Михайло Мельник: "Я – копалина!"

Рибка Світлана, газета «Событие»

Михайло Мельник сам собі і актор, і директор, і режисер, і навіть гример і костюмер у своєму театрі

Театр «Крик» існує вже 18 років. Тримається він на одній людині – Михайлові Мельнику. Усіх персонажів актор грає сам. «Жах, який я давній!», – вигукує з цього приводу актор. На сьогодні у театрі можна переглянути вистави «Mollis», «Лоліта», «Гріх» і «Мутація». Недавно за свою роботу актор отримав найвищу премію держави в області мистецтва – Національну премію імені Т.Шевченка.

– Як відсвяткували отримання премії?

– Дуже добре відсвяткував. Прямо з потягу мене зустріли прихильники. Це незабутнє враження!

Я починаю з потяга, тому що вважаю, що найголовніше визнання – це визнання твоєї батьківщини… Я не вірив у справедливість, в те, що, не маючи жодних зв’язків у Києві, можна перемогти. Скажуть, що у Мельника гарний спектакль, але знайдуть ЩОСЬ. І раптом – ні! Ми не загублені люди, ми – українці! Це і є головне свято для мене – віра у мою Україну… Дома привітали дітки, дружина, я привітав їх… Був момент, коли ще до того, як президент вручив мені премію, один із членів журі, який надзвичайно був вражений, не витримав і зателефонував мені. Після паузи він промовив: «Я щасливий!». І я вже на половину здогадався, уже в горлі стоїть крик. І ось: «Михайле Васильовичу!.. Ви!». Я все зрозумів! І був мій крик! не пам’ятаю, що прокричав, але щось дуже хороше. Це був найяскравіший момент, оцей крик, який з горла, з серця вирвався! До мене підбігла дружина і заплакала… Просто заплакала!

– Ви завжди розмовляєте українською. Як ви ставитесь до російської мови?

– Хіба не зрозуміло, що якщо 2 з 4 вистав поставлені за Достоєвським, а 3-я – Набоков і тільки один – Коцюбинський, хто наважиться сказати, що Мельник нехтує російською культурою? Я ріс на Шевченку, Коцюбинському, Достоєвському, Пушкіні, Лермонтові… Та чудово ставлюся, але ненавиджу, коли починають розповідати, які ми націоналісти на Україні! Ненавиджу! Тоді я готовий горою стояти за свою мову! Ніхто не сміє розказувати, яка мова на Україні має бути основною. Так, я можу погано говорити російською, але я її розумію, і це моя друга мова. Але мені рідніша моя, українська мова, вона «з маминої циці», від моїх пращурів. Не кричіть «ввести русский язык вторым государственным», це несправедливо. Хай паралельно розвиваються хоч 10 мов, я нікому не нав’язую свою українську. Говоріть, як вам зручно. Кінець кінцем, якщо ми сподобаємось один одному, то будемо «объясняться на мигах». Ми дуже примітивно дивимося на ці проблеми. Їх не існує – ні мовних, ніяких. Існують люди, які створюють проблеми і гріють на цьому руки.

– Чому ви вибрали у своїй творчості шлях очищення через сльози, катарсис?

– Я не вибирав, так вибрала мене доля. Так мої предки і я сприймали цей світ. Мій батько був достатньо весела людина, хоча й без рук, ока, глухий. Під час війни у нього в руках розірвалася міна. Мабуть, в мені кричать його рани. Адже воно там виношувалось, а мені передалося, і я не знаю, як мої гени аукнуться моїм дітям. Так Бог мене вів. Мені здалося, що я маю зайняти певне місце у цьому місті, тому що воно зяяло дірою, звідти йшов холод. Я спробував цей холод накрити собою, не знаючи, замерзну чи провалюсь вниз, чи може, трохи обігрію його. Поки я живу, ця діра закрита. Але я вам гарантую, що, як тільки не стане мого театру, вона відкриється, і невідомо, коли і ким вона знову закриється. Можна ж було зробити театр і назвати його «Радість», читати там віршики, показувати комедії… Повірте, в мене вистачило б розуму зробити комедію. Але навіщо її ставити, коли тобі хочеться в комедії плакати?

Спасіння сучасної людини я бачу тільки через очищення, через катарсис, до якого я маю довести людину через сльози. Бо сльози – це видужування. Ще давні писали: «Мудрый заходит в дом плача, а глупый – в дом развлечений».

– По закінченню вистави ви завжди говорите з глядачами, зізнаєтесь їм у коханні. Хтось з них викликає у вас антипатію?

– Безсумнівно. Я жива людина. В першу чергу, починається подразнення на хама. Поки її можливо витримати, виставу не зупиняю. Такі люди не розуміють, що не можна колупатися у зубах, коли мова йде про любов чи ненависть. Тому іноді я дозволяю собі зупинити виставу і показати хаму на двері. Адже людина не розуміє погляду, не чує, як на неї «шикають» сусіди. Я не можу жертвувати своєю аудиторією через одного бовдура. Люди приїжджають з різних міст, сидять на сходах, тоді коли він сидить у кріслі й псує їм вечір. Пощади таким не буде! Я поверну гроші, до побачення!

– Зараз проходить прем’єра вистави «Мутація». Що ви хотіли сказати цією п’єсою?

– Однією фразою я не зможу відповісти, тому що кожна людина після вистави обов’язково винесе щось своє. У виставі ставляться такі питання: чи існує паралельний світ? Світи, куди душа летить після смерті? І це буде кінець чи початок? Чи не буде нічого? Це вічна тема, містика. Людина потрапляє у світ, про який мріяла на землі. Там усі просто люблять один одного, і не уявляють, як інакше. А раз ви всі так мрієте, то чому ви нічого не робите, щоб земля стала чистішою? Чому ви кидаєте презервативи і прокладки в Дніпро? Чому дурите людей, ненавидите за те, що вам не дали взятку? Адже ви всі в душі мрієте про казку! Ми говоримо, що винні всі, крім мене. Засукайте рукава, зробіть щось, не чекайте, що хтось зробить. Хіба б цей театр був, якби я чогось чекав? Людина повинна тягти свій плуг, бо інакше стане духовним і фізичним імпотентом. Менше люби себе, полюби того, хто коло тебе, а він спробує тебе зрозуміти. Повірте, це найважче.

– Правда, що колись хтось із колег порізав шину вашого службового автомобілю?

– Коли було 15-річчя театру, я запросив у «Крик» друзів, колег, усіх бажаючих. У книгу відгуків хтось з колег написав інкогніто: «Руки не горять від подарунків?». І дописано: «Подивимося, який буде бенкет». А коли я з сім’єю зібрався їхати додому, виявилося, що на службовому авто прорізана задня шина. Ножем! Це ж стільки злості було! Точно знаю, що зробив один з колег. Я нікому на горло не наступаю – у мене свій глядач. Людина ж не шину прорізала таким чином, а живіт собі, втратила людське обличчя. Вона переслідувала мету зіпсувати мені вечір – їй вдалося. Але я перемучився і подумав: «Господи, прости!».

– Як часто дивитеся ТБ? Які програми?

– Дивлюся кожного дня. Мій вибір – Animal Planet, Национальное географическое общество и «Охота и рыбалка». Перемикаю і на 1+1. Щодня дивлюся новини – я повинен бути у курсі подій…На телебаченні відсутня думка. І коло воно не має поняття, що таке людська душа і як з нею працювати, лізе зі своєю рекламою у серце, на фіг мені тоді дивитися фільми по ТБ? Хитрять, дурять, крутять, як хочуть, і при цьому говорять, що усі навколо – сволота. Тому що полюбити ближнього дуже важко. Знайти причини – легко. Де програми, з якими нам буде так добре, як після вистави?

– А серіали дивитесь?

– Ви мене вибачте, але серіали не дивлюся. Краще б транслювали індійські фільми, де все пронизано добром і боротьбою зі злом. За офіційними даними, саме їх більш за всі випускають у світі.

– Як ви набираєтесь сил і відпочиваєте?

– Ви мене краще запитайте, коли я разом з сім’єю останнього разу був на морі. Давно, не пам’ятаю. Колись профспілка виділила путівку до Бердянська, але через тиждень ми звідти утікли. Профспілки в більшості дають такі путівки на якісь звалки. На тобі, Боже, що мені не гоже. З тих пір нікуди не їздили. Вибачте мені, але немає за що. Тепер отримав премію – вона піде на вставлення зубів братові, оплату за квартиру, до того ж, треба сейозно полікувати дитину. Другу дитину – вперше послати до піонерського табору. Частину премії буду тримати на те, щоб, якщо я здохну, мої діти змогли навчатися в інституті. В цілому у нас з дружиною виходить 1,5 тис. грн. на місяць на 4 чоловік. До того ж за 7 років не було дня, щоб дочка не приймала ліки! А це сім’я народного артиста! Жах, правда? А скільки людей заздрять мені! Кажу вам реальні речі, але не для того, щоб хтось посмів мене жаліти. У мене є щастя – мій глядач. І я точно знаю, що коли мені хріново, він прибіжить першим! Скинуться по гривні і не дадуть здохнуть з голоду. Це я знаю! Хоч самі будуть голодні.

– Ви підтримували Помаранчеву революцію. Не розчарувалися в ній?

– Я все віддав би, щоб знову пережити ті хвилини щастя, коли всі були такі добрі, уважні і такі радісні в своїх мріях про майбутнє! Та революція – легенда! І неважливо, виправдались сподівання чи не ні, людина мусить жити мріями. Ми показали, що ми можемо вийти, не ламаючи стіни, не вбиваючи один одного, обнімаючись-цілуючись. Так заради цього, можливо, я жив все життя моє! Ми довели, що ми нація космічна й унікальна. Чому ми так себе не любим? Чому ми не віримо в себе? Ви що, прилетіли з іншої планети, що радієте розпаду помаранчевої команди? Чи ви хочете познущатись над моїми мріями? Я не розчарований, а зачарований тим, як люди стояли на Майдані, раділи – «милувалися один одним». Я просто радів, що нас багато, ми такі схожі і хочемо одного – чесності і справедливості. Співчуваю тим, хто цього не розуміє, вони не відчули насолоди. Скажу по секрету: коли я ставив «Мутацію», я навіть світло виставляв помаранчеве. Але я не знайшов, як це зробить.

– Кого з політиків вважаєте гарним актором?

– Як режисер можу сказати, що в нашому парламенті 95% абсолютно бездарних політиків. Вони намагаються не служити людям, а грати в політиків. І 1-2% здібних людей. Особливо здібна, обдарована Богом ораторськими можливостями, логічним мисленням, темпераментом, розумом – одна особа, а хто вона – я не скажу.

Довідка
1. Михайло Васильович Мельник.
2. Актор, режисер, директор, сценограф, сценарист.
3. Мешкає у Дніпропетровську на Бородинській вулиці, в будинку, в якому живе і губернатор.

Якщо б…

…в якій іншій країні ви б народились і в яку епоху?

– Я не хочу іншої країни, там я помру. Мені потрібно було народитись в 1957 році, щоб застати у цьому житті Майдан. Хто думає, що може змінити свою долю, той великий дурень! Це неможливо.

… вам дали чарівну паличку на 1 хвилину?

– Я б раз махнув – і в мене був би театр на 250-300 місць. А ключ від нього був би при мені. Зробив би його таким, яким я вважаю за потрібне. А потім, колись, віддав би цей ключик донечці Марті.

…вас вибрали президентом країни, мером міста?

– Напевно, я був би жорсткішим, ніж наш президент. Знайшов би розумних радників-організаторів. Але життя моє було б покладене на те, щоб довести, що я був непоганим правителем. Однак фантазувати легко. Не може людина бути тим, ким вона не може бути. Можливо, в іншому житті я прийду в Україну і буду президентом.

Джерело: Лікнеп

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s