Мар’яна Садовська: Найбільша магія відбувається на концерті

01-12-09 09:50

Співачку Мар’яну Садовську знають у Львові та за кордоном. На Заході її називають українською Бьорк.

Колишня львів’янка, яка тепер проживає з чоловіком та двома дітьми у німецькому Кельні. І хоча не часто можна почути Мар’яну на рідних землях, вона намагається приїжджати сюди щороку – до рідних та щоб представити українцям нові роботи. Цього року 4 грудня у театрі Марії Заньковецької у межах фестивалю «Jazz Bez» відбудеться концерт Мар’яни Садовської. Про концерт, новий альбом, співпрацю з різними музикантами, про нові проекти в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

– Цьогоріч Львів знову почує Мар’яну Садовську, за якою встиг затужити. Що для Вас означає ця зустріч?
– Я всі ці останні роки постійно шукаю можливостей, щоб виступати в Україні. Тож для мене це перш за все реалізація мрії, туги, сподівання. Я страшенно рада, що це відбудеться в межах фестивалю «Jazz Bez». Музика, яку я роблю, дуже відповідає ідеї фестивалю, коли це є і джаз, і якась традиційна музика, і музика, яка вихлюпується за межі, за кордони визначеного. Сподіваюся, що буде можливість привезти пісні, які я вже співала у Львові, а також новий матеріал. Це для мене дуже емоційний момент. Сподіваюся, ніщо не стане на перешкоді цьому фестивалю.

– Що можна буде почути на новому диску, який ви презентуватимете в Україні під час «ДжазБезу»?
– Ідея була така, що це буде перший диск, який вийде в Україні. І якщо це перший диск, значить там має бути «Best of» того, що я зробила за останні роки за кордоном.

 
Я часто повторюю, що не трактую пісню, як екзотичну мелодію східної Європи. Кожна пісня – це монолог
 

На жаль, виглядає на те, що він буде зроблений тут, у Німеччині. Таки я його привезу готовим в Україну. Зараз він на фінальній стадії вирішення. До диску увійдуть шість пісень, записаних музикантами з Німеччини рік тому, ще шість пісень, записаних в Нью-Йорку понад чотири роки тому тамтешніми музикантами. Назва альбому – «Кеби не навіки» – це рядочок з емігрантської пісні, яка теж увійде до диску. Назва найбільше відповідає тому станові, який зараз у мене є, і пісням, які увійдуть до диску.

– Мар’яно, як сприймають текстовий український матеріал музиканти, з якими ви працюєте?
– По-різному. Глядачі, що прийдуть на концерт, чи слухачі, які придбають диск, зможуть пересвідчитися самостійно. Звичайно, найбільша магія стається тоді, коли глядач-слухач зможе зрозуміти і текст, і суть, коли він чує, що кожен інструмент – чи піаніно, чи труба – відгукується, звучить настільки згідно з тестом, що складається враження, що це серце зі серцем розмовляє. Цей контакт відбувається на музично-духовному рівні. І тоді часто говорять, що через відчуття розумієш текст, суть.

– Ви перекладаєте український етнічний матеріал для музикантів, з якими працюєте?
– Для мене завжди найголовніше – зміст пісні. Я часто повторюю, що не трактую пісню як екзотичну мелодію східної Європи. Кожна пісня – це монолог. Коли починаю працювати над музикою, завше думаю, як можна оцей зміст, оцю серцевину пісні, передати. Музикантам, я не тільки перекладаю слова пісні, але й розповідаю про контекст, звідки ця пісня. Інколи доводиться розповідати довгу історію української еміграції. Хоча, звичайно, еміграція актуальна у всьому світі. Якщо це обрядова пісня, закликання весни, значить робимо розвідку в етнографію: я розповідаю про все, що знаю, все, що пережила в Україні, записуючи ці пісні. Більшість цих пісень – із моїх записів, які зробила під час експедицій українськими селами.

– Наскільки для вас важливе збереження традиційного звучання народного тексту. Чи ви передовсім працюєте над власною інтерпретацією?
– Я ніколи не зараховувала себе до тих людей, які займаються збереженням автентичного співу, бо маю акторсько-композиторські інтерпретаційні амбіції. Я перш за все музикант, поєдную театральність, музичність. Я творю власні речі. Часом це більше аранжування. Рідко мені вдається зовсім нічого не змінити. Та все-таки це пошук, як та чи та пісня живе в мені. Думаю, жодна бабця чи чоловік у селі не заспіває ту саму пісню двічі однаково. Це пов’язано зі станом душі у конкретний момент.

– А яка ситуація у Німеччині, Кельні? Чи багато музикантів творять на основі автентики, подібно до Вас?
– Зараз така хвиля розвивається. Тут, на заході, джазова сцена доволі розвинута. Багато відбувається фестивалів, концертів. Суто у Кельні є багато несамовитих музикантів, які працюють у джазі, який межує з іншими видами музики. Завдяки глобалізації у Німеччині з’являються проекти німецьких музикантів та музикантів з Іраку, наприклад. Подібно до мене, вони власною музикою, яку грають на традиційних інструментах, створюють з німецькими музикантами не зовсім традиційну арабську музику, але й не традиційний джаз. Це вже щось на межі… Така співпраця розповсюджена.

– Свого часу ви подорожували українськими селами, збираючи пісні та ритуали. З цього приводу у мене є кілька запитань. Які враження у вас з цих експедицій, і чи плануєте ще поїздки українськими селами?
– Я намагаюся кожного року хоч на кілька днів вирватися у село. Я, звичайно, щороку приїжджаю в Україну до родини. Цього року мали гарну можливість поїхати в експедицію з київським гуртом «Божичі». Це було приємне поєднання відпочинку і роботи.

 
Я ніколи не зараховувала себе до тих людей, які займаються збереженням автентичного співу, бо маю акторсько-композиторські інтерпретаційні амбіції
 

Я завжди говорила, що без такої пошукової роботи мені здавалося, що мої пісні міліють, втрачають сенс. Для мене дуже важливий контакт з джерелом. Окрім того, я хочу прищепити моїм двом дітям все, що належить до української культури. Ще одне враження від подорожей: щоразу меншає тих людей, які пам’ятають дуже багато цікавих старовинних пісень. Часом я жартую, що за кілька років в етнографічні експедиції будуть приїжджати до Києва, до Львова, до інших українських міст, і в нас, міських дівчат і хлопців, будуть записувати слова старовинних пісень.

– Ви чимало записали пісень. Чи було у Вас бажання оприлюднити їх, видавши книгу?
– Бажання не було. Але багато людей мене переконують, що це варто зробити. Зараз я працюю з професором Пенсільванського університету Михайлом Найданом над антологією пісень з моїх записів. Маю надію, що це вдасться довести до кінця, до пуття. Також я веду регулярно майстер-класи: вчу співати українських пісень усіх охочих у різних країнах, університетах.

– А з авторською поезією ви працюєте?
– Проект, над яким я зараз працюю, – це нові пісні, дуже пов’язані з віршами Павла Тичини «Замість сонетів і октав». Думаю, що принаймні одну нову річ з цього проекту я виконаю у Львові. У мене, я так називаю, період замішування тіста, відкрито дивлюся на композиції інших музикантів, співпрацюю з дуже різними стилями.

– Подейкують, що у Вас із львівським театром ім. Леся Курбаса є якийсь проект… Чи могли б Ви про це трохи більше розповісти.
– Так, проект є, і є бажання його зробити. Шукаємо зараз реалізації такого бажання.

 
Для мене дуже важливий контакт з джерелом
 

Це буде пов’язано з арабською музикою і текстами Заратустри, – це єдине, що можу зараз розповісти. Також на запрошення українського режисера Андрія Приходька працюю над музикою до «Лісової пісні», яку він хоче поставити. Якщо все вийде добре, то в грудні почнемо в Києві роботу над проектом.

– З яким українським проектом Ви би хотіли виступити?
– Було б направду непогано зробити щось спільне з «Перкалабою». Цікаво з їхніми енергіями, з їхнім анархізмом змірятися силами.

Можливо, трохи банальне запитання: приїжджаючи в Україну, до рідного міста, Ви ж помічаєте якісь зміни. Які вони? Що дивує, вражає, можливо, злить?
– Злить мене те, що і всіх вас, – примітивізм, бюрократія. Звідси, з відстані, видно, як довго проходить процес звільнення з отого комуністичного, совдепівського надбання. Це злить. Але зміни, звичайно, є й інші. Одна діяльність «Дзиґи» у Львові чого вартує! Окрім того, відкриваються нові місця, відбуваються нові концерти, з’являються нові молоді люди в музиці, у театрі. Може, їх і мало, але також є. Це ті зміни, які змушують мене постійно шукати можливостей працювати в Україні.

Співачку Мар’яну Садовську знають у Львові та за кордоном. На Заході її називають українською Бьорк. Колишня львів’янка, яка тепер проживає з чоловіком та двома дітьми у німецькому Кельні. І хоча не часто можна почути Мар’яну на рідних землях, вона намагається приїжджати сюди щороку – до рідних та щоб представити українцям нові роботи. Цього року 4 грудня у театрі Марії Заньковецької у межах фестивалю «Jazz Bez» відбудеться концерт Мар’яни Садовської. Про концерт, новий альбом, співпрацю з різними музикантами, про нові проекти в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET. – Цьогоріч Львів знову почує Мар’яну Садовську, за якою встиг затужити. Що для Вас означає ця зустріч? – Я всі ці останні роки постійно шукаю можливостей, щоб виступати в Україні. Тож для мене це перш за все реалізація мрії, туги, сподівання. Я страшенно рада, що це відбудеться в межах фестивалю «Jazz Bez». Музика, яку я роблю, дуже відповідає ідеї фестивалю, коли це є і джаз, і якась традиційна музика, і музика, яка вихлюпується за межі, за кордони визначеного. Сподіваюся, що буде можливість привезти пісні, які я вже співала у Львові, а також новий матеріал. Це для мене дуже емоційний момент. Сподіваюся, ніщо не стане на перешкоді цьому фестивалю. – Що можна буде почути на новому диску, який ви презентуватимете в Україні під час «ДжазБезу»? – Ідея була така, що це буде перший диск, який вийде в Україні. І якщо це перший диск, значить там має бути «Best of» того, що я зробила за останні роки за кордоном. Я часто повторюю, що не трактую пісню, як екзотичну мелодію східної Європи. Кожна пісня – це монолог На жаль, виглядає на те, що він буде зроблений тут, у Німеччині. Таки я його привезу готовим в Україну. Зараз він на фінальній стадії вирішення. До диску увійдуть шість пісень, записаних музикантами з Німеччини рік тому, ще шість пісень, записаних в Нью-Йорку понад чотири роки тому тамтешніми музикантами. Назва альбому – «Кеби не навіки» – це рядочок з емігрантської пісні, яка теж увійде до диску. Назва найбільше відповідає тому станові, який зараз у мене є, і пісням, які увійдуть до диску. – Мар’яно, як сприймають текстовий український матеріал музиканти, з якими ви працюєте? – По-різному. Глядачі, що прийдуть на концерт, чи слухачі, які придбають диск, зможуть пересвідчитися самостійно. Звичайно, найбільша магія стається тоді, коли глядач-слухач зможе зрозуміти і текст, і суть, коли він чує, що кожен інструмент – чи піаніно, чи труба – відгукується, звучить настільки згідно з тестом, що складається враження, що це серце зі серцем розмовляє. Цей контакт відбувається на музично-духовному рівні. І тоді часто говорять, що через відчуття розумієш текст, суть. – Ви перекладаєте український етнічний матеріал для музикантів, з якими працюєте? – Для мене завжди найголовніше – зміст пісні. Я часто повторюю, що не трактую пісню як екзотичну мелодію східної Європи. Кожна пісня – це монолог. Коли починаю працювати над музикою, завше думаю, як можна оцей зміст, оцю серцевину пісні, передати. Музикантам, я не тільки перекладаю слова пісні, але й розповідаю про контекст, звідки ця пісня. Інколи доводиться розповідати довгу історію української еміграції. Хоча, звичайно, еміграція актуальна у всьому світі. Якщо це обрядова пісня, закликання весни, значить робимо розвідку в етнографію: я розповідаю про все, що знаю, все, що пережила в Україні, записуючи ці пісні. Більшість цих пісень – із моїх записів, які зробила під час експедицій українськими селами. – Наскільки для вас важливе збереження традиційного звучання народного тексту. Чи ви передовсім працюєте над власною інтерпретацією? – Я ніколи не зараховувала себе до тих людей, які займаються збереженням автентичного співу, бо маю акторсько-композиторські інтерпретаційні амбіції. Я перш за все музикант, поєдную театральність, музичність. Я творю власні речі. Часом це більше аранжування. Рідко мені вдається зовсім нічого не змінити. Та все-таки це пошук, як та чи та пісня живе в мені. Думаю, жодна бабця чи чоловік у селі не заспіває ту саму пісню двічі однаково. Це пов’язано зі станом душі у конкретний момент. – А яка ситуація у Німеччині, Кельні? Чи багато музикантів творять на основі автентики, подібно до Вас? – Зараз така хвиля розвивається. Тут, на заході, джазова сцена доволі розвинута. Багато відбувається фестивалів, концертів. Суто у Кельні є багато несамовитих музикантів, які працюють у джазі, який межує з іншими видами музики. Завдяки глобалізації у Німеччині з’являються проекти німецьких музикантів та музикантів з Іраку, наприклад. Подібно до мене, вони власною музикою, яку грають на традиційних інструментах, створюють з німецькими музикантами не зовсім традиційну арабську музику, але й не традиційний джаз. Це вже щось на межі… Така співпраця розповсюджена. – Свого часу ви подорожували українськими селами, збираючи пісні та ритуали. З цього приводу у мене є кілька запитань. Які враження у вас з цих експедицій, і чи плануєте ще поїздки українськими селами? – Я намагаюся кожного року хоч на кілька днів вирватися у село. Я, звичайно, щороку приїжджаю в Україну до родини. Цього року мали гарну можливість поїхати в експедицію з київським гуртом «Божичі». Це було приємне поєднання відпочинку і роботи. Я ніколи не зараховувала себе до тих людей, які займаються збереженням автентичного співу, бо маю акторсько-композиторські інтерпретаційні амбіції Я завжди говорила, що без такої пошукової роботи мені здавалося, що мої пісні міліють, втрачають сенс. Для мене дуже важливий контакт з джерелом. Окрім того, я хочу прищепити моїм двом дітям все, що належить до української культури. Ще одне враження від подорожей: щоразу меншає тих людей, які пам’ятають дуже багато цікавих старовинних пісень. Часом я жартую, що за кілька років в етнографічні експедиції будуть приїжджати до Києва, до Львова, до інших українських міст, і в нас, міських дівчат і хлопців, будуть записувати слова старовинних пісень. – Ви чимало записали пісень. Чи було у Вас бажання оприлюднити їх, видавши книгу? – Бажання не було. Але багато людей мене переконують, що це варто зробити. Зараз я працюю з професором Пенсільванського університету Михайлом Найданом над антологією пісень з моїх записів. Маю надію, що це вдасться довести до кінця, до пуття. Також я веду регулярно майстер-класи: вчу співати українських пісень усіх охочих у різних країнах, університетах. – А з авторською поезією ви працюєте? – Проект, над яким я зараз працюю, – це нові пісні, дуже пов’язані з віршами Павла Тичини «Замість сонетів і октав». Думаю, що принаймні одну нову річ з цього проекту я виконаю у Львові. У мене, я так називаю, період замішування тіста, відкрито дивлюся на композиції інших музикантів, співпрацюю з дуже різними стилями. – Подейкують, що у Вас із львівським театром ім. Леся Курбаса є якийсь проект… Чи могли б Ви про це трохи більше розповісти. – Так, проект є, і є бажання його зробити. Шукаємо зараз реалізації такого бажання. Для мене дуже важливий контакт з джерелом Це буде пов’язано з арабською музикою і текстами Заратустри, – це єдине, що можу зараз розповісти. Також на запрошення українського режисера Андрія Приходька працюю над музикою до «Лісової пісні», яку він хоче поставити. Якщо все вийде добре, то в грудні почнемо в Києві роботу над проектом. – З яким українським проектом Ви би хотіли виступити? – Було б направду непогано зробити щось спільне з «Перкалабою». Цікаво з їхніми енергіями, з їхнім анархізмом змірятися силами. – Можливо, трохи банальне запитання: приїжджаючи в Україну, до рідного міста, Ви ж помічаєте якісь зміни. Які вони? Що дивує, вражає, можливо, злить? – Злить мене те, що і всіх вас, – примітивізм, бюрократія. Звідси, з відстані, видно, як довго проходить процес звільнення з отого комуністичного, совдепівського надбання. Це злить. Але зміни, звичайно, є й інші. Одна діяльність «Дзиґи» у Львові чого вартує! Окрім того, відкриваються нові місця, відбуваються нові концерти, з’являються нові молоді люди в музиці, у театрі. Може, їх і мало, але також є. Це ті зміни, які змушують мене постійно шукати можливостей працювати в Україні.  
Довідка ZAXID.NET
Мар’яна Садовська народилася у Львові. У 1991 р. з відзнакою закінчила Львівське музичне училище ім. С. Людкевича у класі фортепіано. Паралельно закінчила курс при львівському театрі ім. Л. Курбаса, де й почала працювати акторкою. З 1991 по 2001рр. співпрацювала з польським театром «Ґардженіце». 1998 р. – театральна спілка Польщі визнає Садовську найкращою актрисою року за роль Психеї у виставі «Метаморфози». 2001 р. вийшов перший сольний компакт-диск «Songs I learned in Ukraine». 2003 р. – у співпраці з польським радіо «Люблін», мистецькою групою «Яра» та за сприяння ЮНЕСКО видала альбом «Будемо весну співати» – колекцію автентичного багатоголосся із сіл Полтавщини та Полісся. 2005 р. – вийшов її альбом із джаз-тріо «Бордерленд».
Джерело: Захід Нет

Залишити коментар

Filed under Садовська Мар'яна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s