Сергій Гордієнко: За день я проходив тридцять-сорок кілометрів

6 січня 2011 р.

Українець Сергій Гордієнко здійснив навколосвітню подорож

У цю мандрівку він вирушив ще в грудні 2003 року — пішки, на каяці, знову пішки… “Спец із одиночного виживання”, він може обходитись без їжі 22 дні, боротися із вовками та приручати ведмедів.

52-річний доцент Київського університету туризму, економіки і права стверджує, що народився для того, аби стати мандрівником. Навчаючись у першому класі, він утік із дому, аби на власні очі… побачити індіанців. Школяра висадили з потяга, що рухався з його рідного Дніпропетровська до моря. А тепер він може читати лекції про свої мандри.

Сергій Гордієнко встиг двічі побувати на Північному полюсі, пройшов Північну Африку та Південну Америку. Це був перший етап його навколосвітньої подорожі. А днями чоловік завершив другий…

— Я вийшов із Севастополя, — розповідає “Експресу” екстремал, який нарешті повернувся на батьківщину із багаторічних мандрів. — Узяв курс на Москву, потім дійшов аж до Владивостока. Після цього зробив паузу. Далі плив уздовж берегів Японського та Охотського морів, аж до Магадана. І знову пішки — до Петропавловська-Камчатського. Ішов горами, попри Байкало-Амурську магістраль. На каяці досяг Полярного кола… А потім через Санкт-Петербург повернувся до Севастополя.

У квітні знову вирушу в подорож. Плистиму на каяці від Севастополя вздовж узбережжя Північної Африки, а потім через Європу знову повернусь у Крим.

“Можу пити навіть із калюжі”

Які найжахливіші місця ви проходили?

— Ой, їх було так багато, що усіх й не пригадаєш. У Центральній Африці, в Республіці Бурунді, я втратив свого провідника Абуві Мембву. Під час спеки крокодили почали вилазити на берег і один хижак загриз його.

А ще в Центральній Африці дуже багато отруйних плазунів. Там можна зустріти габонських гадюк — найнебезпечніших з-поміж сухопутних змій. А серед морських найбільш смертоносна — пеламіда, після її укусу людина живе лише кілька хвилин.

А вас змії кусали?

— Так, у Туркменистані вжалила кобра, було дуже боляче. А поблизу Владивостока мене вкусила помаранчева тропічна примула. Серце трохи калатало, а так — нічого особливого.

Та плазуни ніколи першими не нападають, як і більшість тварин. Приміром, якщо перед вами кобра зробила стійку, то це означає, що ви на тому місці, де є щось важливе для неї, як правило, кладка яєць. Тож повільно відходьте. Залишитесь на місці — кобра сприйме це як виклик. Вона нападає три рази, та лише на третій жалить.

Та що там змії чи вовки! Найстрашніше тоді, коли на тебе нападають люди. До кожної тварини є підхід, ти можеш зорієнтуватись, як вона поводитиметься в тій чи іншій ситуації, а зрозуміти людину — набагато важче. Траплялося багато випадків, коли я з нерівного бою з людьми ледве живий виходив. Після цього зрозумів, що найнебезпечніша тварина — людина!

Чула, що у тундрі ви витримували 52-градусний мороз, а в Сахарі пережили екстремальну спеку.

— Тут теж є свої секрети. У пустелі було важко, адже коли людина втрачає 35% вологи, то помирає. Тому Сахарою я мандрував лише вночі.

Навчився цінувати будь-яку вологу — можу пити навіть із калюжі. Для цього треба зробити фільтр: скласти сорочку і насипати туди піску. А в брудну воду вкинути кристалик марганцю і процідити її. Звісно, така вода не дуже приємна на смак, але придатна до пиття.

Що ж до холодів, то я два тижні витримував 50-градусний мороз на Крайній Півночі, у Республіці Комі. Долав не більш ніж п’ять кілометрів за день, аби не витрачати сил. Рятували також спеціальні намети для полярників.

Свого часу ви брали зі собою в експедиції улюбленого пса…

— Так, але мені легше ходити самому. Що ж до собаки, то найкращий варіант — лабрадор. Він здатен запам’ятати понад десять голосових інтонацій. Із Пеленг-Румбом я пройшов близько 16 тисяч кілометрів. Він не лише шукав мені їжу і ділився нею, а й оберігав від ведмедів.

Хоча, мушу визнати, із псом ходити небезпечніше, бо він —потенційна їжа для багатьох диких тварин. Вони відчувають, що десь поруч є пожива, відповідно, я теж потрапляю у зону ризику. Знаєте, тварини дуже розумні, за кілька кілометрів не лише чують людей, але й те, яку зброю вони мають…

Ви подорожуєте лише з холодною зброєю?

— Так, бо саме її бояться усі тварини. Вогнепальна з’явилася лише шість століть тому, а холодна була завжди, і страх перед нею закладений у прадавніх інстинктах тварин.

“Мед для мене — ліки!”

Що берете зі собою в експедицію?

— Зі мною завжди “травелліна” — це спеціальний візочок, який я спорядив сам. У ньому є речі першої необхідності — намет, одяг, взуття, вода. Туристичні черевики швидко зношуються, тому за кілька років мандрів я змінив понад десять пар взуття. До речі, у “травелліні” обов’язково має бути мед!

На десерт?

— Ні, я його не їм. Мед для мене — ліки! Розводжу його теплою водою і прикладаю до ран чи опіків. А що стосується їжі, то я поповнюю свої сили різноманітними рослинами, черв’ячками та личинками. Сам ловлю рибу і готую з неї супчик чи просто смажу на вогні.

А м’ясця вам не кортить?

— Без цього продукту я можу прожити кілька місяців. Але в екстремальних умовах можу їсти навіть бурундуків. М’ясо потрібне мені для роботи серцевого м’яза. Особливо тоді, коли за день проходжу тридцять-сорок кілометрів. Та навіть коли я вдома, то не сиджу на місці — хоча б ті десять кілометрів щодня, які рекомендують лікарі, мушу пройти. Цього вже потребує мій організм.

А одного разу я вбив ведмедя. Але м’яса його не куштував, лише на пам’ять зберіг кілька зубів.

І як упорались із лісовим велетнем?

— З допомогою холодної зброї, яку мені презентували сибіряки. Не було іншої ради. А взагалі-то, я цих тварин просто відлякую. У мене завжди із собою клізма, наповнена червоним перцем. Ведмідь не терпить запаху перцю, тому відступає.

Я люблю клишоногих. Пригадую, як одного разу до мене вчепилося ведмежа. Почуло запах їжі та йшло за мною. Спочатку я насторожився, бо чекав приходу його матусі, але, на щастя, так і не дочекався. Тож нагодував маля тушкованкою — і воно від мене уже ні на крок не відходило. А коли заліз у намет, то так просилось туди, що я не зміг відмовити.

Я телефонував дружині, питав, що ж робити. Наталя порадила дійти з ведмежам до Красноярського краю і там віддати його в цирк. Я так і зробив. Нещодавно з того цирку телефонували та розповіли, що у Марії Сергіївни (таку кличку дали ведмежаті) був дебют — вона показувала номер із кубиками. (Сміється) .

Дуже кумедна пригода. А з вовками мали справу?

— Вовк-одинак ніколи не нападе на здорову людину. Сіроманці атакують у двох випадках — якщо людина ослаблена і не зможе дати відсіч або якщо вона їх боїться. Тварини дуже гостро відчувають наш страх.

У Сибіру за мною вовк ішов кілька днів, не раз оточувала й зграя. Але сіроманці самі відійшли, бо смерті я не боюсь. Вірю, що людська душа — вічна!

До речі, ви казали, що вживаєте в їжу комах та рослини, але ж обрати поживу з тисяч видів може не кожен…

— Я вже маю досвід і знаю, що можна їсти, а що ні. Приміром, деяких павуків я підсушую і розтираю до порошкоподібного стану. Таку суміш можна розбавити водою чи додавати до бульйону — для ситості. Що ж до комах, то смачними є коники та личинки жучків, які живуть у корі дерева. І в жодному разі не можна їсти метеликів та яскравих рослин!

Найкраща порада екстремалам — спостерігати за тим, чим харчуються мавпи або папуги. Вони не їстимуть отруйного листя чи плодів. Коли ж я нічого не знаю про ту чи ту рослину, то спочатку кладу її під пахву й тримаю з півгодини. Якщо шкіра не подразнилась — жую листя і випльовую. Якщо немає жодних побічних ефектів, можна спробувати й інші варіанти. Маю цілу систему випробування для рослин, загалом це займає понад три години.

А телефоном користуєтесь під час подорожей?

— Так, мені подарували військовий потужний апарат із GPS-навігатором та супутниковим зв’язком. Батарея тримає два тижні. Друзі знайшли цей телефон 10 років тому під час бойових дій у Колумбії. Завдяки цьому пристрою я можу телефонувати дружині й повідомляти, коли прийду додому, аби вона приготувала мені найулюбленішу страву — червоний борщ!

 

 

Розмовляла Катерина ВЛАСЮК, фото УНІАН

„Експрес” № 1 (5550) 6 — 13 січня 2011 року

 

 

 

Джерело: Волинь у фото

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s