Володимир Якимець: Москалі стібатися з себе люблять…

29 квітня 2012 р.

О политике, звёздной болезни и творчестве львовской акапельной формации «Пиккардийская терция». Коллектив выступил на харьковской сцене впервые, таким образом начав празднование творческого двадцатилетия. В первую очередь концерт в Харькове — это концерт извинений, а не концерт формации «Пиккардийская терция», говорит руководитель и солист коллектива Владимир Якимец.

С Владимиром Якимцом «МедиаПорт» пообщался за несколько часов до первого и пока что единственного концерта «Пиккардийской терции» в Харькове. «МедиаПорт» решил не переводить интервью певца и публикует его на родном для Владимира Якимца языке.


«Володимир Якимець (у народі — Дональд) народився 28 липня 1974 року у Львові. Перший сольний концерт відбув у яслах на кухні, куди його директивно забрали кухарки, аби прослухати колядки. Відтак, першим гонораром стали смачні запіканки», — говориться на офіційному сайті формації «Пиккардійської терції».

В цьому році колектив святкує двадцяту річницю. Чому річниця розпочинається концертною програмою саме в Харкові?

Ми не те, що розпочинаємо двадцяту річницю концертом в Харкові, скоріше за все, це концерт вибачень перед Харковом, що ми за двадцять років так і не спромоглися на великий сольний концерт в цьому місті. Він (Харків — ред.) давно цього був вартий, тут люди дуже щирі, давно питалися, чому ми не можемо приїхати, ну… самі знаєте, що концерти — це не просто музиканти на сцені. Це багато технічної та організаційної роботи. Тому до цього якось ніяк не вдавалося.
Це ми водночас святкуємо і першу, і двадцяту річницю нашого колективу в Харкові. Програма буде трішки інша, ніж ми будемо їздити далі в Тернопіль, Франківськ. Оскільки в тих містах ми достатньо часто бували. Тому там вже треба давати щось інакше. Перший раз в Харкові — перший раз потрібно представити в Харкові все найкраще, що ми мали. Тому сьогодні буде така програма, де будуть старі перевірені хіти, і ті пісні, які ми не часто виконуємо на сцені, і пісні, які не входили в альбоми. Будуть також новинки. А двадцять років колективу святкувати в Харкові ми ще будемо восени.

Плануєте восени приїхати знову? 

Ще раз приїхати вже з іншою програмою.

Чому за двадцять років не було можливості виступити в Харкові, що вам заважало? Далеко від Львова?

Сінгапур теж далеко від Львова. Нічого, там теж побували. Знаєте, завжди хочеться, коли вперше приїжджаєш до міста, щоб організацією займалася людина, якій ти довіряєш. Десь в 94-му чи в 95-му в нас була така неприємна ситуація, що запросили нас в Донецьк із сольним концертом. Ми приїхали за день до того. Виявляється, що звук не був проплачений, світло не було проплачено, оренда не була проплачена. Фактично концерт не відбувся. Але люди квитки купили, оскільки в зал не дали завести апаратуру, ми вийшли до вестибюлю і співали наживо акустику. Тому ми намагаємося, коли робиться організація концерту, щоб була людина, якій ти довіряв, або людина, яку порадили люди, яким ти довіряєш. Думаю, тепер із цим проблем не буде.

Що очікуєте від харківського глядача? Можливо, це інший глядач?

Я навіть не ділю глядача, не то що по містах, я не ділю їх навіть по країнах. Тому що кожен артист має того слухача, на якого він заслуговує. Якщо він щирий, якщо він цікавий та професійно виконує свою роботу, значить, на нього глядач піде: як діти, так і люди похилого віку. Якщо він фанярщик (той, хто виконує пісні під фонограму — ред.), якщо нічого цікавого в нього немає — як би тебе не крутили по телебаченню, то твоя творча діяльність продовжиться рік, від сили — два.

Двадцять років колективу — в чому секрет успіху?
А ні в чому. Знаєте, таке враження, що на таке запитання я маю відповісти пафосними фразами та словами. То все неправда. Бажання творити — це в першу чергу. А воно зберігається до цих пір. Друге: двадцять років ми — люди, які перевірені часом, дружбою, досвідом. Нам вже немає що ділити. Те, що ми могли поділити, могли б поділити давно, але не зробили того. Третє, як це не банально, — слухачі нас просять далі щось робити. Ми робимо не тільки для себе, а робимо ту музику, яка нам подобається. Але якщо вона подобається ще комусь, то ми не можемо не виправдовувати їхні сподівання.

Вам притаманна зіркова хвороба?

Зіркову хворобу будь-який виконавець, який отримав певну популярність, вже пережив. Якщо хтось буде казати, що не мав її, не вірте — це буде неправдою. Інша справа, які ти висновки зробиш із тієї хвороби, наскільки ти зможеш реально подивитися на себе з того моменту, коли злетів після першого успіху. Хтось реально на себе дивиться, хтось не зовсім. А двадцять років є черговим доказом того, що ми реально дивимося на себе.

На перших виступах ви вдягали окуляри. З чим це пов’язано?

Це абсолютно банальна причина: ми тупо боялися на сцені виступати. Спитайте будь-якого артиста. Коли він перші рази виходив на сцену, коліна тряслися, а голос невідомо куди пропадав від нервування. А вдягаючи чорні окуляри, ти менше бачиш облич — і в тебе враження, що співаєш для себе на репетиціях. На перших порах це дуже допомагало. Зараз, звичайно, мандраж ще є. Це є правильно, бо, якщо в артиста пропадає мандраж, він тоді не несе відповідальності за те, що робить на сцені. Якщо мандражує — хоче зробити це добре. Але окуляри для того вже не потрібні.

Як довго виступали в окулярах?

Спочатку було півроку, а потім стало певною фішкою, таким собі іміджем. Тому ми роки три в окулярах їздили, але потім від того відмовилися.

Ви заговорили про імідж… У вас в колективі є іміджмейкер, який створював вам образ?

На перших порах, десь із 96-го року по двохтисячний, костюми нам шила відома модельєр Оксана Караванська. Тоді вона не була така відома, зрештою, як і ми. Але в нас була певна співпраця. Власне, вона нам запропонувала, і я вважаю, що то був вдалий варіант. Якщо у виконавця є культура виконання та він виконує різноманітну музику, зокрема, це фольклор, класика, естрада та інше — він не може дозволити собі вийти в трусах на сцену. Тому для нас завжди було важливо мати хоча б добрий вигляд. Якщо це штани та сорочки, то нехай буде хоча б файна сорочка. Якщо смокінг, то смокінг — це правильно, класично. Під смокінг можна співати все: і класику, і той самий «Берег ріки». Досить цікаво виглядає «Берег ріки» в смокінгах. Зараз, на двадцять років, на вересень теж Караванська буде займатися справами, але я скажу так: по-перше, вигляд на сцені має бути не те що цікавим, а має милувати око. Він має додавати солідності, а з іншої сторони — вільно себе почувати на сцені.

Тобто зараз ви самі обираєте костюми?

До останнього моменту це було так.

Та «терція», яка зараз, схожа на ту, що ви планували створити в 92-му році?

Ні (сміється — ред.). Ми взагалі не знали, як воно має виглядати. На той час Інтернету не було. Записи зарубіжних колективів днем з вогнем не знайдеш. Перший гурт, що ми почули, — це був King’s Singers. Все методом пробного тика. Щось вигадували, щось робили, шукали нові музичні форми, брали з фольклору, з класики, крізь себе пропускали. То зараз включаєш Інтернет — акапельних партитур з головою. Вибирай любе-голубе. Тільки зараз, коли є все доступно, люди на максимум не включають власні мізки, не придумують чогось нового. Вони стають рядовими виконавцями класичної акапельної музики. У всьому світі, в Америці, Європі, подібних гуртів — один на одному. В нас є власне музичне обличчя. Постав 20-ть акапельних груп, і вам точно скажуть, що ось це є «Піккардійська терція». Не що інше, а саме ось це.

Ви не любите слово «гурт», а себе називаєте «формацією». Чому так?

Будемо відверто говорити про значення самого слова. Що таке гурт? Гурт — насамперед, це гурт баранів. Отара — овець, а гурт — баранів. Стадо корів — ось це є гурт. Хочете, скажіть «ансамбль», хочете, скажіть «вокальна формація», але «гурт» не може бути. Якось не подобається нам. Можливо, воно правильно, але я цього не приймаю.

В назві формації «Піккардійська терція» подвоєння букв «к». З чим це пов’язано?

Взагалі ми говоримо таку легенду, що Славко Нудик в нас заїкається, коли співає. Тому ми завжди говоримо, що це через те, що він заїкається. По всім правилам, там має бути одна буква «к». З іншої сторони, ще на початку ми писали «піккардійська терція» як «ПікКардійська терція». Щось таке придумали, а потім так і залишили. Якщо ви в Google набираєте «пікардійська терція», на нас посилання теж буде, але ще буде на того самого Кос-Анатольского (радянський, український композиторАнатолій Кос-Анатольский — ред.), який про це пише. А набрати «піккардійська» — тільки на нас.

Тобто для того, щоб вас легше було знайти..

Абсолютно. Ми взагалі й назву таку придумали, щоб точно знали: якщо люди запам’ятають назву, бо вона для пересічної людини достатньо важка, то хоча б через те, що ми дійсно файно співаємо. Бо інакше не хотіли б це запам’ятати.

Політикою цікавитеся?
Якщо не будеш цікавитися політикою, в один прекрасний момент вона зацікавиться тобою. Я дивлюся на все, що відбувається в країні. Певні висновки роблю, як і кожен із нас. Але наші висновки особисті — це буде нашим голосом на виборах. «Піккардійська терція» намагається бути аполітичним колективом. Хоча я можу точно сказати, що за Комуністичну партію голосувати не будемо і агітувати не будемо теж.

А в підтримку іншої політичної сили будете?

Справа в тому, наскільки програма того претендента, який до нас прийде із пропозицією, буде відповідати нашим як соціальним, так і національним баченням того, що має відбуватися в країні.

На даний момент із ким ви змогли б погодитися на співпрацю?

Якщо знайдеться такий кандидат — і «Піккардійська терція» збереться разом і скаже: «Так, по духу це нам близько», — тоді ми вам назвемо і прізвища, і назву партії.

«Піккардійська терція» — це зараз комерційний проект?

Він мусить бути комерційним, тому що нам потрібно годувати дітей. Ми більше ніде не працюємо, ми гроші отримуємо за те, що ми творимо, що їздимо по концертах.

Зараз не думаєте, щоб жіночий голос влити до колективу?

А сенс? Якщо нам вдається робити те, що ми задумуємо. Якщо нам не вдасться, може, тоді будемо експериментувати.

Ви виконуєте пісні акапельно, тобто тільки голосом без музики. Чому в останні роки на концертах використовуєте барабани?

За двадцять років людина не може виглядати так само, як раніше. За двадцять років змінюється зовнішність, [людина] змінюється внутрішньо. Чогось навчилася, чогось відкинула, щось їй порадили. Тому не можемо ми бути на сцені як 20-ть років тому. Ми щось нове хочемо показати. Барабани і перкусія — це був певний експеримент, який, я вважаю, вдався. Тому що на концертах більш динамічно і більше енергетики. В нас у самих драйв з’явився, бо в певний момент почав пропадати. Ну і давно хотілося пограти з іншими музикантами. А музиканти добрі.
Наприклад, Ігор Лесько, грав на барабанах в золотому складі «Смерічки» (український, радянський естрадний вокально-інструментальний ансамбль — ред.), там, де був [Павло] Дворський, [Назар] Яремчук, Вітя Морозов. А Іван Мощин на перкусії від’їздив із Валерієм Леонтієвим по всьому Cоюзу. Ігор в свій час довго сидів у Німеччині й грав у цирку, але то не робота, і додому хочеться. Так ми знайшлися. Ми отримуємо задоволення, і вони отримують задоволення.

Вони вже члени вашої команди? Ці дві людини — вже «Піккардійська терція»?

Оскільки вони присутні на репетиціях, то ми до них ставимося як до учасників. В певний момент треба буде гостріше їм сказати, щоб вони зрозуміли. «Піккардійська терція» зароджувалася двадцять років тому, двадцять років назад їх не було. Тобто колектив «Піккардійської терції» — це є ті шість людей плюс сьомий за сценою — адміністратор Роман Климовський, з яким ми працюємо. Одна справа, коли ти працюєш з людьми двадцять років, інша — коли два роки. Але я думаю, що ті два роки — це як за п’ять років. Тому… Будемо вважати їх повноправними членами колективу.

У вас багато каверів на пісні різних гуртів. Чи була така пісня, яку ви хотіли переробити, але вам це не вдавалося?

Акапельна музика має широкий спектр можливостей. Але це не є безмежність. Тому деякі пісні ми не беремо до репертуару, навіть які ми, власне, створюємо тільки через те, що ми пісню не можемо відтворити настільки, як би вона мала звучати. Якщо ти не можеш повністю передати пісню, її енергію, стиль, те, про що пісня, то краще не берися за ту пісню. Наприклад, пісня «Пустельник» — я ще не знаю, як би вона звучала в інструментальному варіанті. На той час це була пісня, яку ми страшенно не любили виконувати. Чому, бо вона тяжка для виконання як по вокальному виконанню, так і по психологічному фактору. Але це така планка, яку ми підняли. Була «Піккардійська терція» до «Пустельника», а потім — після «Пустельника» — «Піккардійська терція» стала на голову вищою. Якщо в тебе щось не виходить, краще не берися.

Бувало так, що у вас щось не виходило?

Звісно бувало, чого ж ні? Наприклад, готуємо альбом. До альбому готові 20-ть пісень. З того часу залишається 13-14 пісень тільки через те, що то не наше, то не дається, то не цікаво для слухача, бо ніяке. Всередині у нас є цензор, який не дозволить поганому чи, скажімо, неякісному, непотрібному виходити на люди.

У Росії ви мало виступаєте…

Як правило, не виступаємо.

Там мало людей, які б були прихильниками вашої музики?

Можливо, й через це, а можливо, через те, що немає бажаючих, або немає бажаючих, які мають можливості зробити концерт нашому колективу. Будемо відверті: в Росії популярні рокові команди. Ot Vinta там не вилазить з клубів. Москалі співають і про сокиру з кров’ю. Москалі стібатися з себе люблять, їм це кайфово. «Океан Ельзи» збирають, але вони є розкручені. Що Ot Vinta, що Скрипка, що Вакарчук — формат музики зовсім інший. Вони можуть зібрати повні зали, а наша музика вимагає в першу чергу ознайомлення з нею. Бо ти можеш прийти на будь-який роковий концерт, і можна поскакати — енергетика в когось гірша, в когось краща.
Коли акапельна музика — маєш знати, на що йдеш. Бо інакше буде дуже сумно, і ти зразу вийдеш після третьої пісні, або будеш крутитися і заважати іншим. Хотілося б, звісно, хоча б для експерименту зробити концерт в Росії. Не обов’язково в Москві, можливо, в іншому місті. Будемо вважати, що 20-ть років не є крапка, це кома. І все-таки це відбудеться.

Редактор: Полина Мирер

Залишити коментар

Filed under "Піккардійська терція", Якимець Володимир (Піккардійська терція)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s