Фотограф Ігор Гайдай: Креативні люди більш розкуті, ними не можна керувати, як стадом

22 липня 2012 р.
t375x200_ArticlePreviewImage_18959.jpgВідомий фотограф Ігор Гайдай поспілкувався з редакцією OS і розповів про зв’язок фотографії та випадковості, Великих Людей та необхідні кроки для культурного перетворення нашої країни.— У скільки років Ви взяли в руки свій перший фотоапарат, і коли зрозуміли, що фотографія – це саме те, чим би хотіли займатися?

В четвертому класі дідусь подарував мені «Смену-8М», один із найдешевших фотоапаратів. Пізніше вже інші дідусі-бабусі подарували більш потужну камеру «ФЕД», харківського заводу. І пішло-поїхало. Десь наприкінці школи, у восьмому-дев’ятому класі, свідомо зрозумів, що фотографія – саме це те, що мені потрібно. Поступив на кінофакультет Київського інституту театрального і кіномистецтва ім. Карпенка-Карого, спеціальність «Оператор художнього та документального кіно».

— Ваша дипломна робота була за мотивами оповідання Рея Бредбері «Дракон». А що Ви любите читати сьогодні?

Зараз я майже не читаю белетристики. Просто є час для Бредбері, є час для Хемінгуея чи для Ремарка. А є для час для сучасних філософських книг. Мені подобаються книжки Вадима Зеланда «Трансерфинг реальності». Я нормально сприймаю таку філософію, майже по ній і живу. Абсолютно точно можу сказати, що це чарівництво справді працює.

— Ви виступили партнером проекту «Один день з життя планети». Чим саме привабив цей проект?

Мені взагалі цікаві проекти, які мають просту логіку, але за результатом можуть бути дуже потужними. Я сам роблю свої особисті проекти, що спрямовані на прості ідеї, які знаходяться поруч, на відстані витягнутої руки. Треба тільки поглянути на них під іншим кутом!

Проект «Зупини мить для завтрашнього дня» – шведська ініціатива. Мені сподобалося, що це дуже сучасна ідея, некерована, хаотична. Тому що приймають участь усі, хто зареєструвався.

Саме в такому підході є щось більш-менш документальне, тут є елемент випадковості. А випадковість – це притаманна фотографії річ, будь-якій, навіть дуже підготованій. Без цього моменту фотографія трішки ніби несправжня, це скоріше витвір дизайнерського мистецтва.
І в цьому проекті випадковість була запланована, багато аматорів що хочуть – те й знімають. Всі фотографії зберігатимуться у чотирьох світових електронних сховищах, вони демонструють один день цілої планети. Це ж класно!

— А що Ви знімали?

Я знімав великий колектив будівельників, що поруч з моєю галереєю будують готель. А також дітей приватного дитячого будинку, який знаходиться під Києвом.

— Як Ви вже сказали, у ваших роботах домінують прості ідеї. Звідки вони виникають?

Завжди є речі, які людину чомусь цікавлять більше, ніж інші. Іноді для тебе ідея існує все життя, вона еволюціонує, модернізується. А іноді ідеї з’являються випадково.

Наприклад, проект «Разом.ua». Коли я став професійним фотографом і роздивлявся старі знімки, мене дивувало, що сто років тому люди дуже поважно ставились до суспільної фотографії. Важливо було позиціонувати себе як члена колективу. Коли я вже почав знімати це, то побачив іншу річ, більш глибинну, майже езотеричну: коли ти знімаєш дуже багато людей, випромінюється позитивна колективна енергія, яка піднімає дух. Люди – істоти суспільні, ми не можемо ізолюватися поодинці.

Тема персональності та колективу мене зацікавила як аматора-філософа своєю поліфонічністю. Без колективу ми не можемо, а з іншого боку – кожен хоче бути самодостатньою персоною.

— У попередньому проекті «Українці» Ви намагалися зобразити українців у їхньому різноманітті: від президента до пастуха. А чи можете назвати спільні риси, які характерні для нашої нації?

Я вважаю, що світ зараз дуже глобалізується, і відрізнити українця від інших досить важко, тим паче, що Україна все-таки багатонаціональна країна. Як на мене, є спільні риси, однак такі, яких треба позбавлятися. Це – лінощі, хоча існує міф, що українці роботящі. Але то тільки міф: українці не можуть багато працювати, після обіду ти вже не працівник. Є деяка жадібність: або все, або нічого. І всі ходять-плачуть, що немає грошей. Ще живе в нас жаба, українська жаба. Однією з найгірших якостей, що тягне назад, є невміння радіти успіхам інших, критиканство. Я це бачу тому, що займаюсь людським фактором: знімаю ж людей.

— Справді, у центрі всіх Ваших проектів – людина. А хто для вас є Справжньою Людиною з великої літери?

Мені дуже подобається, коли людина дійсно освічена. Таких у нас дуже мало. Наталка Шульга, наприклад. Для мене ця людина майже ідеал. Майже тому, що я не знаю її настільки добре. Але за все, що знаю, вона ідеальна: освічена, потужно володіє кількома мовами, небайдужа до речей, які не стосуються суто її спеціальності, патріотка, цікавиться мистецтвом. Влад Троїцький, який робить свою справу, незважаючи на наші не найкращі реалії.

— Що потрібно змінити або створити в нашій державі, щоб Україна перетворилась на Культурну Країну?

По-перше, освіта. Необхідно, щоб спеціалісти-мистецтвознавці давали людям поняття про історію та роль мистецтва, культури. Тоді з’являтимуться креативні люди. Мене не лякає, якщо всі будуть художниками, адже не обов’язково бути професіоналом. Тобто ідея така: кожен має якийсь талант, і його потрібно реалізовувати. Креативні люди більш розкуті, ними не можна керувати, як стадом. А це створює таке суспільство, в якому я хотів би жити.

По-друге, більше громадських неформальних організацій, тому що це сприяє розвитку людини. Якщо не вистачає індивідуальної енергії, треба її скерувати в загальний потік, який може зрушити будь-що. Він буде дуже потужним, тому що у нас велика територія і велика країна.

По-третє, щоб українці перестали вважати політику брудною справою і почали нею займатися. Щоб всі стали політиками, але не політиканами. Тому що комусь дуже вигідна така позиція: політика «брудна», не лізь, ми самі будемо керувати. А керувати вони все одно не вміють, тільки крадуть. Політика – дуже важка, амбіційна справа, однак результат може бути неймовірним. Все можливо, треба тільки робити. Працювати є над чим – поле дуже велике. Тож побажання молодим українцям: працюйте, будь ласка! А ми будемо вас підтримувати.

 

 

Розмовляла  Ірина Колотило

 

 

 

 

Джерело: Оупенстаді

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s