати місце проживання»
– Марисю, у вас дерева – наче люди, кожне має свій характер, звички та обличчя. Коли почалося милування деревами? Я в дитинстві певний час любила називати дерева кіньми та оленями, гладила стовбури та гілки – наче шиї і розмовляла з ними.

– Пам’ятаю, як у дитинстві ми цілою родиною намагались обійняти велетенський дуб у Чернівцях. В дворі у прабабусі росте велетенська шовковиця, в якої деякі гілки відполіровані до блиску, оскільки багато поколінь дітей дерлося ними вгору.

Дерева не були для мене раптовим відкриттям, вони були поряд завжди… Дерево – це цілісний світ, є в цьому впевненість і сила, до якої хочеться доєднатися.

– Художниця Леся Кара-Коця спочатку вигадала хоботарок, намалювала, а потім створила книжково-казковий хоботарський світ. Чи немає у вас подібних планів, і хто обов’язково жив у казково-книжковому світі Марисі Рудської?

– Майк Йогансен пропонував вправу для писання сюжетів: змайструвати кубики і на кожен бік наклеїти портрети людей, тварин, картинки – кидати та писати історії про те, що випало. У мене часто так виходить з малюнками, які спочатку малюються, а потім вигадуєш цілу історію: як так вийшло, що цей чоловік літає, чи чому у лева виросли дерева на спині. Багато моїх малюнків – сюжетні, мікроісторії, недоговорені часом навіть для мене самої. Наразі такі історії залишаються всередині, але, думаю, колись знайду їм форму виходу назовні.

– Марисю, мені подобається ваша серія, де ви дитячі страхи перетворюєте на дитячі обереги. Принаймні я так це сприймаю, і мені здається, що це правильно, бо в дитинстві наші страхи і відлякують, і ваблять. Важливо перетворити щось страшне на кумедне, тоді весело живеться і солодко спиться. Як прийшла ідея і які жахи вже вимальовані?

– Мої монстри прийшли від бажання бути захищеним, несамотнім, спокійним. Це коли почуваєшся зовсім-зовсім маленьким, з долоню розміром, а навколо цей гігантський надтріснутий світ з мертвими богами і суворими обличчями. Тому хочеться, щоб був поряд хтось великий і сильний, щоб захистив, пухнастий, щоб було тепло. Цей монстр як окремий світ, менший, порівняно зі світом зовнішнім, але за рахунок цього – осяжніший і надійніший. Монстр – спроба сховатись від світу зовнішнього, спроба внутрішньої втечі, за схемою мушлі, але в мушлі ти сидиш один, а тут вас двоє – ти і монстр.

– Для мене ваші картини – це дитячі сни! Такі, які ми бачили в дитинстві, такі, котрі кортить побачити ще раз. Сни коли-небудь малювалися?

– Малювала якось сон коханого. Хороша традиція – зранку розповідати сни. Один із них був такий зворушливий і яскравий, що я намалювала його. Це був сон про дитинство і про переїзд в Японію, в країну, де живуть маленькі японці. Там мало місця, й будинок був крихітним, тому курей з метою економії тримали в коробочках. Малювала сни, що ще не наснились, але я на них чекаю.

– Григорій Сковорода для мене – вітер, повітря, простір, Богдан-Ігор Антонич – дощ, промінь крізь хмари, хмаринки. Які перші асоціації ці постаті, їхня творчість збурили у вас, адже ви займалися арт-підготовкою проектів, присвячених філософу та поетові?

– Малювати Григорія Сковороду мені запропонував мій друг – письменник Сашко Ушкалов. Під час роботи дізналася багато цікавого про Григорія Савича. Цей мандрівний геній мав неабиякий смак до життя! Це чоловік, що сповідував свободу і любов одночасно. Він мандрував босоніж Україною, а також проводив час за кордоном. Любив пармезан, пив токайське вино і мав швейцарський годинник. Здавалося б, дрібниці, але філософ стає ближчим і зрозумілішим.

Не пам’ятаю, коли мені трапився перший вірш Антонича. Цей поет прийшов якось поступово, ніби проріс крізь мене. Для мене він асоціюється передусім з Великою Гармонією, з рослинною первісною тонкою магією світу. З чимось таким, що приходить від внутрішнього чуттєвого, пронизує наскрізь і залишається жити всередині.

– Київ та Львів – різні за енергетикою міста, в тебе були виставки і в першому, і в другому. В одному ти живеш, інший також не є чужим для тебе. Які образи вони подарували тобі?

– Кажуть, щоб пізнати себе, треба час від часу змінювати місце постійного проживання. Тоді залишається те, чим ти є, а не те, чим тебе робить твоє місто.

Львів – мій особистий край світу, куди тікаєш від повсякденних справ, хвилювань і надто швидкого ритму. Місце, де чекають друзі, й приємно минає час. Там образи ліниво примандровують зсередини: зимові риби, міщанський пан Коцький та інші звірі. Київ, як і будь-яка батьківщина, – то середина світу. З одного боку, його активні ритми і постійне перебування в русі дозволяє спостерігати світ і ловити в ньому натхнення, з іншого – це особливе місце, де дім, тому багато чого приходить зсередини. І якось воно змішується, те зовнішнє і внутрішнє, і так з’являються дивні дерева та білі пси. А є ще інший полюс світу – Лондон. Там хочеться малювати те, що навколо. Аж не встигаєш те все ловити: то чувачки їдуть на самокатах, то пан у фраку й із туристичним наплічником чимчикує мостом… Головне – бути уважним.

– Ви вірите у випадковості, збіги, сигнали?

– Є така річ, як випадкове сприйняття: випадково почуті уривки фраз, цитати без контексту, назви творів… без творів. Ці крихти випадково потрапляють у голову й кристалізуються у дивні й цікаві ідеї. А потім, як переважно виявляється, мова була зовсім не про те! Так «Маленька хата», назва вірша Осипа Маковея, надихнула мене на малюнок, але, прочитавши вірш, я збагнула, що спільного в наших творів – лише назва. Моя вчителька з журналістики казала нам не боятися використовувати чужі теми, все одно ми опрацюємо їх інакше. Ця порада залишилась зі мною довше, ніж журналістика.

Довідка «ВЗ»

Марися Рудська (20 років, Київ) – художник-ілюстратор, студентка Інституту філології. Виставки: «Червона магія» (Харків, 2009 р.); «Сни та фосфени» (Київ, 2010 р.); «Край неперелітних див» (Київ, 2011 р.); «Кишеньковий світ» (Львів, 2011 р.). Візуальна участь у фестивалі «Антонич-фест».

Ілюструвала журнали «Жила», «Просто неба», обкладинку збірки поезій Івана Андрусяка «Неможливості мови», веде авторську рубрику в журналі «Веселые идейки». Ілюструвала сайт для книжки «Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів» за редакцією професора Леоніда Ушкалова (http://www.skovoroda.org.ua).

На фото: Марися Рудська та її роботи.

 

Автор: Лариса ДЕНИСЕНКО
Джерело: Високий замок

 

Залишити коментар

Filed under Рудська Марися

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s