Показовий виступ. Інтерв’ю з творцем Арсенале 2012 Наталією Заболотною

21.08.2012 р.

 

Наталія Заболотна- творець найбільшого культурного проекту в історії сучасної України, Арсенале 2012, розповіла про результати цієї грандіозної виставки, її фінансову складову, запити публіки і майбутні бієнале.

Кабінет Наталії Заболотної, генерального директора музейного комплексу Мистецький арсенал, характеризує його господиню: стильний непомітний дизайн, на підвіконнях – білі орхідеї, але головне – незліченна кількість скульптур і картин. Сама господиня виглядає втомленою, але щасливою. Вона щойно завершила головний проект не тільки у своїй професійній кар’єрі, а й у культурному житті всієї України – Першу київську бієнале сучасного мистецтва Арсенале 2012, у якій взяли участь 280 художників зі 100 країн.

Вісім місяців для організації події такого масштабу стали серйозним іспитом для комісара бієнале Заболотної та його куратора, британця Девіда Елліотта. В інтерв’ю Корреспонденту за кілька днів до відкриття він заявив, що захід на межі зриву – переважно через українську бюрократію і малі терміни для підготовки.

Британцеві було через що хвилюватися: попередній бюджет виставки становив лише $ 4 млн, хоча рівень запрошених художників був найвищий. Для порівняння: бюджет Венеціанської бієнале – понад $ 10 млн. На противагу Елліотту Заболотна випромінювала оптимізм. Але зараз зізнається: все висіло на волосині, і ніхто, крім неї, не вірив в успіх.

Втім, у неї був козир, якого немає у маститого британського куратора, – багаторічний досвід роботи в сфері культури та організації масштабних виставок саме в Україні. До того як очолити Мистецький арсенал, Заболотна кілька років пропрацювала в Українському домі, перетворивши його із совдепівського виставкового комплексу на майданчик для гучних сучасних проектів. Перейшовши в Арсенал, вона не стала чекати завершення ремонту комплексу, а, ледь отримавши в своє розпорядження кілька залів, пустила їх в роботу.

Виставка сучасного мистецтва Art Kyiv contemporary, Міжнародний фестиваль FineArtUkraine, Великий скульптурний салон, Великий антикварний салон – за цими та багатьма іншими заходами, які задають тон культурному життю країни, стоять енергія і завзятість Заболотної.

Тепер до списку перемог вона може додати й Арсенале 2012, про яку схвально написали провідні закордонні ЗМІ, а відвідуваність лише за два місяці досягла 135 тис. осіб (останню Венеціанську бієнале, яка проводиться понад 100 років і вважається головним художнім майданчиком світу, за шість місяців відвідали 410 тис. гостей).

– Зізнайтеся, скільки годин на день ви працювали під час підготовки Арсенале?

– (Сміється.) Та я працювала навіть вночі. Мені часто сняться колони, стіни Арсеналу – мозок не вимикається. Так, скрізь треба було ходити, все тримати під контролем, в усе втручатися особисто. Я б не хотіла зараз розповідати про всі деталі, але не буду приховувати, що все було на межі. Але все зрослося, і [в підсумку] все вийшло.

– Ви так поспішали з відкриттям, щоб підлаштувати Арсенале під Євро. Але футбольні фанати не показали себе любителями сучасного мистецтва.

– Так, це я сама себе перехитрила. Вісім місяців – катастрофічно малий термін для підготовки такого проекту. Але ми дуже хотіли, щоб він став культурноіміджевим і його побачили під час Євро в тому числі. А в результаті стався жахливий дисбаланс з [комітетом з підготовки] Євро. Повна відсутність комунікації, реклами, ми не були включені в карту чемпіонату Євро, і стукати виявилося марно. Тобто культури в Києві не було – був футбол. І фан-зона.

– Через що так сталося?

– У кожної з гілок влади своя “заточка”, є якась невмотивована конкуренція, поділ сфер впливу. Ми потрапляємо під одну вертикаль – Адміністрацію Президента – і сперечаємося з вертикаллю віце-прем’єра Бориса Колеснікова.

Я закидала всіх листами, ходила, знайомилася, спілкувалася, формально і неформально, але там була впевненість, що туристи повинні побачити лише стадіон і фан-зону. Однак з якою б метою люди не поїхали в будь-яку країну – на бінес-форум, у справах, – вони хочуть від цієї країни взяти максимум у вільний час. І в мене великий жаль з приводу Євро.

До речі, коли чемпіонат підходив до фіналу, до нас раптово пішли фанати. І тільки тому, що побачили інформацію у світовій пресі, а не тому, що їм роздавали культурні карти міста в аеропортах, як це прийнято у світі, або тому, що побачили рекламу Арсенале у фан-зоні.

Проте за відсутності комунікації з Євро і при тому, що це період відпусток, нас відвідали 135 тис. осіб. Тільки останню Ніч бієнале відвідали 14 тис. Це неймовірно.

– Так, на Ночі до вас шикувалися черги на кілька сотень метрів.

– Це для мене залишилося парадоксом. Першу Ніч ми організували з думкою, що велика частина населення у зв’язку з Євро виїхала з країни, і я думала: треба хоча б 100 своїм друзям подзвонити, щоб вони підтримали, – ситуація була непрогнозована. І ось о дев’ятій вечора ми під’їжджаємо до воріт Арсеналу – і я вперше в житті побачила таку довгу чергу.

У мене до цього були сумніви [з приводу бієнале], мені ж ніхто не казав нічого, не лаяли і не хвалили, я не розуміла реакції керівництва – чи потрібен був цей проект. Я розумію, що теоретично потрібен, але …

У мене був такий стан – після надважкої підготовки, надважкого відкриття, надважкого фінансового становища … І коли побачила цю чергу, в душі зраділа. Це було таке торжество духу! І наша команда зрозуміла, що ми на правильному шляху і це комусь потрібно.

– З безкоштовним входом було б ще більше людей.

– Так, ми хотіли спочатку безкоштовно зробити. Але охорона відмовлялася працювати, оскільки були б небажані елементи, бомжі. Тому ми ввели плату. Але якщо хтось забув пенсійний або [прийшла] сім’я і за когось не можуть заплатити, у нас була така установка в касі, що всі повинні побачити.

– В цілому для країни який результат Арсенале?

– Найголовніше, ми з’явилися на культурній карті світу. Першу Київську бієнале оцінила світова преса і публіка, сюди приїхали люди, які ніколи б не приїхали, не маючи такого потужного інформаційного та культурного приводу, – у нас на відкритті були директори і віце-президенти найбільших музеїв світу.

Навіть московська преса писала, що “Київська бієнале перевершила московську”, хоча їхній бієнале вже десять років. Але там немає такого Арсеналу – я колись розмовляла з власниками [виставкового комплексу] Красный Октябрь, вони запитали: “На що міняєте Арсенал?”. Я кажу: “Тільки на Кремль”. (Сміється.)

Зараз усі пророкують, що якщо друга бієнале відбудеться так само успішно, культурна карта світу може переформатуватися з креном до Києва. Ми маємо всі передумови захопити культурний простір і стати Меккою сучасного мистецтва завдяки такій великій арт-події, якщо, звичайно, її підтримувати і розвивати.

– І друга бієнале буде?

– Бієнале вже не може не бути, це престиж держави. Ми все ще займаємося першою, йде демонтаж виставки, але починаємо замислюватися над куратором другої. Вже є кандидатури.

– Фінансові підсумки підбивали? Скільки заплатила держава, а скільки – спонсори та меценати?

– $ 4,5 млн коштував проект, половину виділила держава. Є такі статті витрат, які неможливо покрити держбюджетом, – гонорари кураторам, наприклад (це покривали спонсори). А зі спонсорами у нас величезна проблема.

Але ще більша проблема з меценатством – у нас в країні воно просто відсутнє. Я до цього часу жартую, що мені стільки чоловіків ще ніколи не відмовляло: кому я тільки не дзвонила під час підготовки до бієнале, якимось абсолютно неймовірним людям, щоб допомогли, тому що величезна діра в бюджеті!

І ось бієнале вже на носі, а у нас взагалі немає грошей. Тому Міністерство культури виявилося найбільш реальним джерелом фінансування. З меценатів першим був Фонд Ігоря Воронова, він допоміг оплатити гонорар куратору і призовий фонд Arsenale Awards.

– Мабуть, вітчизняні багатії ще не дозріли для меценатства – вони на стадії первинного накопичення капіталу і споживають те, що можна помацати, на зразок автомобілів або яхт.

– Ну так час їм прискоритися. Уже 20 років Україна втратила. Це серйозний вік, з життя йдуть художники, яких ще недавно вважали молодими. Та й самі [олігархи] не такі молоді. Треба замислитися. Суспільство накопичення і споживання йде в небуття. Скільки було політиків за ці 20 років – і що вони залишають після себе? Велике ніщо. А допомогти Мистецькому арсеналу – це все одно що купити квиток у вічність. Але треба поквапитися, поки коштує недорого. (Посміхається).

– Чим дивуватимете публіку найближчим часом?

– Проведення бієнале оголило багато проблем, пов’язаних з дахом, що протікає, неготовими сирими приміщеннями. Будемо займатися реконструкцією.

Ну а паралельно продовжаться всі наші проекти. Великий скульптурний салон відкриється 12 вересня, ми привозимо зірку світової скульптури Цадока Бен-Давида. Він народився в Ізраїлі, але живе і працює в Лондоні, його виставки відвідують сотні тисяч людей. 3 жовтня ми відкриваємо Книжковий арсенал, а 1 листопада – Art Kyiv. Дуже підігріте після Арсенале у нас художнє поле – думаю, багато гостей до нас приїде.

– Ви самі, напевно, після Арсенале збираєтеся поїхати відпочити?

– Я кожні вихідні їжджу в Черкаси, у нас там дача – діти, свобода, Дніпро. Якась катастрофічна втома накопичилася, і є, звичайно, бажання поїхати. Але поки що не можу тут все кинути. Може, в кінці серпня днів на десять на море якесь – треба дітей скупати.

Я не люблю подорожувати, хоча постійно їжджу – і з питань підготовки бієнале, і з розвитку Арсеналу. Але в мене синдром батьківщини, я люблю швидше все закінчити і повертатися. Якось полетіла в Нью-Йорк на півтора дні, а мої друзі сміються: “Ти в дорозі була більше, ніж у Нью-Йорку”.

– Ваш чоловік [депутат Ігор Савченко, який пройшов у Раду за списками БЮТ, а потім перейшов у ПР] теж цікавиться сучасним мистецтвом?

– Так, хоча я пам’ятаю [його] перші візити на Art Kyiv … Всі ж звикли, що мистецтво – це живопис, поля-ріки-квіти. А тут – contemporary. (Посміхається) Але потім він на Великій антикварний салон приходить і каже: “Якось нудно …”. (Сміється.)

– Зрозуміло, чоловіка ви перевиховали. А діти ваші теж бачили Арсенале? Там на деяких експонатах висіли попереджувальні таблички Тільки для дорослих.

– У нас були дитячі екскурсії, їм показували тільки роботи з боку вулиці Лаврської, де не було нічого, що могло б образити почуття віруючих будь-якої конфесії, порнографії, чогось такого. Але мої діти скрізь ходили, вже самі можуть екскурсії водити.

У нас люблять грати в ханжей, але реальність деколи набагато жахливіша за сучасне мистецтво. Я живу в районі Палацу України, і мені страшно дивитися на кинуті шприци, бомжів, купи сміття. Страшно приїжджати в чудове місто Черкаси, де я народилася і яке дуже люблю, – скрізь занепад.

Ось про що треба розповідати дітям, а не берегти їх від сучасного мистецтва. Щоб діти в майбутньому не почали підкидати теми художникам, з ними треба розмовляти. І тоді, може, і теми стануть м’якшими, і світ стане кращим.

Ірина Ілюшина, Корреспондент

Джерело: Артвертеп

1 коментар

Filed under Uncategorized

One response to “Показовий виступ. Інтерв’ю з творцем Арсенале 2012 Наталією Заболотною

  1. Сповіщення: Блог Катерини Гребінь » «Велике і величне» бачиться на відстані

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s