Вадим Скуратівський: Партія регіонів – це автентична радянська компартія

Вадим Скуратівський

30.10.2012

 

Поки політтехнологи та політологи дають оцінки попереднім результатам виборчих перегонів, «Главком» вирішив поглянути на них з гуманітарної та історичної точки зору. Про які процеси в суспільстві свідчать отримані партіями голоси, наскільки українці змінилися за 20 років незалежності й де беруть початок тенденції, про які мови не було навіть в 90-х? Чому на 22 році незалежності країни в парламент проходять і відверто антиукраїнські партії і радикальні націоналісти?

Вадим Скуратівський – відомий український історик, мистецтвознавець та філолог. Професор університету кіно, театру і телебачення імені Карпенка-Карого. Входить до ініціативної групи «Першого грудня», що була створена відомими громадськими діячами до 20 річниці референдуму щодо незалежності України.

«Ми опинилися в країні слабкого, але авторитаризму»

Вадиме Леонтійовичу, як для історика та культуролога, що для вас стало найважливішим на нинішніх парламентських виборах?

Для мене найпоказовішим стало те, що я мав рацію в своїх прогнозах на початку 90-х років. В циклі своїх робіт я розповідав, що в 1918 році в Центральній Європі – від Балтики до Балкан – виникла система держав, які раніше не мали державних структур. Ці держави розпочинали з ліберальних демократичних переконань, а під кінець 20-х років всі пішли в бік авторитаризму, фашизму і напівфашизму. В 1939 році їх з одного боку захопив Вермахт, а зі Сходу – Червона армія. Від цієї системи держав нічого не лишилось, але цей етап вони пройшли.

Тоді ж я стверджував, що, на превеликий жаль, схожий шлях має пройти й Україна. Радянський союз розпався на систему молододержавних народів. Всі вони клялися в демократії, а за тим стали авторитарними. Тоді мені дуже хотілося б, щоб ми стали винятком. Але ці вибори показали, що винятком ми не стали й пішли тим же шляхом авторитаризму. Зараз ми разом з Білоруссю та Росією на цьому шляху. Наш авторитаризм ще слабкий, іноді смішний та дурнуватий. Але при такій системі ніякого розвитку й еволюції бути не може. Авторитаризм завжди породжує низку криз, а закінчує гігантською кризою та економічною катастрофою. Ось так я бачу Україну після цих виборів й цієї кампанії.

Окремі сюжети цієї виборчої кампанії менш важливі, але загальне наслідок – ми опинилися в країні слабкого, але авторитаризму.

Попри все, в парламент пройшли три опозиційні сили, що матимуть серйозне представництво у Верховній Раді. Чи в таких умовах можна говорити про авторитаризм?

Статистично демократія ці вибори можна й виграти, але ми наштовхнемося на якусь неймовірну агресію та інтриганський сюжет нинішньої влади.

«Партія регіонів є автентичною радянською комуністичною партією»

Комуністи на цих виборах пережили своєрідний ренесанс. Не так давно їм пророкували забуття, а вони зуміли значно наростити свій електорат. З історичної точки зору, як можна оцінити такий тренд?

З їхнього результату треба робити правильні висновки. Стає очевидним, що просто так недуга комунізму, ось ця чума, нас не залишить. Це захворювання, яке в двадцятому столітті забрала понад 60 мільйонів життів, має дуже глибоке коріння. На жаль, в основі нашої людини комуністичні ідеї сидять дуже глибоко – у лівих, правих і поміркованих.

Щоб викорінити цей недуг треба спеціальна політика, яку здійснили в Центральній Європі, де навіть комуністична символіка заборонена. Ми ж живемо у світі, де в Запоріжжі стоїть пам’ятник Сталіну, а ідіот Царьков – «народний депутат», особисто мені сказав, що й далі будуть ставити ці пам’ятники.

Комуністичний ренесанс матиме місце і після виборів. З поправкою на одно обставину – це агонія, яка просто так не зникає. Вона ще буде актуальна і на наступних виборах. Адже не бачу сил, які б цьому протистояли. Для мене саме Партія регіонів є автентичною радянською комуністичною партією. З одного боку, вони гіперкапіталісти, а з іншого – кожен їх ідеологічний жест, до останньої ланки, походить від дурної комуністичної східної ідеології. Немає у Партії регіонів іншого світогляду та психології. У них те саме відчуття навколишнього світу, що і в комуністів. Як сказав Янукович ще в 2004 році – «мы родом из великой страны». Це вирок. Поєднання капіталізму й комуністичного світогляду – це щось дуже жахливе. При чому, в Росії комунізм став псевдонімом російського масового націоналізму. Це дуже сильно може вплинути на Україну, адже наші комуністи тягнуться за російськими. Ви ж мабуть помітили, що останнім часом, зокрема всю виборчу кампанію, комуністи рішуче припинили розмовляти українською мовою на ефірах.

Але ж на Сході України Партія регіонів боролася з комуністами відверто антирадянськими плакатами і рекламою – згадували черги, дефіцит і репресії. Може, тут світло в кінці тунелю боротьби з комунізмом?

Вважаю, що тут доречний вираз: «Милые бранятся, только тешатся». За всіх обставин Партії регіонів потрібні комуністи і навпаки. У комуністів та Партії регіонів та сама психологія, яка зводиться до того, що всі суспільні процеси – це удар адміністративного кулака об стіл. Очевидно, що за будь-яких обставин в новому парламенті Партія регіонів триматиме на маргінесах комуністів як підмайстрів.

Якби Україна мала дійсно ліву партію, то це б могло спрацювати як динаміт, проте в позитивному сенсі. В нас немає нормальної лівої ідеології, замість цього маємо комунізм, що є лише псевдонімом російського націоналізму. Якби з’явилася автентична ліва сила, це б дуже позитивно вплинуло на розвиток нашої політичної системи. Зрештою, така сила з’явилася навіть в Росії, проте зараз партію Удальцова влада розносить в пух і прах, а Україна цьому допомагає. Хлопчину (Развазжаєва, – Главком) викрали посеред Києва, на жаль, мабуть за участю українських спецслужб. Ось коли з’явиться якась проукраїнська ліва сила, це піде на користь. До того ж моменту маємо всіх цих Морозів, Симоненків й інше сміття історії.

«Не бачу великих конфліктів між українською та російською мовами»

На початку виборчої кампанії здавалося, що дієвою технологією влади стане гра на мовному ґрунті й ухвалення відповідного закону. Але це, на думку експертів, не спрацювало. Чому?

Я дивлюся на мовну ситуацію останнього двадцятиріччя доволі лояльно. Не бачу великих конфліктів між українською та російською мовами. Те, що зробили регіонали, справді було дурною електоральною інтригою. Але це людей не цікавить. Ця тема була цікава наприкінці 80-х років, коли було зрозуміло – ще два десятиріччя доби Щербицького й українська мова зникне. Зараз це все штучно поновлюється, але не спрацьовує. Коли в країні є демократія, то мовні й навіть сексуальні проблеми вирішуються без особливих проблем.

Сексуальні проблеми також використовувались владою на виборах, ухвалювали закони, спрямовані проти сексуальних меншин. Це свідчить про хвороби влади чи суспільства?

Думаю, що підняття теми проявів гомосексуалізму на виборах свідчить про хвороби і влади, і суспільства. Відверто кажучи, я слідую Святому письму, де засуджується цей антропологічний інститут. Але останні кілька століть розвитку цивілізації засвідчують, що, можливо, це дефект. Але його треба лікувати елементарною гомеопатією, а не сталінським ударом в стилі 30-х років. Тоді будь-які прояви гомосексуалізму були абсолютно заборонені. Такі заходи ніколи ні до чого не призводили.

Хоча мені не подобаються демонстрації цих самих добродіїв в США під зеленими прапорами, а їх ідуть сотні і тисячі. Це також не добре, коли чорношкірого студента вигнали з університету за те, що він сказав, що не любить голубих. Треба також думати, що цей самий дефект може стати головною характеристикою майбутнього людства. При цьому і апокаліпсису не треба буде.

«За інтимне відео Тимошенко у в’язниці треба бити по фізіономії»

Питання моралі не раз піднімалося на цих виборах. Влада викладала в Інтернеті відео ув’язненої Тимошенко в різних ракурсах і під час медичних процедур. Яка мала бути адекватна реакція здорового суспільства на такі речі?

Хвала Богові, Тимошенко там була не оголена. Але за інтимне відео Тимошенко у в’язниці треба бити по фізіономії, і головне провокаторів, які його викладають. Зрозуміло, що цю картинку вони отримали з дозволу високих чинів. Це свідчить про рівень культури нашого суспільства – похідне від нашого «комуністичного» минулого. Той світ складався з двох вимірів. З одного боку, була офіційно прийнята точка зору, що наше суспільство абсолютно ідеальне. З іншого боку, реальність абсолютно протилежна. На основі цього роздвоєння виникли такі психологічні й моральні провали в нашої людини, тому під кінець 20-го століття ми отримали найбрудніше покоління людей.

Це треба розуміти, а не тільки говорити про орфографічні помилки нашого Президента й те, що він називає ГомЕра ГОмером. Проблема набагато глибша. Моралі у нас немає як такої. В цьому плані я мав надію, що церква допоможе виправити ситуацію за ці роки, проте ж ми бачимо, на що перетворилася російська церква. Українська церква досить слабка й є насправді «регіональною».

«Якщо ти звинувачуєш суспільство, то який ти політик – іди в монастир»

Багато політиків звинувачують в проблемах країни саме суспільство – мовляв, воно не розуміє пріоритетів, розділене, не може чітко сформувати керівництву порядок денний розвитку…

Коли починають говорити про суспільство, то я пригадую віршик німецького політика-лівака Ганса-Магнуса Енценсбергера, який закінчується фразою: «Як багато гарних ідей в світі, якби ото не люди». Ми маємо справи з якоюсь людською реальністю, і, зрештою, еліти мають працювати над цим самим суспільством, а не звинувачувати його. Якщо моя тітонька, зовсім старенька, каже, що при Сталіні був порядок, я вже їй нічого не поясню. Але її дітям я ще можу щось пояснити, і зрештою вони дивляться на бабусю, як на ідеологічного ексцентрика.

Якщо ти звинувачуєш суспільство, то який ти політик – іди в монастир. Хоча й там в українських реаліях тебе чекає політика (сміється). Подивіться, що продається навіть в офіційних кіосках російської церкви – там така кількість погромної літератури, що просто хапаєшся за голову. І ці люди мають нести мораль…

Може скластися враження, що одразу після розпаду Радянського Союзу українці були більш добропорядними, хоча й біднішими. Згадаємо кінець 90-х – суцільна бідність, проте роздача пайків і купівля голосів була абсолютно не таким масовим явищем, як зараз. Сьогодні всі значно заможніші, ніж тоді, але вишиковуються в кілометрові черги за 100 гривнями від кандидата. Суспільство деградує?

Найперше, чому жителі цієї території проголосували за незалежність в 1991 році? Бо вони мали велику надію на покращення свого життя, і, в принципі, це покращення відбулося. Але на тлі західних стандартів людського існування наше не можна навіть порівнювати. Це паралізувало всю країну.

Мені самому видавалося, що, можливо, після 90-х років, скандального краху комуністичної формації, щось зміниться в кращий бік. Хоча для деяких соціальних середовищ воно змінилось. Для мене як для персонажа, що пройшов через злидні в радянські часи, через страшні біографічні сюжети, пов’язані з вимушеним безробіттям, матеріальне становище більш-менш краще. Але я, перепрошую, – виняток. Як і ви. А довкола навіть не сотні тисяч, а мільйони людей, які живуть дуже погано.

Що таке єнакіївський шахтар, який отримує півтори тисячі гривень? Вони беруть реванш за 91-й рік, коли більше 90 % відсотків населення проголосували за незалежність. Люди тоді хотіли якогось економічного чуда – ось прийде якийсь месія і облаштує це чудо. Але вийшло навпаки.

«Свобода» – крайня партія, але вона на повну силу говорить про необхідність інтеграції України в Європу

Чи є проявом скочування України до авторитаризму проходження в парламент двох крайніх ідеологічних партій – КПУ та «Свободи»?

Не зовсім. Український націоналізм пройшов досить своєрідний шлях, починаючи з його ініціалізації в 1920-х роках. Він починав з ідеологічних комплексів, вельми наближених до італійського фашизму, а потім і до соціал-націоналізму. Але він почав над собою працювати десь в еміграції, починаючи з 40-х років: адже стало зрозуміло, що не спрацюють його романтично-фашистські позиви на східних територіях України. Націоналізм почав працювати над своєю демократизацією. «Свобода» – крайня партія, але вона на повну силу говорить про необхідність інтеграції України в Європу. Різне може статися, але це – еволюція партії, яка працює над собою.

Комуністи ж змінилися лише в одному напряму – вони стали анклавом російського націоналізму. Вони над собою абсолютно не працюють – якими дурними були, такими і залишилися. Більше того, їхня дурість ще й поглибилася.

У Верховну Раду пройшли п’ять політичних сил. Очікуєте позитивних тенденцій від нового парламенту?

Я боюся, що це буде дублет нинішнього парламенту внаслідок очевидної фальсифікації цих самих виборів. Опозиція статистично, напевно, виграє ці вибори, але потім виявиться, як в славнозвісній казці графа Олексія Толстого про Буратіно. Лисиці – шість золотих, а коту – два. Це закінчилось тим, що кіт просто взяв лисицю за горлянку. Приготуйтесь до того, що опозиція, швидше за все, програє. Нинішній авторитаризм готовий на все.

«Боюся, що ми продублюємо «арабську весну»

Очікуєте якогось соціального катаклізму, який може змінити ситуацію?

Боюся, що такий національно-соціальний катаклізм може бути, чого б мені дуже не хотілося. Але це як з моїми статейками початку 90-х років: я дуже не хотів, аби Україна йшла шляхом авторитаризму і намагався посвятити в ці сюжети іноземців – політологів, дипломатів і так далі. Вони абсолютно мене не розуміли. Пам’ятаю, як американський дипломат в середині 90-х сказав: «Вы полагаете, что это будет, как в Белоруссии?» Вони гадали, що таке просто неможливе.

Зараз я боюся, що ми продублюємо «арабську весну». Там події почалися з того, що хлопчину-підприємця образили, він себе спалив, а потім розлючений натовп «спалив» всю попередню політичну структуру. Але що доброго від цього? Ми ж бачимо, що відбувається у Сирії, в єгипетських глибинах. Треба брати до уваги ще одну обставину – абсолютно нахабні інтриги сусіднього авторитаризму. На наших очах Придністров’я стало анклавом Російської Федерації, але ж ми не звертаємо на це уваги. Слід за тим відбулися відомі процеси на Кавказі – після останніх виборів вже зрозуміло, що Грузії не бачити, як вух, ані Південної Осетії, ані Абхазії. Нещодавно кілька луб’янських парубків в Києві заштовхнули російського лівого опозиціонера в автомобіль й вивезли в Москву. Навіть Єфремов сказав, що Росія таким чином підсунула свиню українській владі.

Glavcom

Джерело: 1 грудня

Залишити коментар

Filed under 1 Грудня. Ініціатива, Скуратівський Вадим

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s